Вночі з 27 на 28 жовтня о 00.20 на телеканалі «1+1» дивіться програму «Аргумент-кіно» та фільм режисера «Ромовий щоденник».
Екранізував однойменний роман знаменитого ексцентричного гонзо-журналіста й письменника Гантера С. Томпсона «Ромовий щоденник» британський режисер Брюс Робінсон.
Дія фільму відбувається в Пуерто-Ріко, у так званій вільно асоційованій державі, що перебуває на правах самоуправління під юрисдикцією Сполучених Штатів Америки. 1960 рік. Журналіст і письменник Пол Кемп, який знудився Нью-Йорком, влаштовується працювати до місцевої газети. А навколо «рай земний»: ром ллється рікою і все неймовірно дешево — автомобілі, яхти, дівчата; тут саме життя продається за дріб’язок.
Перед переглядом фільму «Ромовий щоденник» — для тих, хто не знає, певне, зовсім не зайве буде з’ясувати, а що ж таке гонзо-журналістика і хто такий автор екранізованої книжки на ім’я Гантер С. Томпсон.
Гонзо — це такий напрям у журналістиці, що полягає в суб’єктивному, агресивному стилі оповіді, та ще й із використанням сарказму, перебільшення і навіть ненормативної лексики. Вона ведеться від першої особи, а репортер виступає учасником подій та описує власні відчуття й емоції, дає оцінку тому, що відбувається. І це переважно репортаж про ті події, з яких для класичного репортажу нічого і взяти.
Гонзо — означає божевільний, навіжений. Це слово нібито запозичене з ірландського сленгу й позначає останнього, хто стоїть на ногах після гарної пиятики... Так чи так, а батьком гонзо-журналістики вважається саме автор «Ромового щоденника» Гантер Томпсон, котрий вів шалене, божевільне життя, яке й описував у своїх репортажах та документальних і художніх творах.
«Ромовий щоденник» був чи не його письменницьким дебютом. Сам автор вважав цей роман незрілим і опублікував його майже через 40 років після написання, 1998-го. Cаме цього року був тріумфально екранізований інший його твір — «Страх і ненависть у Лас-Вегасі», де, за режисури Террі Гільяма, головну роль зіграв Джонні Депп. Відтак Депп, про кінофеномен якого йтиметься у програмі в спеціальному сюжеті, став близьким другом Томпсона і загорівся екранізувати «Ромовий щоденник». 2005-го Томпсон укоротив собі віку, а Депп заприсягнувся зробити фільм, у якому, зрештою, виступив і виконавцем головної ролі, і продюсером.
А як сценариста і режисера він невипадково запросив британця Брюса Робінсона, який свого часу зафільмував стрічку «Вітнейл і я» — один із найкращих кінотворів про непробудну пиятику та чоловічу дружбу. І хоча колишній п’яниця Робінсон на той час уже шість років як не вживав, писав він цей, просякнутий алкоголем, сценарій зі щоденною обов’язковою пляшкою вина. Після написання покинув.
А стрічка вийшла досить незвичною, без класичних зав’язки, кульмінації та розв’язки як таких. Зате побудована на деталях і нюансах, на двозначних діалогах, немотивованих персонажах та зворушливих і потішних ситуаціях.
Магістральною темою роману Томпсона і так само фільму «Ромовий щоденник» можна назвати свободу, плюс — кохання й дружбу, а також пошук себе і ще — «американської мрії», колискою якої часом іронічно називають Пуерто-Ріко.
Фільм «Ромовий щоденник» отримав багато критичних закидів від шанувальників творчості Гантера Томпсона, мовляв, від першоджерела сутнісно мало чого лишилося. Більше того, автори примудрилися прочитати наприкінці стрічки банальну мораль про те, як не треба жити і як жити правильно. І це при тому, що Томпсону такий світогляд завше був неприйнятний і навіть гидкий.
Ось його автентичне кредо: «Життя має бути мандрівкою до могили не з наміром прибути ціленьким і в красивому, гарно збереженому тілі, а радше — в’їхати із заносом, у звоях диму, повністю вимотаним та зношеним, гучно виголошуючи — «Оце так поїздка!»
