Продовження. Початок «Див» у «Дні» № 5-6 від 28 січня 2022 року та на сайті «Дня»
Твори про Закарпаття
Якщо більшість ранніх творів Самчука значною мірою автобіграфічні чи містять певні автобіографічні моменти, то цього не скажеш про роман «Гори говорять». У ньому письменник звертається до незвичної для нього теми — життя гуцулів, їхньої боротьби за самостійність під час визвольних змагань у 1918—1919 рр. Саме тоді у західній частині Гуцульщини (зараз це східні терени Закарпатської області) виникла Гуцульська республіка, яка протистояла румунським і угорським окупантам.
Роман же побудований як розповідь одного з чільних представників гуцульського повстання Дмитра Цокана. Герої роману не раз опиняються в складних ситуаціях. Їм доводиться робити непростий вибір. Твір сповнений динаміки, неочікуваних зав’язок і розв’язок. Автор звертає увагу на соціальні й національні протистояння, що були характерними для західної Гуцульщини. Є тут і любовні історії.
Самчук, перебуваючи на теренах Карпатської України, добре вивчив життя гуцулів. Для хлопця з волинського села це було чимось незвичним. То було пізнання дещо «іншої України», малознаної для «типового українця», навіть екзотичної. Письменник не лише зі знанням справи пише про побут, ментальність гуцулів і їхніх «воріженьків», а й уміло використовує гуцульський діалект. Можна сказати, що він був залюблений у Гуцульщину.
«Гори говорять» й «Волинь» писалися Самчуком паралельно. Здавалося, це твори про «різних українців». Де південна Волинь з її чорноземами, а де гориста Гуцульщина. І спосіб життя волинян та гуцулів, і їхні говірки різняться між собою. Та все ж між «Волинню» й «Горами говорять» є чимало спільного. І в одному, й другому творі показано простих українців, які «живуть від землі». І як у цих простих українців у непростих умовах війни пробуджується національна свідомість. І як, зрештою, вони прагнуть створити спільноту, яка б мала свою державу.
Роман «Гори говорять» не є твором документальним. Тут чимало художнього вимислу, але він чудово показує перипетії боротьби гуцулів за свою землю, їхнє протистояння з угорцями.
Твір побачив світ (що по-своєму показово) у видавництві націоналістичного часопису в Чернівцях «Самостійна думка». Сталося це в 1934 р. — тоді ж друкувалися «Волинь» і «Марія». Але наскільки ці твори не схожі! Поява твору в чернівецькому видавництві мало свій сенс. Адже на західних теренах Буковини, яка в міжвоєнний період входила до складу Румунії і центром якої були Чернівці, проживали гуцули. Правда, буковинські гуцули не виявили такої активності в боротьбі за незалежність, як гуцули Карпатської України. Роман «Гори говорять» ніби давав зразки боротьби для буковинських гуцулів, як і загалом для буковинців. Це було на часі, адже на Буковині румунська влада здійснювала жорстку політику денаціоналізації українців.
Роман «Гори говорять» став також своєрідним твором-»передбаченням». Мине чотири роки й на теренах Карпатської України українці почнуть боротьбу за свою незалежність — так, як це робили західні гуцули в 1918—1919 рр. І практично зіткнуться з тими самими проблемами, зокрема протидією угорців. Самчук же, як бачимо, ідейно готував карпатських українців до цієї боротьби. Зрештою, він сам став одним з активних борців за незалежність Карпатської України.
А поки, в середині 30-их років, Самчук активно публікується. Окрім вищезгаданих його ранніх романів «Кулак», «Волинь», «Марія», «Гори говорять», що вийшли окремими книгами, 1936 р. у Львові побачила світ збірка його оповідань під назвою «Віднайдений рай». Також більшість цих творів публікувалися в часописах.
Тоді він справді став «літописцем українського простору». Його твори оповідали про життя українців не лише на Волині, а й на теренах Центральної та Карпатської України, на еміграції. Твори ж письменника публікувалися переважно на Галичині й Буковині. Можна сказати, що вони охоплювали майже всю Україну.
