Чи можна вважати українські ЗМІ дієвими? Які проблеми існують в українському інформаційному просторі? Як мають діяти журналісти в умовах політичної кризи? Ці та інші питання обговорювались в ході круглого столу «Чи готові українські медіа до внутрішніх і зовнішніх викликів?» за участі журналіста Вахтанга Кіпіані, головного редактора журналу «Телекритика» Євгена Мінка, директора з розвитку МГО «Інтерньюз — Україна» Євгена Радченка, представника Інституту масової інформації Вікторії Сюмар та інших експертів.
У рамках круглого столу Фонд «Демократичні ініціативи» оприлюднив результати експертного опитування серед журналістів: як працівники ЗМІ оцінюють сучасну політичну кризу та ситуацію зі станом свободи слова в Україні. Дослідження було проведене в липні цього року. За 37-ма відповідями дослідники зробили висновок, що журналісти досить високо оцінюють стан свободи слова в Україні — на 6,64 за десятибальною шкалою. На думку абсолютної більшості журналістів, ЗМІ, як правило, представляють різні точки зору з того чи іншого питання. Водночас жоден із опитаних журналістів не вважає, що свобода слова в Україні вже невідворотна, хоча й перспективи її багатообіцяючі.
Натомість найбільша загроза для свободи слова, згідно з опитуванням, — це тиск грошей, відсутність власної позиції журналістів, їхня продажність та байдужість.
Під час обговорення результатів опитування експерти висловили думку, що певна відповідальність за нинішню політичну кризу лежить і на засобах масової інформації: вони не здійснили глибокого аналізу причин кризи, а самі стали частиною конфлікту, адже належать власникам із різних політичних груп. Окрім того, сьогодні медіа готові за гроші подавати будь-яку інформацію — правдиву чи ні.
У ході дискусії експерти виокремили ще ряд проблем, якими сьогодні обріс український інформаційний простір.
— Півкраїни живе в чужому інформаційному просторі, — вважає Вікторія Сюмар. — Тому за таких умов говорити про готовність до внутрішніх і зовнішніх викликів і до захищеності інформаційного простору неможливо.
— Зараз у журналістиці людей з винятковою позицією вже немає. Кількість талановитих журналістів розчиняється у великій кількості медіа, — виокремлює ще одну проблему Вахтанг Кіпіані.
— У нас немає жодної можливості проаналізувати, наскільки українські медіа відповідають уподобанням глядачів і слухачів, — додає Євген Радченко. — Необхідно робити серйозні кроки, аби зробити наші ЗМІ конкурентними.
— Ми виховали не просто професійних журналістів, а кулібіних, які знаходять дуже елегантні рішення, — зазначив голова комітету «Рівність можливостей» Олександр Чекмишев. На його думку, професіоналізм журналістів зараз полягає в їхній виверткості, а сильні юридичні кадри, яких виховували для того, щоб захищати права медіа, зараз здебільшого тренуються у тому, як медіа «відмазувати».
Після завершення круглого столу «День» окремо поцікавився думкою журналіста Вахтанга КІПІАНІ стосовно залежності медіа від грошей.
— Преса без грошей не може існувати. Розмови про те, що може бути абсолютно незалежна від грошових мішків преса, — це лукавство. У всьому світі вона є залежною від видавця, який жертвує і вкладає власні гроші з метою отримання прибутку та поповнення капіталу. У цьому сенсі ми не відрізняємося від цивілізованих країн, однак є зразки видань, які є засобом отримання грошей для видавця, а є такі видання (їх навіть більше, ніж у цивілізованих країнах), використовуючи які, видавець переслідує певні цілі: іміджеві, політичні або інші, не завжди прозорі. В цьому сенсі ми відрізняємося від нормального світу. На Заході не прийнято тиснути на журналістські колективи з метою отримання потрібного для себе висвітлення певних подій. Інакше кажучи, якщо журналіст у США є, наприклад, республіканцем, а республіканський кандидат в президенти якось негарно вчинив, то нікому в голову не прийде обмежити право журналістів у своєму виданні написати про події так, як вони насправді відбувалися. Бо якщо людина не отримує правдивої інформації з цього журналу, вона його просто не купує. Інша справа, що коли людина приходить працювати в західні медіа, вона розуміє, що, наприклад, канал Fox News є республіканським, а News Week ближче до демократів. Ти розумієш, куди ідеш. А в нас часто буває так, що журналісту пропонують чесну, прозору роботу, і після підписання контракту чи угоди з’ясовується, що цілі — зовсім інакші й тепер доведеться працювати на вибори. Цього, звичайно, не повинно бути.
