На українському телебаченні має бути своє спортивне мовлення. З цього твердження тележурналіст і спортивний коментатор Валентин Щербачов розпочав — тоді ще багато в чому віртуальне — будівництво національного спортивного каналу на початку 90-х. Минулої суботи о 9 годині ранку на телекомпанії «Гравіс» стартувало 30-годинне ноу-хау «Телемегаполіс-спорт» — ще один крок, щоб довести — спортивне ТБ в Україні — можливе.
Ведучий В. Щербачов привітався трьома мовами — українською, російською та англійською, бо, мовляв, цей телемарафон транслюють супутники майже на 80 країн світу та сайт Всесвітньої української спортивної агенції (www.sportua.com) в Інтернеті.
Подібний марафон уже проводився п’ять років тому, але нинішній побив усі рекорди — 30 годин у прямому ефірі не проводив ще ніхто.
Мета цього телемарафону була очевидною — зробити рекламу майбутньому спортивному телеканалу. Проте нічого конкретного з цього приводу в ефірі не прозвучало. Так, були розмови, що нам потрібно створити спортивний національний канал, не схожий на той же «НТВ-спорт» чи «Євроспорт», де б лідером було спортивне життя в Україні; що ми починаємо з нуля; що нам потрібна допомога держави та ін. Але, наприклад, що є певні здобутки — в ефірі десь заблукало.
Показово, що на запрошення Валентина Васильовича відгукнулося чимало знаменитих гостей: це і народні депутати України — В. Яворівський, Ю. Павленко, і відомі спортсмени — баскетболіст О. Волков, фехтувальники Г. Крісс та С. Голубицький, боксери брати Клички і журналісти — Я. Фалько, Ф. Досаєв і навіть освітяни, що свідчить про повагу та довіру до нашого пана Спортсмена. Чимало телеглядачів за прямим телефоном змогли поспілкуватися в прямому ефірі з ведучим та гостями. Особливо часто в студію телефонували люди, які хотіли б бачити спортивне майбутнє своїх дітей набагато кращим, ніж воно є зараз, запитували про можливу корекцію в цій сфері. Адже ні для кого не є секретом те, що спорт в Україні — не на вищому рівні. Про це бідкалися і гості в студії.
А от Валентину Щербачову довелося нелегко. Він сам визнав, що 30 годин — це важко. Та він, працюючи, витримав те, чого не витримав пересічний глядач, сидячи в кріслі перед телеекраном та попиваючи каву. Валентин Васильович жваво приміряв подаровані футболки та бейсболки, приймав подарунки, посміхався. Але, мені здається, як ведучий він аж занадто заглибився у власну персону. Не пропустив нагоди розповісти у студії про себе та свою гру у футбол на Говерлі, першим відповів на запитання глядача гостям студії із скількох років вони займаються спортом. А коментувати у прямому ефірі, що гарна дівчина принесла касету і на неї варто було б подивитися, присвячувати багато часу київському «Динамо» через те, що він його вболівальник, показувати сюжети, де весь час фігурує його постать невже необхідно? Щось об’єктивність тут шкандибає. Це ж має бути спортивний канал, щоб показувати усіх наших зірок на весь світ!
Губилася, ретельно читаючи із записничка, і ведуча, яка зустрічала гостей просто неба. Та й без запитань типу «Що ви можете побажати Валентину Щербачову?» теж можна було обійтися. Про своє право на похвалу гості студії та телеглядачі знають і самі.
Якщо відкинути зайву персоналізацію, то перед нами — справжній фанатик спортивного телеканалу. Валентин Щербачов пропонував класні ідеї, наприклад, створити спеціалізовані класи для підготовки спортивних журналістів з’ясовував сильні і слабкі сторони спорту, шукав рух для його відродження.
Не було чіткого розкладу і не було відомо, хто зараз з’явиться в ефірі. Відповісти на подібні запитання Щербачов не міг. Здавалося, що він і сам не знає, хто буде наступним учасником цього бігу з перешкодами.
Організаційні моменти теж зашкалювали. Весь час на екрані миготіли постаті гостей, які то сідали, то вставали. Можна було б зробити перебивку з різними видами спорту, які згладили б помилки, та й цікавіше було б. Адже втримати глядача біля екрану стільки часу важко навіть бестселерами. А тут — постійні акценти на погану організацію та вимушені повтори.
Хоча, треба зважати й на те, що у «Гравіса» менше творчих можливостей, ніж у інших грандів українського телебачення: бо це і обладнання, і студії... Хоча той же «Гравіс» мав доволі вдалу спробу виборчого марафону: тоді він затримався в ефірі довше, ніж усі інші канали. Чомусь цей досвід не став уроком — чи то його не захотіли засвоїти, чи то надавали перевагу шляхові власних помилок.
Та все ж таки першу пробу знято. Спортивний телеканал нам просто необхідний. І всі учасники марафону стверджували те ж саме. Безсумнівно, це великий поштовх уперед, але нам дали зрозуміти, що треба чекати. І не відомо скільки!