Наприкінці 1838 р. почалися події, які поклали кінець існування Версальської системи міжнародних відносин, яка забезпечувала мирне існування в Європі в міжвоєнний період й призвели до Другої світової війни. 30 вересня того року в Мюнхені очільники Великої Британії, Франції, Німеччини та Італії уклали договір, який дав старт дезінтеграції Чехо-Словаччини. У неї була відібрані території, де переважало німецьке, угорське й польське населення. Ці терени відповідно відійшли до Німеччини, Угорщини й Польщі. Сама ж Чехо-Словаччина була поділена на три автономні частини — Чехію, Словаччину й Підкарпатську Русь (Карпатську Україну). Члени ОУН, до яких фактично належав Самчук, сподівалися, що майбутні зміни й війна в Європі дадуть шанс для створення української держави. Оскільки Карпатська Україна в жовтні 1938 р. отримала автономію і був створений її уряд, оунівці сподівалися, що ця українська земля з часом стане незалежною. А в перспективі перетвориться в осередок, завдяки якому постане велика Українська держава. Тому низка діячів ОУН опинилася на теренах Карпатської України, де вони брали активну участь у суспільно-політичному житті. Серед них був і Самчук.
Останній не афішував свою діяльність у Карпатській Україні. Це зрозуміло. Схоже, він виконував певні завдання ОУН. Жив переважно в Хусті, який став 10 листопада 1938 р. столицею Карпатської Русі (2 листопада того року за рішенням Віденського арбітражу Ужгород, що був столицею цього автономного утворення, а також найбільші міста краю, Мукачево й Берегово, перейшли до Угорщини). 15 березня 1939 р. Карпатська Україна проголосила незалежність, але її терени окупували угорські війська. Самчук був свідком драматичних подій у Карпатському краї. Там він працював кореспондентом тижневика «Українське слово», що виходив у Парижі з 1933 р. Це був неофіційний орган проводу ОУН, який друкувався легально. Самчук, публікуючи свої численні дописи в цьому тижневику, а також інших виданнях, став своєрідним літописцем драматичної історії Карпатської України.
У післявоєнний період письменник написав роман-репортаж «Сонце з Заходу», яке було опубліковане в американській україномовній газеті «Свобода». Зараз цей твір підготувала до друку професор Ірина Руснак. Він уже побачив світ у видавництві Національного університету «Острозька академія». І має бути ще опублікований видавництвом «Фоліо». У цьому творі якраз велася мова про події на теренах Карпатської України, коли тут українці вели боротьбу за незалежність. Роман складається з 16 розділів-«репортажів», кожен з яких має цілісність і представляє певних осіб або розповідає про важливі події. У творі оповідається про розбудову Української Національної Самооборони, участь місцевого населення у формуванні «Карпатської Січі», інших українських інституцій, про мистецьке, зокрема театральне, життя, взаємини політичних й культурних діячів Карпатської України. Йдеться також про увагу закордонних журналістів до політичних подій у краї. Звісно, в романі є й любовна лінія.
Перебуваючи на теренах Карпатської України, письменник брав активну участь у громадсько-політичному й культурному житті краю. Належав до літературно-мистецького об’єднання «Говерля». Об’їздив із виступами чимало міст і сіл Карпатського краю, був ініціатором аматорських драматичних постановок в Ужгороді, Мукачеві, Хусті тощо.
Разом із Самчуком у Хусті жила Марія Зоц, яка працювала в аптеці. Вона залишила спогади про карпатський період життя зі своїм коханим під назвою «Орда іде». Із них можна чимало довідатися про життя Самчука в ті часи. Зазначені спогади ввійшли до виданої у Відні Українською пресовою службою в 1939 р. книги під назвою «Карпатська Україна в боротьбі». Цікаво відзначити, що авторка зазначених спогадів підписалася як Марія Самчукова.
Після окупації Карпатської України угорцями Самчук потрапляє до угорської в’язниці. Його врятувало те, що він був кореспондентом зарубіжного видання. Тому письменник зумів звільнитися. Далі починаються його «мандри». З Угорщини він їде до Відня, звідти до інших міст, які контролювалися нацистською Німеччиною, потім — до Праги, де живе разом зі своєю Марією у помешканні її брата Юрія Зоца. Його матеріальне становище було нелегким. Тому Самчук змушений працювати на роботах, далеких від письменницького фаху. Влітку 1939 р. Самчук на запрошення Олега Ольжича опиняється у Берліні, де його застає початок Другої світової війни.
Далі буде
