Про прорив українського ТБ, пов’язаний з політичною ситуацією в країні, «День» написав уже досить багато. Більшість наших телеканалів дійсно продемонстрували нову якість. А ТРК «Ера» — просто чудеса, що можуть відбутися з телеканалом, коли «цепових псів демократії» «відв’язують». Можна, звичайно, сказати, що на «Ері» зараз — надлишок політиків, але ж це цілком виправдано: журналісти просто намагаються «наздогнати» людей на Майдані. «День» запропонував відповісти на кілька запитань Руслану ПОЛІЩУКУ, що веде на «Ері» програми «Підсумки» і «Темник».
— В ефірі ви зустрічаєтесь із багатьма сучасними українськими політиками. Які ваші загальні враження від вітчизняної політичної еліти?
— Важко на такому історичному зламі говорити про загальне враження від еліти. Насправді, я політиків ніколи не залучав до цієї високої когорти. Для мене еліта — це генії, думки та кроки яких автоматично згадуєш у важливі чи важкі часи й переводиш їх у площину сьогодення. Якщо говорити про політиків, то ні президентів, ні прем’єрів, ні так званих лідерів політичних сил не зараховую до еліти. Адже вчасний і вирішальний аперкот Віталія Кличка для ствердження української нації означає набагато більше, ніж новорічна промова Леоніда Кучми. І пісні Славка Вакарчука чи Олега Скрипки за змістом і духом набагато привабливіші й важливіші за популістські промови багатьох із тих, кого я знаю, як облуплених, і часто втомлююсь пояснювати їм тимчасовість їхнього буття.
І, якщо чесно, я розумію, що повинні бути різні люди — ті, яких ти поважаєш не лише за те, що вони не шукають піарників для того, щоб їх почули; ті, які тобі не подобаються, але мають вплив. Мало хто з тих людей, які виступають із трибуни парламенту чи дають прес-конференції, брифінги або накривають шведські столи, викликає захоплення. Як правило, їхні рушійні сили відрізняються від прагнень пересічного глядача. Можу казати лише про міру їхньої відвертості. Вона, відвертість, напряму пов’язана з тими зобов’язаннями, кому вони давались, і тими, ким вони приймались. Що простіше, то святіше. Одначе, це вже філософія...
— Яким ви хотіли б бачити поствиборне ТБ?
— Поствиборне телебачення не буде суттєво відрізнятись від того, яке ми бачили раніше. Ще ніколи романтична об’єктивність не брала гору над політичними чи фінансовими інтересами власників каналів. Прикро, але питання не в тому, що всі ми повинні бути моральними індивідуумами. Питання навіть не у вірі, якій слід нас підтримувати й наставляти. Адже на останніх виборах пастирі зрадили не лише мене та своє покликання, а й посіяли сумніви у правдивість свого представлення Божого провидіння на Землі. Питання в тому, що всі ми змінились. Ще не знаємо, що з нами відбулось, але це було приємно, і при нагоді ми це повторимо.
А якщо більш конкретно, то я бажав би, щоб телепростором розпоряджався не хтось один. Адже навіть якщо 100% правдивості на одному фантастичному супер- каналі бути не може, то хоча б подивившись кілька каналів, ми складемо відносно об’єктивне враження.
— Як відобразиться на подальшій життєдіяльності ТБ «реанімація» прямого ефіру?
— «Прямі ефіри» були завжди. Хіба що можна говорити про появу підвищеного інтересу та більшої довіри до оперативного спілкування в «живому» ефірі. Особливо після того, як наші колеги заявили, що більше не будуть займатись піаром в одному напрямку. Взагалі, мені здається, що потреба глядача у прямому, відкритому спілкуванні не згасатиме, допоки глядач не переконається, що вже все скінчилось — тобто в країні — влада, якій я можу довіряти; не відбувається нічого важливого, про що б я не знав. Тоді глядач нарешті заспокоїться та знову почне дивитись телевізійні програми, які заспокоюють нерви — серіали, ток- шоу та всіляку приємну нісенітницю А працівники новинного тележанру продовжать пошуки засобів, які дозволять відволікти домогосподарок від плити й мильних опер та змусити взяти активну участь у формуванні коаліційного уряду й громадської думки.
