— У мене величезне відчуття незадоволення від того, що відбувалося на форумі «Україна — Росія: діалог». Сам факт, що організатори пішли на це, і зустріч відбулася — величезний крок уперед. Проте, як це було організовано, — залишаються запитання. Особливо мені не сподобалася панель про ЗМІ. Нормального діалогу не було - в першу чергу через повну неготовність російської сторони, — зазначив Ігор Яковенко в розмові з «Днем». — Скажу так: був період, у середині 90-х, коли російська журналістика була сильніша за українську. Але зараз українська журналістика стала набагато сильніша за російську — просто на порядок. Є об’єктивність, бінокулярний зір. Ваша журналістика стала чутливішою і відповідальнішою. Це добре виявляється у позиції провідних центральних каналів. Тихон ДЗЯДКО, чудовий російський журналіст, був абсолютно не готовий для ведення подібного роду заходу. Перш за все — через рівень громадянської зрілості. Те, що він говорив про симетричність інформаційного тла — це просто ахінея. Жодної симетрії немає! Росія відкусила частину України, а ваша країна ні на кого не нападала.
Російські інформаційні «війська» Путіна активно і вже багато років існують в Україні, а українських ЗМІ в Росії — просто немає. Я вже мовчу про рівень об’єктивності російських ЗМІ. В основній масі, якщо говорити про федеральне ТБ і великі багатотиражні газети, — там об’єктивність невимірно нижча, ніж в українських ЗМІ. Звичайно, необ’єктивність і тенденційність в українських ЗМІ теж можна побачити. Проте ставити на одні терези це — неможливо.
Друга важлива позиція, яку не розуміють російські журналісти, — необхідність в Україні закрити російські канали. Хлопці, йде війна! Журналісти, російські телевізійники — Соловйов, Кисельов, Мамонтов і так далі — це ж злочинці. Це люди, які беруть участь у війні.
Коли йде війна — багато цінностей закономірно починає стискатися. З кожним витком ситуації в іншу, гострішу, фазу — принципи свободи слова відступатимуть. Важко уявити, щоб під час Другої світової війни журналісти намагалися б дотримуватись норм журналістики.
Якщо ситуація далі погіршуватиметься, я не виключаю, що деякі російські журналісти опиняться під міжнародним трибуналом, як це було з журналістами фашистської Німеччини.
— Чи розуміють це російські пропагандисти?
— Розуміння цього у частини російських журналістів є. Більшість же журналістів гадає інакше. Вони не до кінця розумію складність ситуації, вони почуваються захищеними, вони почуваються переможцями. Російські пропагандисти думають, що зуміли зомбувати до 80% російського суспільства і цим виграли війну. Вони якоюсь мірою самі є жертвами своєї ж пропаганди, або — цинічно користуються ситуацією для особистих привілеїв. А деякі російські ЗМІ просто вигинаються разом з «лінією партії», як це було в СРСР.
— А чи є запит у російському суспільстві на якісну журналістку?
— Кількість людей, які готові підтримати війну з Україною, з точністю майже до відсотка збігається з кількістю тих, хто як головне джерело інформації використовують ТБ. Запиту на якісну інформацію в Росії дуже мало. Зв’язано це перш за все зі структурою російського суспільного життя, із структурою російської економіки. Наприклад, запит на якісну політичну інформацію виникає тоді, коли є якісна політична конкуренція. Коли люди розуміють, що від їх вибору залежить майбутнє країни. У Росії цього немає. Відповідно, запиту на якісну політичну аналітику теж немає. Монополістична економіка не дає підстав для того, щоб була запитана якісна економічна журналістика.
Взагалі, якісна інформація в Росії запитана дуже вузьким колом людей. Думаю, що в кращому разі, до трьох мільйонів осіб готові шукати інформацію в альтернативних ЗМІ.
— А якщо говорити про перспективи?
— СРСР розпався тоді, коли битву між телевізором і холодильником виграв холодильник. Зараз у Росії телевізор виграє в Інтернету, проте він як і раніше дуже істотно програє холодильникові. Якщо на ТБ і далі говоритимуть, що Росія встає з колін і все в нас добре, а люди в своєму холодильнику побачать іншу картину — ситуація зміниться.
ТБ підігріє російське суспільство, і боюся, що якщо не зупинитися, зомбовані люди вимагатимуть війни. Україна, і це зрозуміло, доводитиме до кінця антитерористичну операцію. Наскільки, повідомляючи про це, інформаційні «війська» Путіна зуміють стримати агресію, — залежить дуже багато. Зараз Росії потрібно не просто зупинитися. Потрібно спробувати заштовхати назад у тюбик масив пропагандистської інформації. Я не зовсім розумію, як влада буде це робити. Маховик пропаганди різко назад не відмотати. Росія зараз просто не контролює тисячі «телетітушок». Гадаю, що останні хвилини життя Каддафі і Хусейна будуть переконливим аргументом Путіну — потрібно проявити рішучість і зупинитися. Далі — розпад Росії!
