Права та обов’язки журналістів визначаються законами. Проте правове поле, в якому вони працюють, не є єдиним важелем, який має скеровувати їхню поведінку. Нерідко власне сумління журналіста й особистий кодекс етики можуть зробити більше за будь-який закон для забезпечення того, щоб читачі, глядачі й слухачі отримали правдиву інформацію.
Мимоволі зринають у пам’яті слова Й.Г. Фіхте про той стан суспільства, коли всі мають можливість вільно висловлювати свою думку, а як розв’язувати гострі проблеми — не знають. Цей стан суспільства він назвав «епохою порожньої свободи». Стурбований нею й академік НАН України Микола Жулинський. За його словами, ми в «своїй державі не формуємо вкрай необхідний національний гуманітарний простір».
Ця загроза стосується не лише України. Глобальна культура, що зростає, вже витворила так звану космополітичну публіку, для якої національні цінності не важать багато. Споживання глобальної культури призводить до національного знівелювання особи та до бездуховності. За цих обставин рішуче маємо формувати національний гуманітарний простір, наполегливо розробляти концепції гуманітарного інформаційного суспільства. Про це каже й поетеса Ліна Костенко — беззаперечний моральний авторитет.
Для наближення журналістики до моралі необхідний комплексний підхід до програми дій й розуміння ситуації, яка склалася у взаєминах: ЗМІ — суспільство, ЗМІ — особистість, ЗМІ — влада, ЗМІ — закон та ЗМІ — мораль. Моя концепція розроблена з урахуванням культурно-історичної спадщини країни, усталеної соціальної структури суспільства та основ моралі й етики. Вона, можливо, наповнить новим змістом роботу журналістів у формуванні національної гуманітарної політики.
Спробую подати принципи наближення моралі в журналістику. З цією метою означу десять базових засад консолідації нації через етику солідарності, пошук об’єднуючих цінностей завдяки постійному діалогу в суспільстві.
Перший принцип. Преса має бути культурологічним продуктом. Політикум успадкував старі традиції щодо трактування засобів масової інформації. ЗМІ продовжують агітувати й пропагувати, стараються висвітлювати суспільні теми на злобу дня, нерідко забуваючи про вічне: Бог є Словом, яке дає нам життя.
У модерних суспільствах намітилася виразна тенденція до «голого прагматизму». Інформація стає таким самим товаром, як і усе решта. Здебільшого відбувається вихолощення інтелекту. Національне відродження, що його нині переживає багато народів, не повинно зводитися до реставрації культурних надбань попередніх епох. Воно потребує відновлення духовних цінностей і святинь, збереження їх у сьогоденні. Етичний обов’язок людини — керувати своїм життям свідомо й творити добро для нації, для людства. Немає варіантів розвитку людства поза культурою і релігією.
Другий принцип — це осягання правди. Журналіст відповідальний перед читачем, слухачем та глядачем. За слово він відповідає перед Богом і собою. Згадаймо Шевченкове: «Ми просто йшли, у нас нема зерна неправди за собою». Іван Франко доводив, що правда має виміри релігійні, філософські, наукові, життєві... Вона — явище не тільки пізнавальне, а передовсім моральне. Повага до правди — перший обов’язок журналіста. Основне його завдання полягає не у збиранні інформації, а в поширенні правди, єдиним фільтром якої є сумління.
Цікаві думки з цього приводу висловив французький журналіст Жан Даніель у статті «Фатальність правдоподібності», надрукованій у газеті Le Nouvel Observateur 29 липня 2004 року. Він вважає, що сьогодні працівникам преси шукати правду важче, бо багато правдоподібності, за якою часто прихована брехня. І все ж правда має перемагати.
Третій принцип. Журналіст повинен розпізнавати добро та зло. Свобода — це простір, який формується у тісному зв’язку з мірилами добра. Мусимо остерігатися фарисеїв у білих шатах. Масовість комунікації спричинила до того, що нерідко зло спокушає свідомість людей. Журналіст покликаний рятувати ошукані душі. Адже друге ім’я правди — добро. Стань недосяжним для зла, казав український філософ планетарного мислення Григорій Сковорода.
