У Китаї дедалі популярнішим стає написання блогів. Доступ до Інтернету в цій країні мають 500 мільйонів громадян, з яких 200 мільйонів створюють мікроблоги. Один з таких блогерів — Майкл Анти, який залишив кар’єру програміста заради журналістики, пише у Twitter і блогах майже цілодобово, здобув визнання на Заході, а відомий китайський дисидент Ай Вейвей називає його «вільним духом».
8 вересня в Потсдамі на міжнародній медіаконференції M100 Sanssouci Colloquium «Глобальна демократія — тріумф соціальних мереж?» Майклу Анти вручили премію M100 Media Award-2011, як визнання його сміливої, непохитної і зразкової діяльності в інтересах свободи преси, слова та його мужньої боротьби проти цензури і корупції. Майкл Анти (Чжао Цзин, що в перекладі з китайської означає спокійний і миролюбний) народився 1975 року в Нанкіні. Уже десять років він називає себе Майклом Анти. В ексклюзивному інтерв’ю «Дню» блогер розповів про те, чому вирішив писати на політичні теми і які завдання ставить перед собою у своїй діяльності.
— Пане Майкле, чому ви вирішили стати блогером?
— Насправді моє становлення як журналіста — доволі складна історія. Ще до того, як з’явилися блоги, я був відомим коментатором у китайській соціальній мережі Бі-Бі-Ес. Таким чином на мене звернули увагу в мас-медіа.
— А що ви коментуєте зараз?
— Головним чином політику. Я почав коментувати її з появою Інтернету 1998 року. На той час більшість китайських міст уже мала доступ до Інтернету. Згодом це дало мені змогу покинути роботу в ІТ-сфері.
— У багатьох європейських країнах народ не надто цікавиться політикою, і явка на вибори там часто не перевищує 50 відсотків. Політичні теми справді цікаві для китайців?
— Секс і політика — табу в нашій країні. Саме через це люди цікавляться політикою. І бажання рухатися далі в політичній сфері займає думки людей, тож це, зрештою, привело мене до рішення змінити роботу з програміста на журналіста.
Існує декілька причин, які спонукали мене зайнятися журналістикою. Це, зокрема, поганий приклад Росії й Тайваню. У Росії змінюється імідж, але все одно там немає об’єктивних медіа. Більше того, в Росії медіа не чують громадянського суспільства. Щось подібне спостерігається в Тайвані. Тому для мене важливо діяти об’єктивно і не перетворюватися з журналіста на політично заангажовану людину, хоч на Twitter, де я — активний блогер, немає обмежень. Моє професійне бачення змушує мене не переступати межі об’єктивності, адже моя робота — журналістика, а не пропаганда.
— Чого ви прагнете досягти своїми матеріалами? Хочете змінити китайське суспільство? У який бік?
— Вплив на кожного індивідуума обмежений тим діапазоном, якого ви можете досягти. Я не думаю, що маю можливість виховати багато людей. Я також вважаю, що люди не мають потреби, аби їх виховували. Наприклад, коли була арабська весна, то люди не хотіли, щоб їх хтось учив, як голосувати. Демократія — це не знання, не комп’ютерний код, а просто досвід. Як на мене, мій обов’язок полягає в тому, щоб спілкуватися з міжнародною спільнотою, аби вона зрозуміла, що насправді відбувається в Китаї. Щоб, знаючи дійсний стан справ, ви могли здійснювати об’єктивні кроки, не боячись цього і не будучи надто оптимістичними щодо змін. Інакше кажучи, я хочу бути посередником між міжнародною спільнотою і китайським громадянським суспільством.
— Тоді скажіть українським читачам, куди рухається Китай — влада і громадянське суспільство?
— Інтернет надає можливість створити більш ліберальне громадянське суспільство. З іншого боку, зважаючи на те, що за величиною ВВП Китай вийшов на друге місце, китайські лідери стають дуже самовпевненими. І через те за останні два роки Китай припустився низки великих помилок, забуваючи, що в світі є багато країн з меншим ВВП. Іноді ви можете розбагатіти настільки швидко, що не розумієте, як діяти в такій ситуації. Якщо ви посідаєте другу позицію за ВВП, то повинні діяти як сильна людина, сильна держава і брати на себе відповідальність. Це найважливіша роль для сильної держави. Але Китай діє так: я сильна держава, але не хочу брати на себе відповідальності. І це не пояснюється китайською культурою, а є результатом того, що ми стали другою у світі країною надто швидко, тим часом як Захід виходить із фінансової кризи повільніше. Якщо іноземні держави хочуть мати справу з Китаєм, то вони повинні бути відвертими. І насамперед говорити про свої цінності. Вони не повинні йти на компроміс з китайськими цінностями. Бо ваші цінності — це напрямок, у якому ми хочемо рухатися. Якщо ви не будете самі цього робити, то в якому напрямку ми маємо тоді рухатися? По-друге, Заходу треба зрозуміти, що китайці борються за власну свободу. Тому ніколи не йдіть на компроміс у питаннях прав людини.
— Настільки послідовним у цьому питанні в діалозі з Китаєм є зараз Захід?
— Ми маємо підтримку з боку Заходу щодо дотримання прав людини. Але найважливіше для нас, щоб Захід також дотримувався власних цінностей. Разом з тим, багато китайців вважає, що за права людини, особливо свободу слова, китайці повинні боротися самі. Як це робили і роблять соціальні мережі. Захід не повинен мати ілюзій, що він може контролювати і допомагати китайцям вибороти свободу слова. Заходу потрібно лише дотримуватися своїх цінностей. Якщо ви робитимете це, то китайці наслідуватимуть ваш приклад.
— Що ви знаєте про Україну, куди, на вашу думку, вона рухається?
— Я був редактором міжнародних новин, і мені довелося провести дослідження, в тому числі про вашу країну. Я знаю, що ситуація у вашій країні є дуже складною. Я сказав би, що демократія справді запровадилася в багатомовній і поліетнічній країні, яка має довгу радянську історію. Я навіть сказав би так: вам потрібен Захід, і зрештою ви будете в Європі. Але це питання має розумно і мудро вирішити сам український народ. Бо лише ви усвідомлюєте складність того, що відбувається у вашій країні, і ніхто сторонній не розуміє, як Захід допомагає вам переступити бар’єр. Я сподіваюся, що ваша еліта вирішить проблеми і зробить ваше суспільство кращим. Якщо ви будете ставати кращими, то ми матимемо новий приклад і це також буде добре для Китаю.
— Пане Майкле, ви стали відомим, одержали нагороду в Потсдамі. Чи змінило це вас?
— Ні, мене це не змінило, хоч і допомагає працювати в обраному напрямку. Проблема в тому, що більшість людей у Китаї не розмовляє іноземними мовами. Тому в китайському світі це сприймається зовсім тихо. Я лише продовжую робити свою роботу. І тому ця нагорода — не така вже велика справа.
