Валентин Щербачов у спортивній журналістиці вже тридцять років. За ці роки він завоював повагу не лише колег, але й величезної кількості спортсменів, функціонерів, уболівальників. У чому ж таємниця такого успіху? Мабуть, у тому, що він усією душею відданий спортові. Погодьтеся, не багато хто може похвалитися тим, що грав у футбол на засніжених Гімалаях і стрибав з парашутом над Північним полюсом. Декілька років тому, коли до Києва приїжджала Майя Плiсецька, він півтори години проговорив iз великою балериною про футбол, ловлячи здивовані погляди інших журналістів, що прийшли запитати, природно, про балет. У переддень ювілею творчої діяльності з Валентином Щербачовим зустрівся кореспондент «Дня».
— Валентине, я знаю, що ви планували створення спортивного каналу. На якій стадії зараз цей проект і хто його фінансуватиме?
— Фінансуватися він буде за рахунок спонсорів, тому що держава на спортивний канал грошей не має. Ми це розуміємо. Тому з командою, яка в нас організувалася, ризикнемо й візьмемо кредити, придбаємо апаратуру. Це робитиметься на окремому каналі. Я впевнений, що цей почин просто повинен бути вдалим, бо збирається група професіоналів, які це все вже робили в програмі «25 годин». Ми хочемо довести, що в нас можна спокійно зробити спортивний канал, який не буде повторювати за структурою ні «НТВ-спорт», ні «Євроспорт», а буде оригінальним українським продуктом гідного рівня. У нас є маса видів спорту, про яких взагалі ніхто не згадує. Зараз наші ЗМІ отримують «Рейтер», «Євроньюс» і користуються їхньою картинкою. І виходить, що ми зараз більше знаємо про бейсбол і НХЛ, аніж про наші футбольні команди першої та другої ліг, легку атлетику, боротьбу, штангу, про багато які олімпійські види спорту, я вже не кажу про екстремальні, які зараз у нас розвиваються. А наш канал йтиме цим шляхом...
— Ви в спортивній журналістиці вже 30 років. Які ви бачите позитивні й негативні зміни в ній за цей час?
— На жаль, бачу, що школа спортивної журналістики загинула. У газетах, наприклад, начисто зник такий жанр, як нарис, а це — класика будь-якої журналістики, в тому числі й спортивної. Він дає можливість виразити себе і викласти погляд на свого героя, на якусь проблему. У нас зараз всі події подаються сухо, вихолощено, з оглядкою на інформаційні агенції. Школу треба поновлювати.
— А журналістської чи гуманітарної освіти для цього досить?
— Гадаю, що ні. Раніше при Інституті підвищення кваліфікації були курси, на які міг прийти дипломований фахівець, який цікавиться специфікою спортивної журналістики на телебаченні. Курси давали йому можливість осягнути як теоретичну, так і практичну базу. Зараз я разом iз Управлінням народної освіти м. Києва планую зробити спец-клас майбутніх спортивних журналістів. Перші заняття пройдуть у вересні. Все грунтуватиметься на тому, що діти стануть займатися спортом, адже спортивний журналіст повинен розумітися на тому, що коментує або про що пише. Некомпетентні коментатори можуть не лише образити спортсмена, але й завдати йому психологічної травми, після якої важко оговтатися.
— А який вид спорту, на ваш погляд, найбільш «телегенічний»? І який легше за все коментувати?
— Взагалі, найбільш «телегенічний» і глядний, як показує практика, футбол. А для коментування — простих видів спорту немає. Важка й легка атлетика, наприклад, — одні з найскладніших щодо цього. До кожного виду спорту треба ставитися дуже серйозно, навіть якщо ти працюєш для двох глядачів.
— Ви товаришуєте з багатьма спортсменами. Зокрема, з братами Кличками. Чи вдається вам, сидячи в коментаторському кріслі, залишатися неупередженим?
— Звичайно, ні. Якщо знаєш спортсмена, товаришуєш із ним, то як можеш не переживати за нього? Тим більше, бокс — найскладніший вид спорту. У Кличків — суперважка вагова категорія. Навіть якщо Володя або Віталик б’ються з «мішком», як часто буває, то я все одно хвилююся. Адже якщо удар цього 110-кілограмового «мішка» досягне мети — все... Неупередженим коментатор має бути, коментуючи, наприклад, матчі внутрішньої першості з футболу. Ти знаєш, що сидять біля телевізорів донеччани і кияни. Але коли я почну перегинати палицю в бік київського «Динамо» і страждати, переживати з приводу їхньої невдачі, то уболівальники «Шахтаря» мене просто не зрозуміють. Але, повторюся, коли вся Україна дивиться бої братів Кличків, то мені простимо бути уболівальником. Мене навіть один час докоряли в цьому. Що я їх перехвалюю, називаючи «символами України», але тепер у тому, що це так і є, гадаю, пересвідчилися всі.
— Спорт і політика. Зараз, у світлі перемоги «Шахтаря» над «Динамо» в чемпіонаті та Кубку, про це багато говорять. Як ви гадаєте, чи дійсно спорт зараз ангажований?
— Ні, я гадаю, що все не так уже й жахливо. Люди, які борються за сфери впливу, насамперед багато зробили для футболу. Звичайно, є конкуренція в багатьох напрямках. Але таких баз, які є в «Динамо» та «Шахтаря», немає в Європі в багатьох клубах. І це позитивні наслідки присутності політики в спорті. У мене є фраза: «Політики нами грають у футбол». І люди, в яких є такі клуби, також нами «пограють», адже вони вкладають гроші у вітчизняний футбол! Треба відійти від політики і впритул займатися дитячо-юнацьким футболом. Політики використовують для промоушену різні види спорту, де вони стають президентами, віце-президентами, мають можливість «засвітитися». Але що вони роблять для своїх федерацій, зрозуміти важко. Таких, як О. Зінченко, що очолив федерацію карате і пропагує ці єдиноборства, зовсім небагато. А все це призведе, в результаті, до катастрофічного провалу на Олімпійських іграх у Афінах.
— Але повернімося безпосередньо до спорту. За ці 30 років які події й люди вам запам’яталися?
— Я побував на акції, яку проводив свого часу «West» — добір молодих космонавтів у всій Європі. У Чкаловську всі журналісти відмовилися політати в невагомості, коли вона досягається в літаку, а я — погодився. Це були незабутні відчуття. Стрибки з парашутом над Північним полюсом залишили незгладимий слід. Мене захопили ці люди, які стрибали разом зі мною. Вони не впадали в транс із приводу маленької зарплатнi, неуваги до себе, а були справжніми фанатами своєї справи. І на запитання, навіщо ж вони все це роблять та встановлюють українські прапори на Північному полюсі, вони відповідали «Якщо не ми, то хто ж?».
P.S. З 9.00 ранку суботи до 15.00 неділі в прямому ефірі програми «Телемегаполіс-спорт» телекомпанії «Гравіс» пройде 30-годинний спортивний телемарафон, який проведе Валентин Щербачов.
