Із усього масиву даних дослідження про вплив російської пропаганди на українців мене найбільше вразила кількість співгромадян, що отримують інформацію про події в Україні... з чуток.
Із 3 по 12 грудня 2016 року Київський міжнародний інститут соціології на замовлення ГО «Детектор медіа» провів опитування 2040 респондентів, які проживають у 110 населених пунктах України (лише на територіях, що контролюються українською владою). Згідно з отриманими даними, українці дізнаються інформацію про стан справ у країні переважно з українських загальнонаціональних телеканалів — 87,1% опитуваних віддає перевагу цьому виду ЗМІ. 40,7% опитаних отримують інформацію з онлайн-медіа, 17% — із преси та 16,5% — з радіо. Російські телеканали дивляться 7,9% українських громадян.
47,7% — майже половина опитаних (!) — отримують інформацію про події в Україні від родичів, друзів, сусідів, колег по роботі, тобто з чуток та пліток.
Якщо порівняти дані соціологічного опитування 2015 року з даними 2016-го, то ми побачимо, що цей неформальний канал отримання відомостей про стан справ у країні суттєво посилив свою роль в житті громадян. Родичі та знайомі як джерело інформації у 2015 році становили лише 24%. У 2016 році — вже майже 50%!
Як таке взагалі стало можливим? Чому половина країни обирає джерелом інформації канал «ОБС» («одна бабця сказала»)?
Головна причина є на поверхні. Це зростання недовіри до загально прийнятних у цивілізованих країнах джерел отримання відомостей про навколишній світ — засобів масової інформації.
У квітні 2012-го, за даними опитування КМІС, медіа не довіряли 28,3% українців, довіряли — 40,5%. Як написав наприкінці січня цього року журнал «Новое Время», «перелом стався у 2015-му — саме тоді баланс довіряю/не довіряю став негативним». У кінці 2016 року ситуація взагалі дзеркально змінилася у порівнянні з 2012-м. Згідно з минулорічним опитуванням КМІС, 45% мешканців України не вірять ЗМІ, довіряють — лише 26%.
Тобто кількість громадян, які не вірять засобам масової інформації, майже дорівнює кількості тих, хто вірить чуткам. Все логічно. І навіть те, що люди переважно дивляться телебачення, не виправляє ситуації — з результатів опитувань можна зробити висновок, що глядачі, як правило, переглядають новини на ТБ, але не вірять їм, і за «правдивою інформацією» звертаються до родичів, друзів, сусідів, колег...
Падіння довіри до ЗМІ, в свою чергу, стало, скоріше за все, наслідком суперечливості між суспільним запитом та пропозицією, яку генерує значна частина українських медіа, в тому числі найбільш рейтингова — телебачення. Як ми знаємо, дуже часто ЗМІ та журналістські організації не визначали собі пріоритетом в діяльності реальні інтереси українського суспільства, а захоплювалися просуванням інтересів власників або грантодавців...
Що означає ситуація, яка склалася?
Політтехнологи, піарники, маркетологи та рекламісти мають зрозуміти, що в усіх комунікаційних кампаніях тепер треба робити ставку на неформальні канали інформування. Централізований та швидкий вплив на населення України став неможливим. «ОБС» не може бути використаний як традиційне медіа — про це знать всі, хто в дитинстві грав у «зіпсований телефон». Будь який меседж «з гори» буде відразу ж трансформований та перекручений до невпізнанності, й ніхто не зможе передбачити його зміст на кінці комунікаційного ланцюжка.
Це відносно добра новина — трохи послабиться вплив на суспільство «піар-кампаній» та маніпуляцій зі свідомістю, що відбувається за допомогою ЗМІ.
Але — і це дуже погано — зростання довіри до неформальних каналів комунікацій створює сприятливі умови для проведення масштабних спеціальних психологічних операцій проти України в рамках гібридної війни.
Коли половина населення черпає інформацію з чуток, країною майже без перешкод може поширюватися вал фейків, брехні та маніпуляцій. Спростування навіть абсолютно абсурдних вигадок у цих умовах є дуже важким завданням.
Спеціалісти знають — боротьба з відомостями, що поширюються у неформальних каналах, через людські контакти, схожа на спробу засунути зубну пасту назад у тюбик і є майже безнадійною. Більше того — досвід говорить про те, що спростування чуток може, в деяких випадках, навіть збільшити число тих, хто вірить вигадкам.
Якщо говорити про проблему більш локально та предметно, то зараз найбільша небезпека від збільшення впливу чуток на громадську думку зосереджена на сході, в зоні АТО.
«21 серпня 2015 року в мене був звичайний робочий день. В Донецькій обласній військово-цивільній адміністрації ми продовжували готуватися до святкування Дня прапора та Дня Незалежності. Раптом до мене зайшов волонтер громадської організації і спитався, чи правда, що концерт до Дня Незалежності в Краматорську скасовано? Через кілька хвилин я отримав ряд дзвінків із тим самим запитанням, паралельно з цим процесом в соціальних мережах люди почали писати, що концерт скасовано. Ситуація так швидко набирала обертів, що було складно зрозуміти, як на неї реагувати. Я звернувся до представника СБУ з проханням терміново встановити причини поширення дезінформації. Було з’ясовано, що місцем первинного поширення цієї інформації був завод — гігант НКМЗ. Пізніше з’ясувалося, що на завод прийшов факс на бланку ВЦА, де повідомлялося про те, що у зв’язку з небезпекою терактів концерт скасовано. Це була інформаційна диверсія ДНР», — розповідає Віктор Андрусів, екс-заступник голови Донобл ВЦА у статті для одного онлайн-видання.
Цей приклад — лише мала та майже нешкідлива піщинка в морі аналогічних випадків на Донбасі, які відбувалися і відбуваються зараз.
Показово, що в ситуацію, про яку розповів колишній заступник Донецького губернатора, мали втрутитися представники Служби безпеки України. Насправді, розширення сфери діяльності та посилення впливу спецслужб — це ще один аспект наслідків зростання довіри до чуток і зниження — до ЗМІ. З одного боку, ворожі агенти (без лапок) в сприятливому середовищі «світу чуток та пліток» без надмірних зусиль активізують поширення брехливих повідомлень, з іншого — їм вимушені протидіяти працівники Служби безпеки, зокрема й тому, що простому спростуванню через медіа люди не вірять...
Сфера неформальних комунікацій завжди була й є сферою компетенції спецслужб. Коли традиційні медіа втрачають довіру і припиняють виконувати свою роль інформування суспільства, на сцену виходять спецслужби. Зокрема, вони можуть керувати інформуванням людей за допомогою «тіньових» інформпотоків — чуток та пліток...
Активність «бійців невидимого фронту» буде зростати пропорційно зростанню рівня довіри до «неформальних відомостей», що поширюються безпосередньо від людини до людини. І це ціна, яку країна заплатить за ігнорування інтересів суспільства провідними вітчизняними медіа, завдяки чому вони все більше втрачають авторитет та довіру людей.
