Діти повторюють жарти з улюблених мультиків, у мережі з’являються меми з влучно перекладеними репліками з кінофільмів, а філологи аналізують, як дубляж допомагає популяризувати українську мову й актуалізувати чимало з її питомої лексики. Нині складно уявити, що ще близько п’ятнадцяти років тому були сумніви, чи вдасться дублювати фільми й мультики українською...
Як саме відбувається процес дубляжу? Що таке «фільм у масці»? Як перекладачам доводиться балансувати між висотою думки, вимогами іноземних замовників і потребою синхронізації тексту? Про специфіку дубляжу «День» поговорив з перекладачем Олегом КОЛЕСНІКОВИМ, якого читачі знають за фільмами «Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії», «Одного разу в... Голлівуді», «Джокер», «Дюнкерк», «Фантастичні звірі і де їх шукати», «Інтерстеллар», «Гра на пониження» та багатьма іншими.
«ДУБЛЯЖ — ЦЕ ФАКТИЧНО ОСТАННІЙ ЕТАП ПОСТПРОДАКШЕНУ ФІЛЬМУ»
— Насамперед, чим відрізняються дубляж і озвучка?
— Під час дубляжу оригінальні звукові доріжки фільму повністю видаляють і переписують нашими акторами. Це те саме, що тонування в кіно. Адже звук, який пишуть на знімальному майданчику, потім не використовують: актори самі себе озвучують заново, щоб звук був належної якості, аби можна було згодом працювати з ефектами. Тож загалом усе, що у фільмі було англійською, ми переписуємо українською, починаючи від діалогів головних героїв і завершуючи масовкою.
Озвучка — це коли чутно оригінал англійською мовою і згори додано український текст. У ній зазвичай беруть участь максимум п’ять акторів, п’ять голосів. Тоді як у дубляжі всі актори мають бути різними. А якщо треба дублювати зірок кінематографу, наприклад, Тома Круза, то за ними закріплюють певних наших акторів, і бажано, щоб вони їх все життя дублювали. Був випадок, коли актор відмовився працювати у дубляжі (у нього було багато роботи в кіно, театрі), і тоді робили перекастинг. Та й зазвичай так з кожним фільмом, якщо немає затверджених акторів: пишуть кастинги й пересилають їх, умовно кажучи, в Голлівуд. Там прослуховують записи й тоді затверджують нам голоси.
Дубляж — це масштабний процес. Існують окремі студії, які займаються виключно ним. До цих студій у замовників є дуже чіткі вимоги, зокрема щодо програмного та апаратного забезпечення, процесу, тому що технічно це має бути продукт певної якості. Цей контроль виробника, студії-мейджора дуже серйозний, оскільки дубляж — це фактично останній етап постпродакшену фільму для міжнародного прокату.
«ФІЛЬМ У МАСЦІ»
— Коли саме ви починаєте працювати над дубляжем?
— Коли режисер оригінального фільму зробив першу версію відео, вона надходить до нас разом зі скриптом — оригінальним текстом з коментарями. Тоді я починаю працювати. Залежно від графіку релізів кіно, писати дубляж можуть почати навіть на цьому етапі, з першої версії. Тобто в української студії вже є мій готовий текст, і затверджується, за яким графіком будуть писатися головні актори, другорядні, епізодники, масовка.
Якщо режисер щось перемонтовує у наступних версіях — може видалити певні сцени або додати, змінити, використавши дублі з дещо іншим текстом — тоді я, відповідно до цих версій, роблю правки, позначаю їх, і ці сцени переписують. І так до фінальної версії. Залежно від режисера, проєкту, ступеню готовності, до остаточної версії може бути від однієї до п’яти (чи навіть більше) проміжних.
— Що саме вказують у коментарях до скрипту?
— Здебільшого там пояснюють певні реалії, які, на думку виробника, нам можуть бути незнайомі. Часом там також позначено «Note humour» — «Увага! Це має бути смішно». Проте насправді зазвичай з них не так вже й багато користі. Те ж пояснення реалій, історичних фактів можна відшукати самостійно.
Утім, є випадок, коли ці коментарі направду корисні. Часом ми працюємо з «фільмом у масці». Це коли режисер хвилюється, щоб ніхто не дізнався сюжетних нюансів, і тому нам доводиться працювати з чорним екраном — чуємо фактично лише звук, подекуди виринають «віконця» з обличчями чи навіть тільки губами героїв. І тоді ці коментарі необхідні, щоб ми хоч якось орієнтувалися у тому, що відбувається. Це значно ускладнює роботу.
Найкраще, коли ми маємо змогу подивитися такий «закритий» фільм перед перекладом. Це може бути або версія на плівці, яку показують нам тут (на одній із студій є власний кінотеатр), або ми їдемо у відрядження й дивимося фільм за кордоном. Наприклад, так було з «Дюнкерком», я дивився його у кінотеатрі на Лестер-сквер у Лондоні. Туди на день прилетіли перекладачі зі усіх країн, подивилися і полетіли назад.