— Чим, власне, завдячує ТБ зокрема та ЗМІ загалом останнім подіям в Україні?
— Для тих, хто цими днями не був на Майдані, навряд чи можна пояснити, що то було... А ті, хто бачили це через призму деяких телеканалів, навряд чи складуть вірне враження. Події в центрі Києва й деяких містах України зробили усіх нас розкутішими. Ми стали більше довіряти одне одному, незалежно від того, чи є ми колегами. Відверто скажу, що в моїй квартирі ці дні жили люди, яких я абсолютно не знав і навіть не був із ними знайомий. Вони приїхали зі Львова. В мене навіть не виникало меркантильних думок про наслідки їхнього перебування. Я був переконаний, що недобрі люди не можуть кинути свої клопоти та приїхати до Києва. Здавалося б заради чого: відстояти якусь незрозумілу, абстрактну річ, яку в кишеню не покладеш і на хліб не намастиш — свій вибір. Саме такі речі вразили світову громаду, саме такі речі надихнули якусь частину журналістів на впевненість у своїй позиції. Наголошую — не опозиційну до брехливої влади позицію, а на свою особисту. А вона збіглася з позицією Майдану.
— Вас вважають опозиційним журналістом. Після виборів (незалежно від їхніх результатів), чи ви будете продовжувати підтримувати цей статус?
— Я не вважаю себе опозиційним журналістом. Я вважаю себе просто людиною, якій доля дарувала до і під час помаранчевої революції можливість бути почутою і якій не довелося боротися за можливість говорити те, про що думаю. Задовго до виборів ми давали, з нашого погляду, збалансовану інформацію. Не було такого, щоб сказавши «А», ми не вимовляли «Б». Щоденні «Підсумки» завжди подавали увесь спектр політичних думок, а гостями програми «Темник» були люди різних політичних команд. Отже, тут справа не в опозиційності, а в пошуку та висвітленні правди.
— Але часто у ваших програмах відсутній інший погляд. Чи не думали ви над тим, що «Ера» ризикує стати дзеркальним відображенням ТРК «Україна»?
— Існує класична об’єктивність. Та, про яку нам розповідають викладачі в університетах, а потім примушують голосувати за одного кандидата. В такому разі — кому ми віримо і як ми чинимо? Звісно, можна й треба дотримуватися принципів об’єктивності в межах структури, в якій ти працюєш. Але пригадайте, яким був інформаційний простір напередодні виборів, між першим і другим туром... Якби ми не стали свідомо проривати інформаційну блокаду, в яку потрапила опозиція, якби ми згодом не стали відверто та свідомо підтримувати мільйони людей, які вийшли з протестами не лише на центральний майдан столиці, якби ми не врівноважили інформацію... Хто б тоді вибачив нам нашу класичну академічну об’єктивність? Насправді ми вносили і продовжуємо вносити баланс в інформаційне поле України, тим часом, як багато наших колег продовжує працювати під тиском.
Що ж до відсутності іншого погляду... Якщо цього не видно серед гостей студії, то вона завжди присутня в сюжетах. Ще перед виборами нам закидали, що в нашому ефірі був Ющенко, а Януковича не було. По-перше, на всіх каналах і так «з ранку до ночі тільки його очі». По- друге, ми неодноразово тодішнього чинного прем’єра кликали в свій ефір в зручний для нього час. Він не приходив. Ющенко, хоча проводив свою кампанію, знайшов час прийти і відповісти на наші запитання. Відтак самі вирішуйте та формуйте критерії об’єктивності й опозиційності. А відсутність іншого погляду часто залежить не від нашого бажання, а від того, наскільки високо політики літають поміж хмарами та чи вважають вони за потрібне спілкуватись зі своїм народом. Особливо, якщо мають намір складати йому присягу на вірність.
