Телебачення — одна з найпублічніших сфер діяльності. Навіть ті її представники, які працюють за телевізійними лаштунками, не в змозі уникнути громадської уваги. Роберт ОПАЛЕНИК — генератор ідей у підсумковому недільному випуску новин «1+1», його ж шеф-редактор — цікавий співрозмовник і один із найдосвідченіших журналістів-аналітиків.
— Ви працювали журналістом, навіть номінувалися на премію «Телетріумф», працювали випусковим редактором у «ТСН», а зараз з Олесем Терещенком — над підсумковим випуском новин. Із чим пов’язані всі ці переходи?
— Я думаю, що кожна людина, якщо вона довго працює на тому самому місці, «застоюється», й виникає почуття нереалізованості та монотонності, що зрештою заважає роботі. Монотонна робота перестає бути творчою.
Я знаю, що таке кардинально змінювати своє життя. Вивчився я в Києві, тут почав працювати і чомусь вирішив, що треба їхати на батьківщину. Приїхав у невелике містечко, де створив телестудію. Працював власним кореспондентом СТБ, «1+1», навіть угорського телебачення. Потім мене запросили на «1+1» в Київ. Я прийняв запрошення.
— Чому?
— Знов-таки на старому місці стало нудно.
— На «1+1» ви практично з самого початку?
— Ні. Шість років.
— І все-таки, що підштовхнуло змінити таку динамічну та розмаїту професію журналіста на «закулісну» редакторську роботу? Адже один із ваших матеріалів навіть вплинув на хід розслідування тяжкого кримінального злочину...
— Не думаю, що мої почуття відрізняються від почуттів слідчого, коли він закриває кримінальну справу. Коли рятувати життя стає професією, це вже — будні.
Рано чи пізно репортерські успіхи перестають задовольняти. А от плести ідею не на рівні сюжету, а на рівні кількох сюжетів, і навіть потім на рівні програми — це цікавіше, це своєрідна творчість.
— А фільмів ви не пробували знімати?
— Пробував — цікаве заняття. Наприклад, останній фільм, який я робив, називається «Кордон». Я проїхав по всьому кордону, і з’ясувалося, що Україна — це дуже велика країна. Набагато більша, аніж ми відчуваємо, живучи в одному місті.
На сьогодні я маю прекрасну можливість реалізовувати величезну кількість тем. Наприклад, один із наших останніх випусків був присвячений Чорнобильській катастрофі. У зв’язку з Чорнобилем не лише виникло таке поняття, як техногенна катастрофа, а й зникло таке поняття, як житель Полісся — з етнічним одягом, кухнею, піснями і, головне, колисковими. Розірвано культурний зв’язок між поколіннями. Готувала сюжет Оля Кашпор, її висновок справді драматичний — зник цілий етнічний регіон.
Але в ядерній трагедії 1986 року є жахливе коріння — чи багато знає громадськість про ядерний вибух в Україні неподалік від Донецька? Ініціатором цього вибуху став Московський інститут гірничої справи, що в такий спосіб — атомною бомбою — вирішив спростити видобуток вугілля. Це було в 1979 році. Але шахту закрили тільки в 2002-му! Дотепер там працювали люди. Більш того, зараз шахта перебуває в загрозливому стані. Купол під землею цілком наповнився рідким радіоактивним сміттям, що може отруїти величезну територію. Є й інший моторошний факт — ще в 1972-му в нас атомною бомбою намагалися згасити пожежу на газовій свердловині Харківщини.
Що стосується найближчих майбутніх випусків, то ми почали розробляти серію тем: у скільки обходяться Україні Кабінет Міністрів, Верховна Рада й Адміністрація Президента? Почали з теми «Ціна депутата», який, як з’ясувалося, обходиться країні в півтора мільйона гривень на рік кожен. І якщо хтось думає, що депутатів у нас всього 450, він дуже помиляється — хто був депутатом навіть день, залишається з депутатськими привілеями на все життя. І навіть трохи більше — похорон теж оплачує держава. Надіслали запит у Мінфін, але навіть вони не змогли підрахувати точно, скільки витрачається грошей на утримання депутатів.
— Ваші програми мають резонанс після їхнього виходу в ефір?
— Дуже несподіваним став результат нашої конфронтації в ході підготовки програми про Верховну Раду. Річ у тому, що Верховна Рада складається з двох елементів — депутати та секретаріат Верховної Ради. Це величезна група чиновників із дуже стрункою структурою, що, на відміну від депутатів, не змінюється. З’ясувалося, що з депутатами, в принципі, домовитися можна — про зйомки, про інтерв’ю, одним словом, про висвітлення функціонування Верховної Ради. А от із секретаріатом — важко. Голова секретаріату Зайчук заборонив журналістці Світлані Усенко, яка й готувала сюжет, знімати на режимній території. Причому до «надсекретних» об’єктів потрапили гараж, перукарня та буфет. І взагалі, надсекретних об’єктів у нашій країні дуже багато. Серед них — і місця відпочинку депутатів. Паралельно ми робили матеріал про Кабінет Міністрів України. Отож, Кабінет Міністрів, можливо, не бажаючи повторити помилок чиновників Верховної Ради, пішов нам назустріч — хоч би що ми попросили зняти чи розповісти — нам усе показали, про все розповіли.
— Якщо говорити загалом, особисто ви відчуваєте свободу в журналістиці після помаранчевої революції?
— На сто відсотків. Не знаю, як ситуація розвиватиметься надалі, оскільки кожна влада починає ліберально, а закінчує, як закінчує. Я думаю, що інцидент із Верховною Радою — це пережитки минулого. Кабінет Міністрів змінюється частіше. І міністри розуміють, що сьогодні вони міністри, а завтра можуть ними й не бути. На відміну від депутатів, які на сьогодні перетворюються на цілий соціальний прошарок.
— Поговорімо про концептуальну складову недільного підсумкового випуску. У чому полягає його особливість?
— Раніше в підсумковому недільному випуску давався портрет тижня. Зараз ми переходимо до того, щоб давати не лише портрет тижня, а й портрет явища. Тобто якщо йдеться про енергетичний скандал, то ми хочемо розкрити його максимально, а не просто показати, як окрему подію. Ми експериментуємо і з композицією програми, і з запрошенням гостей. І дивимося, що глядач сприймає, а що ні. До речі, хоч і парадоксально, запрошені в студію гості дуже часто не додають програмі рейтингу, а зменшують. Тому в майбутньому ми, можливо, відмовимося від «гостьового» формату, запрошуватимемо гостей лише в тому випадку, якщо це обличчя «першої категорії».
— Якщо вже ми заговорили про рейтинги — які з останніх програм були найрейтинговішими?
— Ми дійшли висновку, що в програмі неможливо відмовитися від політики. Наш глядач дуже політизований. Я переконаний, що в нас є дуже характерний феномен українського глядача, щойно ми спробували зробити цілком соціальний випуск без політики, глядацька аудиторія різко зменшилася.
— І як ви ставитеся до такої політизованості суспільства?
— На мою думку, це позитивне явище. Політикам тепер набагато складніше маніпулювати суспільною свідомістю. Кажучи простіше — безсоромно брехати та красти.