Звичайно, маю на увазі ті країни, які дублюють фільми. Адже, наприклад, у Польщі дублюють зазвичай мультфільми або фільми для дітей. Для дорослої аудиторії фільми здебільшого показують із субтитрами. Був, до речі, цікавий випадок, коли польські прокатники закупили кілька наших дубляжів, тому що у Польщі багато українців, і вони створили попит на фільми українською. Точно знаю, що три наші фільми (так сталося, що їх всі перекладав я) — «Фантастичні звірі: злочини Ґріндельвальда», «Капітан Марвел», «Джокер» — йшли у якійсь польській мережі українською мовою.
«Я ЧАСТО САМ ВИМОВЛЯЮ РЕПЛІКИ РАЗОМ З ПЕРСОНАЖЕМ»
— Як знайти баланс, щоб сказати щось влучно і водночас синхронно?
— Це один з нюансів дубляжного перекладу — ми маємо покласти репліку персонажу «у губи». Наприклад, коли він вимовляє, наприклад, «о» чи «у», у нас також має бути «о» чи «у». Коли в нього змикання губ — «б», «п», «м», у нас також має бути змикання. І, звісно, репліка має відповідати за кількістю складів оригінальній репліці, за темпоритмом, за паузами.
Цей аспект дубляжного перекладу — один із найскладніших, бо коли людина перекладає, наприклад, книгу, то вона не обмежена обсягом того, що пише. Усі перекладачі знають, що під час перекладу з англійської на українську текст збільшується на 25-30%. Це цілком нормальне явище, так завжди було. Але в кіно в нас є певна довжина репліки, тому ми не можемо собі такого дозволити; вона має чітко збігатися. Я, наприклад, рахую, скільки складів у репліці, й порівнюю з тим, що пишу. Ясна річ, часто доводиться знаходити компроміс між красою перекладу, висотою думки й тим, що нам потрібно вмістити це у те, що відбувається на екрані. Однак це приходить з досвідом.
Спочатку мені було дуже складно. Я довго працював над першим своїм перекладом для дубляжу, воював з укладкою (хоч це був мультфільм, а там з цим трохи простіше). З досвіду я вже знаю, що, на щастя, на thank you ідеально лягає «дякую»; що якщо це якась комічна ситуація і в нас хтось на екрані каже moron, то я покладу туди або «баран», або — колись мені нагадали слово з дитинства — «муфлон», якщо ситуація дозволяє. Що тільки не робили з «no», особливо коли обличчя взяте крупним планом. Якщо контекст дозволяє, то кладемо і «що», і «о», і «куди» — щось таке, де є «о» або «у».
Загалом, це технічний нюанс, частково його треба навчитися, а частково це треба відчувати. Я часто сам вимовляю репліки разом з персонажем, щоб переконатися, що вони працюють з його темпоритмом, емоцією.
Синхрон є насправді дуже важливим, бо якщо його не буде або він буде нечітким, то у глядача з’явиться враження, що його обдурюють, що репліка існує не разом з актором, а десь поруч із ним. Саме синхрон надає фінальній картинці цілісність.
«НЕРОЗБІРЛИВО. ДАЛІ ПО СЦЕНІ»...»
— Окрім діалогів, ви також маєте перекласти текст для масовки?
— Масовку ми не те, що перекладаємо, ми її розписуємо. Більше того, я її навіть вигадую. Часом це непотрібно, тому що люди в ресторані можуть говорити про що завгодно. Тому коли відбувається запис масовки, приїжджає група акторів, вони можуть ці кілька дублів говорити про що завгодно. Проте, наприклад, коли це масовка у фінансовій корпорації, то я пишу те, що стосується діяльності цієї умовної установи, щоб створити відчуття реальності. Тобто про статути, договори.
Також багато працюємо з раціями — це те, що трапляється в різних фільмах: від комедій до бойовиків. Рації ми розписуємо, і тут справді доводиться креативити. Бо скрипт нам пише «Нерозбірливо. Далі по сцені». А «далі по сцені» може тривати хвилин десять. І ми не можемо змушувати актора, який стоїть біля мікрофона, вигадувати щось по ходу.
А найскладніше — це спортивні коментатори. Особливо багато в американських фільмах бейсболу, який для нас є чужим. Про футбол я можу написати що завгодно, бо хоч я і не цікавлюся, але в принципі знаю, як вони розмовляють, що кажуть. А щодо бейсболу — доводиться вивчати правила цієї гри, розбиратися, як і що вони там коментують.
«КОЛИ ЙДЕТЬСЯ ПРО КОМЕДІЮ ЧИ МУЛЬТИК, ДОЗВОЛЕНО БАГАТО»
— Наскільки дослівним має бути переклад? Чи багато свободи для перекладача?
— Коли йдеться про комедію чи мультик, дозволено багато. Зокрема, якщо в оригіналі жартик слабенький, то можна дотягнути його, щоб він працював ліпше. Що більше гумору — то краще. Ясна річ, за умови, якщо ситуація дозволяє. Тож свободи у перекладача вистачає.