Що стосується байдужості журналістів, мушу сказати, що в той час, коли я ставав на ноги, журналістів з власною позицією було більше і якість журналістики була вищою. Це такі люди, як Лариса Івшина, Володимир Скачков, Микола Вересень, Олександр Ткаченко, Олександр Мартиненко... цей список можна продовжувати. Тобто є авторитетні імена, на яких ми, журналісти, рівнялися. Зараз звузилося коло людей, на яких варто орієнтуватися. Багато молодих журналістів одразу беруть планку нижчу, ніж ми колись, входячи в журналістику. І через це ситуація зі ЗМІ не зовсім така, як хотілося б. Але вона не є критичною, бо журналістика все ж таки потрохи розвивається, і я оптимістично дивлюсь на її майбутнє.
ДО РЕЧІ
На прес-конференції «Кількість газет і журналів, які реально видаються в Україні», що пройшла 18 вересня у рамках виставки «Rex-2008», було оголошено такі результати, отримані дослідженням ДП «Прес», найбільшим оператором підписних видань в Україні: загалом із 30 тисяч видань, що зареєстровані Книжковою палатою, реально видаються десь близько 4200 видань. Дані збігаються з даними Книжкової палати. Відкритими джерелами інформації у цьому питанні є підписний каталог ДП «Прес» на 2008 рік, підписні каталоги всіх обласних відділень «Укрпошти», дані Книжкової палати, дані стосовно безкоштовних видань, що не включені в каталоги, та 1% безкоштовних видань, що не встигли зареєструватись.
Отже, із семи зареєстрованих видань в Україні видається лише одне. Це відбувається тому, що у реєстр включені як зареєстровані, так і перереєстровані видання, видання, які не видаються понад один рік (і вважаються такими, що не існують).
На даний момент в Україні видається більш як 1,5 тисячі всеукраїнських журналів. Найбільш заповненим сегментом у цій галузі є ділові та жіночі видання. Що стосується газет, їх в Україні понад 2400, з них — близько 70 безкоштовних, 55 щоденних (з яких 37 — національних). Найбільше виходить у щотижневій періодичності, але помітна тенденція до створення щоденних безкоштовних газет: в період з 2006 по 2008 рік вийшло сім щоденних газет (чотири платні й три безкоштовні). Одне найменування газети приходиться на 16 тисяч осіб. Ще одним фактором, який впливає на кількість видань, може стати Закон «Про роздержавлення преси», адже якщо його приймуть, кількість муніципальних видань серйозно скоротиться. Деякі регіональні газети, які видаються в АР Крим, Запоріжжі, Одесі, Дніпропетровську, мають всеукраїнську реєстрацію, а тому формально в цих областях зареєстровано менше регіональних видань, ніж є насправді.
Ще однією частиною дискусії стала доповідь Сергія Романюка, директора з маркетингу ДП «Прес», зроблена за результатами підписної кампанії на II півріччя 2008 року. Було оголошено такі результати: каталоги наразі складаються з 2833 найменувань видань загальним тиражем 18 млн. 168 тис. примірників. Із них 56% продукції журнального типу, 31% газетних видань і 12% книг. Загальнонаціональні видання наразі домінують. Їхня частка — 60,8%, місцевих — менше: 39%. Зарубіжні видання наразі складають 0,2% загальної кількості підписних видань. Тираж загалом зріс на 3% у порівнянні з минулим роком. Цього року в Україні вийшло 36 тисяч видань зарубіжних країн, більшість — журнального типу. Це на 3% менше, ніж у II півріччі 2007 року. Насиченість підписних видань наразі є такою: на одну людину в Україні доводиться 0,39 екземпляра видання, на сім’ю — 1,18 екземпляра.
Висновки, отримані дослідженнями, довели, що хоч ситуація щодо «Кількості газет і журналів, що видаються в Україні» не є ідеальною, проте вона потрохи налагоджується.
