Говорять, сміх — це почуття переваги. Передбачається, що коли хтось упав у калюжу чи розгубився в незвичній ситуації, спостерігач має радісно сміятися, потираючи руки і радіючи чужій невдачі. Принаймні саме цей принцип смішного використовують телепрограми в жанрі «прихованої камери». І більшість вітчизняних телеканалів вважають за необхідне мати передачу цього формату. Наприкінці лютого на «Новому» вийшла свіжа розважальна програма «Безумний день», де за позитивні вчинки у відповідь на провокації телевізійників ще й гроші належать. Так чи інакше, заохочуючи благородні вчинки, ця програма виглядає аристократкою в порівнянні зі своїми «потайними» конкурентками. Це нова інтерпретація плідної ідеї «прихованої камери», але очевидно, не остання.
«День» звернувся до експертів із запитанням: «ЯК ВИ СТАВИТЕСЯ ДО ПІДГЛЯДАННЯ ЗА ЛЮДЬМИ ПІД ЧАС РОЗІГРАШІВ У ПЕРЕДАЧАХ ФОРМАТУ «ПРИХОВАНА КАМЕРА»? ЧИ ВАША ОЦІНКА ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ПОЧУТТЯ МІРИ АВТОРІВ ПРОГРАМ?
Сергій АКСЕНЕНКО, координатор Всеукраїнської асоціації операторів кабельного телебачення і телеінформаційних мереж, колишній член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення:
— А як може ставитися порядна людина до підслухування телефонних розмов, читання чужих листів і підглядання в шпарину замка? Конфіденційність особистого життя людини прописано в законодавстві. Зйомка має вестися відкрито, а персональна зйомка — лише з дозволу самого суб’єкта (публічні політики не рахуються). Однак варто сказати, що в багатьох випадках прихована зйомка, особливо на приватній території, скоріше за все, лише ілюзія «підглядання». Тобто самі учасники — як із того, так і з іншого боку — просто розігрують телеглядача. Проте і таке культивування нездорової цікавості у глядача важко назвати моральним.
Євген ПУГАЧОВ, рекламний продюсер:
— Я з тих, хто цінить почуття міри, про яке згадується в запитанні. Але вважаю, що в «прихованій камері» «приховані» і позитивні ефекти — навіть педагогічні. Серед сірості, дефіциту культури і загальної похмурості такий прийом може відігравати роль мудрого блазня при королі. Звичайно, якщо автори хочуть і спроможні робити його не просто «зубоскальством», від якого недовго до зворотного ефекту. У «Нового каналу» це вийшло здорово. «Безумний день» цілком може стати успішним.
Алла МАЛІЄНКО, відповідальний секретар Київської Спілки журналістів:
— Мені здається, що такі передачі, як, наприклад, «Прихована камера» з Сергієм Сивохою на «1+1», не можуть прожити без підставних учасників. Це обман і з іншого погляду. Такі програми привчають до «легких» грошей, але це ілюзія — як у казино. Те, що легко приходить, розбещує людей. Особливо негативно «приховані камери» впливають на підлітків. Дивлячись на ці «фокуси», вони розуміють, що можна бути нещирим, знущатися з інших, а за це ще й платять гроші. Треба показувати юному глядачеві, як заробляти на життя працею, нагадувати, що до успіху веде довгий шлях.
Юлія ОМЕЛЬЧУК, кореспондент відділу програм телебачення і радіомовлення газети «Говорить і показує Україна»:
— Будь-якого роду розіграш може спровокувати негативні наслідки, нехай навіть обидва учасники потім посміються з безглуздої ситуації.
Трансляцію ж сюжетів на телебаченні, які знято прихованою камерою, вважаю елементарним порушенням прав людини. Особливо, якщо випадковий герой передачі проти. До такої ситуації потрапив мій знайомий: він відреагував на провокацію телевізійників доволі безглуздо і намагався спротивитися публічному розголосові. Всупереч протестам жертви «нещасного випадку», телеканал все ж таки показав його «ганьбу». Пройшло півтора року, а колеги не перестають дражнити його, неначе нетямущого хлопчака.
Геннадій ПОПЕНКО, ведучий програми «Безумний день», актор:
— Наші зйомки не є безцеремонним вторгненням до особистого життя чи тупим підгляданням. Героїв нашого розіграшу «замовляють» близькі люди, які знають, що «жертва» буде тільки рада.
Ми намагаємося бути максимально делікатними, не переборщуючи, бо формат дійсно «слизький». Але якщо не переступати межу і залишатися в рамках «розумного, доброго й вічного», то виходить дуже цікаве шоу з живими людськими реакціями.
Дмитро КОРЧИНСЬКИЙ, телеведучий («1+1»), «мега-провокатор»:
— Вважаю, що телевізор — це взагалі скринька сатани. Безумовно, він апелює до найнижчих інстинктів людини. І це правильно. Взагалі, добра половина існуючих на телебаченні програм зав’язана на прагненні гріховної людської душі підглядати і підслуховувати. І це стосується не тільки передач, пов’язаних із форматом «прихованої камери». Я думаю, що як раз в програмах подібного формату чим менше почуття міри — тим більше рейтинг. А міра ця має обмежуватися законодавством, принаймні антипорнографічним.