Колись, наприклад, перекладав мультик «Нарешті вдома», і там був такий нюанс. В одного з персонажів була річ, якою він змушував інших замовкнути. Англійською воно shusher, від англійського shush — «цить». І над цією штукою ми дуже довго думали. Досі пам’ятаю, як розмірковував: якщо в нас shush — цить, то чим роблять цить? Цитькою. Так з’явилася цитька, і наскільки я знаю, вона потім «пішла в народ», бо я згодом спілкувався з друзями, у яких є діти, і вони згадували цю річ.
Перекладач також має бути трохи актором і режисером — тобто відчувати настрій фільму. Якщо це комедія, то треба себе налаштувати на гумор, бути готовим жартувати й мислити в цьому ключі. Потрібно відчувати драматургію, яка є різною у кожного фільму. Нас часто запитують про гумор, як ми це вигадуємо. Просто треба пожартувати — ми й жартуємо. Водночас, насправді є й інші аспекти, наприклад, юридичні, економічні. Зокрема, коли я перекладав фільм «Гра на пониження», це був подвійний виклик. Це фільм про кризу 2008 року, з детальним аналізом причин того, що відбувалося, з великою кількістю реалій, які пояснюють ситуацію. Це було дуже цікаво перекладати. І разом з тим там було багато нюансів, які треба зберегти. Тоді ще студія запросила спеціаліста з Міністерства фінансів, який читав мій переклад, і зауважень у нього в нього не виникло.
— Водночас деякі моменти перекладу ви узгоджуєте із замовником...
— Так, у нас є K&P — Key words and phrases. Зазвичай це табличка, яка буває доволі велика — залежно від фільму (хоч найчастіше їх роблять для мультфільмів). Там міститься перелік реплік, які замовник прагне проконтролювати. Наприклад, жарти або реалії, які трапляються протягом усього фільму. Ми пропонуємо свій переклад і даємо зворотний переклад — те, як ми це переклали. Вони ознайомлюються з цим списком і дозволяють нам це робити або просять вигадати щось інше.
ПЕРЕКЛАД ПІСЕНЬ — ЮВЕЛІРНА РОБОТА
— Нині, особливо у мультфільмах, нерідко чимало пісень. Як перекладаєте їх?
— Чесно кажучи, не люблю перекладати пісні. Я з дитинства слухаю англомовну музику, і ще підлітком зрозумів, що перекласти пісню — це щось взяти від неї, зробити її меншою, переклад ніби трохи краде у пісні.
Водночас нам потрібно створити україномовний продукт, тому доводиться перекладати. І намагаємося зробити це так, щоб переклад у пісні не забирав, а за можливості, навпаки, додавав. Проте це дуже складна робота. Насамперед тому, що ті ж правила синхрону діють і для пісні також. А, по-друге, бо потрібно перекласти це так, щоб текст співався, аби наголоси відповідали. Інакше заспівати це буде неможливо. У цьому випадку кількість складів у репліці має стовідсотково відповідати, щоб не зламати риму, розмір та й пісню загалом.
На щастя, я не дуже часто перекладаю пісні. А коли доводиться, то страшенно страждаю від цього. І насправді не я один. На студії є спеціальна людина — музредактор, яка стежить за виконанням акторами пісні, і зазвичай автотюном користуватися не дозволяють. Усе має бути записано по нотах, чітко, гарненько. Тому якщо актор, коли співає, на десяту тону помилиться, то буде переспівувати. Це дуже складна, ювелірна робота.
«НАЙКРАЩИЙ ДУБЛЯЖ ТОЙ, ЯКИЙ НЕПОМІТНИЙ»
— Мені дубляж нагадує оркестр, де поєднанням зусиль усіх учасників процесу твориться фінальний результат...
— Я завжди кажу, що не можна виокремити когось, бо дубляж — це командна робота. Хоч який чудовий переклад я зроблю, він ніщо без роботи режисера дубляжу, звукорежисера, гри акторів, без роботи менеджерів — координаторів проєкту. Тим більше, що сам текст під час запису зазнає певних змін. Часом буває таке, що актор захопився, і сам починає вигадувати жарти під час запису, і вони смішніші, ніж те, що було в мене. Буває, що режисер чи редактор вважає за доцільне щось змінити, буває, що в мене синхрон працював, коли я це вимовляв, дивлячись на екран, а в актора це не працює. Тож вони вигадують щось інше. Тому ми це все робимо разом.
— Говорять про феномен українського дубляжу. Яка ваша думка з цього приводу?
— Наше завдання полягає в тому, щоб глядач не звертав уваги на те, якою мовою йде фільм. Найкращий дубляж той, який непомітний. І якщо це вдається, то це найкраще: наприклад, якось чув від людей: «Додивився фільм до кінця і тільки потім зрозумів, що він був українською». Тож ми маємо бути непомітними: працюємо за кадром, за кадром і лишаємося. А феномен... Ми просто намагаємося якісно виконувати свою роботу.