Четвертий принцип. Слово має визволяти, а не поневолювати. Особливо це актуально в посткомуністичних країнах. Журналістика буде моральною, якщо її представники дорожитимуть сумлінням. Здеморалізована людина не може пропагувати моральні цінності. Так само, як видання не може бути моральніше за свого керівника.
П’ятий принцип. Всесвітня практика журналістів виробила низку моральних та етичних засад. Наш брат по перу мусить глибоко вірити в те, про що пише, усвідомлюючи свою моральну відповідальність за кожне слово, за кожну думку, за кожне твердження. Маємо сповна використовувати право на відмову від виконання завдань редакції з підготовки та поширення власної інформації, якщо її зміст після редакційної правки зазнав істотних змін, що суперечить переконанням або пов’язане з порушенням норм професійної етики.
Шостий принцип. «Говори, коли серце твоє підіймається нетерплячкою правди й добра». До цього закликав журналістів Іван Франко. Він писав ці поетичні рядки хворою рукою незадовго до смерті, підсумовуючи свою літературну й громадську діяльність. «Говори, хай слів твоїх розумних жахається слямазарність, бездарність стара...» — Іван Франко просив не мовчати, «коли, гордо пишаючись, велегласно брехня гомонить». Публіцист не чекає, поки ті чи інші хибні погляди будуть нагромаджуватися, зростати і вводити в оману читачів. Він вступає в дискусію негайно, як тільки відчує фальш. Власне, так розмірковував про публіцистику Іван Франко й у відомій своїй статті «Інтереси польського панства і правдянська наївність».
Сьомий принцип. Журналісти мають бути вільними і відповідальними, працювати в інтересах відкритого суспільства і розвитку демократії. Демократична держава повинна забезпечити свободу слова і лише тоді вимагати відповідальності. Свобода слова зазнає утисків влади. Хоча методи трохи інші, але мета та ж — народ не повинен знати всю правду. Засвоєно випробуваний метод для дозованої свободи слова.
Восьмий принцип. Сенека вважав, що той, хто ображає, завжди гірший від того, кого він ображає. Журналіст ніколи не повинен дозволяти собі принижувати й ображати людську гідність. Жодні пресові закони не допоможуть, якщо той, хто пише, не має почуття відповідальності перед власним сумлінням. Як стверджують психологи, негативні емоції часто спрямовуються каналами «зміщеної агресії». Імпульси образи мають здатність вибухати. Слово ранить глибше, ніж меч. Журналістика зобов’язана сприяти зміцненню моральних та етичних засад суспільства через призму порядності тих людей, які працюють у ній.
Дев’ятий принцип. Сучасні інформаційні технології витісняють аналітичну журналістику. Це ще один тривожний симптом. Домінують розважальне чтиво, дешева сенсація. Причому вони взяті не з гущі життя, а з кабінетів чиновників. За цих умов журналіст перестає бути самим собою. Він себе принижує і перетворюється на простого літературного працівника, який упорядковує лексику можновладця. Потрібна публіцистика, проникнення словом до душі й серця людини. Як відомо, це збагнув наприкінці свого життя фундатор сенсаційної преси Джозеф Пулітцер: «Ніщо не врятує журналістику від підлабузницько-корисливої заангажованості бізнесом, якщо цього не зроблять найвищі ідеали, прискіплива стривоженість, болісне відчуття справедливості, докладне знання проблеми, з якою стикаєшся, та чесне прийняття моральної відповідальності».
Десятий принцип — це журналістська солідарність. Українським журналістам не завадило б перейняти досвід французьких колег з єдності думок і дій. Французьке слово «solidarite» — це спільність інтересів, їхній захист.
Отже, журналістика як словесна сфера моделювання свідомості не може існувати без моральних та етичних засад. Наближення журналістики до моралі може вивести її на широку дорогу правди й добра, людяності в людині.
