Українська редакція «Радіо Свобода» відсвяткувала своє 60-річчя. З цієї нагоди у «Мистецькому Арсеналі» відбулася невелика дискусія про роль журналістики під час конфліктів. Привітати українських радійників прийшли українські політики, дипломати, журналісти та експерти. Серед гостей був і головний редактор «Радіо Свобода» Ненад Пеїч, який також взяв участь в дискусії. У перерві ми поспілкувався з паном Ненадом ПЕЇЧЕМ.
— Демократія — це питання вибору. Наша робота — давати вибір аудиторії, — зауважив співрозмовник. — Ми хочемо, щоб люди почули, що сказала одна та друга сторони, щоб вони самі зробили свій вибір, оскільки без цього не можна мати своєї країни. Ми тут не для того, щоб захищати Росію, Україну, Балкани чи Америку. Ми тут для того, щоб інформувати людей і надавати їм належний аналіз та вибір. В останні роки аудиторія «Радіо Свобода» в Україні зросла до понад 10 тис. Були випадки, коли в один день наш сайт відвідувало понад 1 млн 500 тис. користувачів. Тисячі людей дивилися прямі трансляції з Майдану чи інших заходів. Це вражаючі цифри, але є дещо значно важливіше за них. З 12 по 18 травня цього року ми провели аналіз — підрахували, скільки разів «Радіо Свобода» цитували місцеві медіа у регіонах, де мовить наше радіо. На день нас цитували 2 тис. 40 разів. Українське бюро цитували 54 рази на день — це абсолютно блискучий результат. Матеріали української редакції використовували СNN, Al Jazeera, The Wall Street Journal, The Guardian та інші.
— Складається враження, що Європа до Євромайдану дуже мало знала про Україну. Чому?
— Роками Європа знаходилася в стані сну. Європейці мали ілюзії щодо Росії, що вони зможуть мати хороший бізнес з нею, приїхати до росіян і допомогти їм модернізувати країну. Нині всі знають, що це була омана...
— В одному зі своїх інтерв’ю ви відзначили, що Україна повинна боротися з російською пропагандою. Як саме?
— Коли президент Росії Володимир Путін прийшов до влади, то перше, що він зробив — взяв контроль над усім державним телебаченням. Інша річ, яку він зробив — почав контролювати решту мас-медіа. І третє, — він усюди оточив себе своїми людьми і, таким чином, почав контролювати країну. Після того, як він встановив за декілька місяців керування над державою, «рушив» за кордон. Як ви знаєте, коли він захопив частину Грузії — Європа спала. Зараз він захопив частину України — Крим — і Європа тільки почала прокидатися. Він може ще й захопити Придністров’я — частину Молдови і лише тоді європейці прокинуться. Річ не у перемозі чи програші пропагандистської війни. Треба визнати, що ми, Захід, програли її. Сама Україна не програвала її. Це програш західного світу, оскільки він не був готовий думати, як Росія, і передбачити, який «подарунок» йому готує Путін. Про це і говорив тут мій друг Пітер Померанцев (британський журналіст. — Ред.) — про «озброєну інформацію», «озброєну торгівлю» і «озброєну культуру». Росіяни використовують інформацію, як зброю чи як кулі.
— Нині, в еру Інтернету, соціальних мереж та загалом відкритості інформації, рівень довіри росіян до того, що повідомляють урядові ЗМІ — зашкалює...
— Бо вони хочуть з цим жити. Вони вірять і хочуть вірити у те, що протистоять одній з найсильніших країн у світі. Упродовж існування СРСР багато людей у це вірило. Але після колапсу Союзу росіяни були дуже розчаровані, а Путін знову дав їм це відчуття боротьби. Нині вони почуваються, що повернулися в минуле. У часи конфлікту люди, як правило, починають вірити в те, про що повідомляють урядові ЗМІ. Раніше у Росії не було такого різноманіття на медіа-ринку. За часів СРСР всіх обслуговувало одне телебачення. Нині ж існують сотні телевізійних каналів, і в людей створюється відчуття, що це різноманіття і є свободою інформації. Насправді цього немає, оскільки все це контролює одна людина.
— Навесні Україна і Захід були шоковані анексією Криму. Перед цим, Росія захопила частину Грузії. Як ви гадаєте, чи була якась альтернатива цьому — чи могла Україна уникнути подібного сценарію?
— Це складне питання. Я не думаю, що це було можливо, оскільки все було заздалегідь приготовано на чиїсь «кухні». Ця людина скористалася можливістю і захопила територію. Захід лишився таким же «збентеженим», як це було у випадку Грузії.
— Якось ви сказали, що Путін та Мілошевич — одна людина з двома тінями, і якби Мілошевич був живий, то, мабуть, подав би позов проти Путіна за плагіат. Як далеко може зайти Путін, якщо Захід його вчасно не зупинить?
— Проблеми Росії можна розбити на два рівні. Перший — як і багато експертів, я вважаю, що Росія хоче бачити Україну політично дестабілізованою. Тож росіяни захопили частину Східної України, щоб у будь-який час шантажувати цим Київ. Якщо Україна піде цим шляхом (який нав’язує їй Росія. — Ред.) і надасть Східній Україні надто більше повноважень і влади, то вона блокуватиме кожне рішення — і країна почне «котитися» в прірву. З другого боку, всередині Росії також є проблема. Росіяни не в змозі спинити свою патріотичну істерію. Якщо російська влада зупинить це, то люди почнуть ставити питання. Проблема Путіна в тому, що йому необхідно продовжувати діяти в тому ж напрямку — підтримувати радикальний російський націоналізм. Важко сказати, як далеко зайде Путін до того, як росіяни почнуть розчаровуватися. Між тим, для Заходу вже пролунав дзвінок пробудження. У майбутньому ми побачимо ще більше заходів, спрямованих на росіян, щоб змінити їхню поведінку.
— Нещодавно Україна запустила англомовний канал Ukraine Today. Однак на відміну від Russia Today, за словами редакції, він буде на 100% інформаційним і подавати європейську інформацію...
— Це хороша ініціатива. Якщо за нею криється професійна журналістика, то я це дуже підтримую. Водночас, не можна стверджувати, що це надто пізно, оскільки гірше — тільки нічого не робити. Сподіваюся, що цей проект стане успішним, оскільки в Європі зростає зацікавленість Україною.
