У центрі Москви без пояснення причин зняли перетяжки з провокативними цитатами відомих людей, що є частиною рекламної кампанії газети «Московские новости», повідомило цього тижня РІА «Новости».
Напередодні виходу першого номера газети в Москві стартувала рекламна кампанія під загальним девізом «Називаймо речі своїми іменами». Для рекламної кампанії було вибрано навмисно провокативні цитати відомих людей з їхніми оцінками тодішніх російських реалій, які, на думку редакції, повинні привернути увагу аудиторії до сучасних викликів, з якими стикається Росія.
За основу взято сім гасел: «Росія — країна фасадів» (Астольф де Кюстін), «Чесність невіддільна від свободи, як корупція — від деспотизму» (Анатоль Франс), «Есть легионы сорванцов, у которых на языке «государство», а в мыслях — пирог с казенной начинкою» (Салтиков-Щедрін), «Услужливый дурак опаснее врага» (Іван Крилов), «Велика імперія, як і великий пиріг, найлегше обгризається з країв» (Бенджамін Франклін), «Слава Богу, я всегда любил свое отечество в его интересах, а не в своих собственных» (Петро Чаадаєв), «Русская история до Петра Великого — одна Панихида, а после Петра Великого — одно уголовное дело» (Федір Тютчев).
Головний редактор газети «Московские новости» Володимир Гуревич сказав, що не чекав такого. «Боязнь чиновників до цитат із російської класики, чи то Тютчева, Гоголя чи Салтикова-Щедріна, не нова. Саме так було в 80-ті роки, коли почала виходити газета «Московские новости», — коментує Володимир Гуревич.
У вівторок у своєму Твіттері Володимир Гуревич повідомив, що «фірма Newsoutdoor офіційно пояснила, що зняла їх (банери. — «День») з технічних причин — не витримали погоди».
Тим часом російські журналісти вже відреагували на зникнення плакатів із московських вулиць.
Вражаюче, до чого наївні люди. Володимир Гуревич — головний редактор газети «Московские новости», яка перезавантажилася, уявіть собі, не чекав, що плакати з цитатами з класики буде конфісковано столичною владою. Питається, а на що він чекав?
Вітчизняні класики — це взагалі такий народ, від якого краще триматися подалі. Одного, бачте, лихий поплутав народитися в Росії з душею і талантом. Розумієте? Ще до народження замислив він втечу кудись до Франції, тобто буквально з колиски можна було витягувати й судити за зраду Батьківщини. Інший точно й смачно плюнув у добре обличчя царя: «Страна рабов, — сказав, — страна господ». Третьому й цього здалося замало, він дописався до того, що згори донизу — всі раби.
То чи можна таке піднімати на розтяжки?
З іноземцями ще гірше. Або нашпигунить, як останній сучий син, або ж капризами всі нерви вимотає: і те йому не так, і це не так! Або цілу книгу напише з назвою, наприклад, «Россия в 1839 году», та так, падла, хитромудро напише, що й сто років опісля читається, немовби вчора набріхано, й сьогодні, й ще за триста років, ймовірно, так само читатиметься. А ви його на бігборд підносите, причому з двічі провокаційною цитатою: «Росія — країна фасадів». Начебто передчували, що приберуть розтяжку з фасаду й з’явиться новий привід для знущання з начальства.
Кюстін — це взагалі такий міжнародний класик, на зразок лікаря-шкідника й агента імперіалістичних розвідок, про якого справжній син Вітчизни й досі не може згадувати не здригнувшись. Гірше лише Салтиков-Щедрін. Справжній ворог Росії царської, комуністичної, перебудовної, олігархічної і тандемократичної, а також столичного комітету з реклами. Це ж треба було додуматися вивісити цитату Щедріна про «шибеників, у яких на язиці «держава», а в думках — пиріг із казенною начинкою» у той самий час, коли з вказаного комітету назовсім звільнений його знаменитий голова Макаров. Що вкрав, як стверджували государеві люди, сотні мільйонів рублів, який відсидів за цей наклеп у СІЗО, який потім повернувся на службу, а тепер ось відставлений і все ще перебуває під судом.
Добрішим треба бути до людей, ось що я скажу. Уявіть лишень, мчить на службу до Держдуми та інших установ Партія злодіїв і шахраїв, і що ж вона бачить, виглядаючи із затемненого вікна? Яку цитату Тютчева? Про «особливу стать» своєї багатостраждальної Батьківщини? Якби ж то! «Російська історія, — читає, розгублено блимаючи блималками, Партія шахраїв і злодіїв, — до Петра Великого — одна панахида, а після Петра Великого — одна кримінальна справа». З 70-річним заїздом у панахиду, додамо від себе, і щасливим поверненням до криміналу. Але навіщо ж про це вголос, та ще й на розтяжках?
Із такими цитатами жити, як гуляти з дзеркалом, прив’язаним до живота. Незручно, невміло й поремствувати, головне, ні на кого. Лишень розбити об асфальт. А бігборди — здерти разом із цитатами, конфіскувати й розтоптати, щоб не псували настрій. Цензура, в тому числі й вулична, — адже це теж наша класика. Ще й старшою буде, ніж газетна, яку безвідповідальний поет римував зі словом «дура». Той самий, із душею і талантом, убитий французом на Чорній річці.
РЕПЛIКА
НА ЗЛОДІЄВІ ШАПКА ГОРИТЬ
Після історії із забороненими в Москві цитатами з Тютчева, Крилова та Салтикова-Щедріна керівництву нових «Московских новостей» якраз на часі завішати столицю портретами Собяніна і Ко з єдиною цитатою з Пушкіна:
«Приятней, если он, друзья,
Завоет сдуру: это я!»
