Незважаючи на те, що минулий тиждень був, насамперед, пасхальним, і на те, що в цьому році Великдень співпав із Міжнародним днем солідарності трудящих, не забули вітчизняні телеканали ще про одну знакову дату — 100 днів президентства Ющенка.
Із приводу світлого свята Воскресіння кожний телеканал спробував відмітити його не тільки показом тематичних фільмів, мультиків чи трансляцією богослужіння (УТ-1), а й інформаційними сюжетами з цього приводу. І про життя духовне, і про життя мирське. Наприклад, про те, як святкують Великдень наші земляки за кодоном, що опинилися там із власної волі, але не від хорошого життя. Складно їм там. І солдатам в Іраку, де також пройшла святкова служба у пристосованому для цього храмі («Вісті», УТ-1), і в Європі, де українці важкою працею заробляють на життя своїх родичів, залишених на Батьківщині. В Іспанії та Італії, виявляється, «погане» борошно — не годиться воно для випічки пасок. А, крім того, не всім українцям вдається в цей день не працювати — яким би не був добрий їх «хазяїн», для нього, а значить, і для них, немає свят. Сюжети про наших там показали «1+1» і «СТБ». Практично всі не забули й про мирські проблеми напередодні Пасхи. Питання про те, скільки ж коштуватиме святковий кошик, у якому має бути місце фарбованим яйцям, пасці й ковбасі, плюс зелень-овочі, також турбував більшість тележурналістів. Зокрема, покупки здійснювали журналісти «СТБ» і «5 каналу». Звичайно, м’ясні ціни були далекі від обіцяних урядом, і самого продукту було не багато, що зрозуміло, враховуючи все ж таки зроблені спроби регулювання ціни. Загалом, вразила одна громадянка, яка заявила, що зможе вкластися в продуктовий набір на 50 грн. А про чемпіонат із розбивання пасхальних яєць розказали журналісти ТРК «Україна».
Що стосується Першотравня, то й тут наші телеканали не відстали від життя. Крім інформації про традиційний мітинг солідарності у Києві, нам представили й досить цікаві та забавні думки з цього приводу. У «Сільських вістях» (УТ-1) ведучий цікавився у сільських трударів, що для них — свято солідарності трудящих? Хтось пригадав, що ось, було діло, колись цього дня на кілька годин усі припиняли польові роботи і йшли до сільради — на мітинг. А після — за стіл. Пару годин відпочинку, й знову в поле, але відчуття свята було. Нині Першотравень — справа суто індивідуальна. Так, у перерві між оранкою- сівбою, за обідом і за чаркою пригадають, що, мовляв, так, усі люди — брати, особливо ті, хто працює, не покладаючи рук. Напевно, їх дуже засмутила б думка народного депутата з фракції КПУ Юрія Соломатіна, висловлена в ефірі «5 каналу». Виявляється, це суто класове свято. Тобто, якщо ти працюєш, але пролетарем не є, це не твій день! Ну, а як же загальні радянські демонстрації трудящих? Це що, помилка була? Тепер що: праця до праці не приходиться, є праця більш «правильна», а є ніби й не праця зовсім? Ні, щось тут не те...
І все ж найбільше дискусій викликали перші підсумки діяльності Ющенка як Президента. Мабуть, найбільш цікавою (яка цитується) була з цього приводу думка першого президента України Леоніда Кравчука, висловлена ним у інтерв’ю «5 каналу». Порівнюючи себе, Кучму та Ющенка, Кравчук сказав, що головне для президента — це те, щоб його «не грала» свита. Тобто оточення завжди піклується про себе, а не про президента, тому соратників треба слухати, до них треба прислухатися, але рішення повинне прийматися самостійно. Цього, за Кравчуком, не вмів Леонід Кучма, в цьому можлива проблема Віктора Ющенка. Хоча, за словами першого президента, поки що рано говорити про досягнення президента нинішнього. Поки що однозначно можна говорити тільки про одне: безумовний успіх Ющенка — «в прориві України на міжнародній арені». Що казати, нам усім також приємне те, як лідери провідних держав приймають нашого лідера. Навряд чи Україна за всі роки своєї незалежності могла спостерігати подібне ставлення й подібний тріумф. Інша річ, що всі ми розуміємо: захоплення міжнародної громадськості — величина не стала. І якщо на внутрішньому напрямі не буде очевидних успіхів, то й зовнішнє сприйняття зміниться з явного плюса на нейтральне очікування, а потім, можливо, й на розчарування. Саме в нелогічності здійснення внутрішньої політики і вбачає основну загрозу для Ющенка Леонід Кравчук, який заявляє, що 100 днів — надто малий термін, щоб визначитися з тим, що ж є істотним розчаруванням діяльністю нового Президента. Зі знанням справи говорив Леонід Макарович і про головну президентську спокусу. Вона полягає в тому, що Президент може захотіти, щоб оточення служило не країні, не спільній справі, а йому особисто. Якщо це станеться, справжнім Президентом Ющенко так і не стане. Проте це не стосується персоналії Віктора Ющенка, ця формула спрацьовує для будь- якої першої особи країни.
Куди більш детально розбирали перші 100 днів нової влади в «прямому» ток-шоу «1+1» «Я так думаю». У студії Ганни Безулик обговорили й збільшення соціальних виплат, і спад економічного зростання, але найцікавішим у обговоренні була, мабуть, думка Інни Богословської, яка заявила про здійснювану підміну найважливіших понять. Із одного боку, в країні сталася буржуазна (за суб’єктом) революція, коли на Майдан вийшов середній клас і зажадав прав і свобод. Реальним лідером революції був Ющенко, з яким асоціювалися такі поняття, як моральність, ринкова економіка та громадянське суспільство. Тоді всі між сильною державою й сильним суспільством вибрали сильне суспільство та демократизацію всіх сфер життя. А далі, внаслідок того, що владу нині представляють різні, за Богословською, люди — Тимошенко та Ющенко — настав час глобальних і небезпечних протиріч. Оскільки «Тимошенко демонструє більшовицькі лозунги та ставку на бідних, а не на середній клас», будує сильну державу на шкоду суспільству й поновлює ручне управління Кабміном. Це дуже цікаве і стратегічне зауваження. І нам усім залишається тільки сподіватися на те, що двом соратникам-революціонерам, які є першими особами країни, вдасться впрягти в один віз коня і трепетну лань. Тобто зробити українську державу і демократичною, і сильною.
