Як уже повідомляв «День» (№ 114 від 2 липня 2010 року), нове керівництво держави активно взялося до побудови суспільного мовлення, яке відтепер називатиметься «Національним суспільним телебаченням і радіомовленням (далі — НСТР)». Що нового в «Концепції створення суспільного мовлення в Україні» порівняно з уже запропонованими в попередні роки проектами? Чи продемонстровано оригінальні підходи? Можливо, винайдено іншу стратегію? Доводиться констатувати: практично нічого нового. Крім абревіатури НСТР. Одночасно документ, автори якого громадськості досі невідомі, має багато суперечностей.
До попереднього закритого обговорення та написання нової «Концепції...» авторів попередніх концепцій залучено не було. Відтак члени Громадської ради при Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення зібрали круглий стіл, в якому взяли участь практично всі «недопущені» до основного процесу. Текст концепції також викинули на «всенародне обговорення» (його можна переглянути за посиланням: http://www.president.gov. ua/content/gromrada.html). От тільки не зовсім зрозуміло, в який спосіб буде проведене те обговорення. Зате очевидно, що коли цей текст справді буде доведено до відома української громадськості, то до цього недолугого документу з’являться сотні чи навіть тисячі зауважень. Буде такий собі телеваріант Податкового кодексу, до якого останнім часом нарахували вже понад 6 тисяч зауважень.
Тож аматорський текст «Концепції» пропонують публічно «доопрацювати» і закликають професіоналів вдумливо його обговорити. І жоден з гуманітарних фахівців дійсно високого рівня у відповідній громадській раді при Президентові України не помітив його очевидних недоліків. Зате помітили ми.
Серед очевидних недопрацювань — термінологічні. Приміром, словосполучення «інформаційно-комунікаційна діяльність». Що це? У базовому українському законодавстві в сфері ТБ і радіомовлення такого поняття немає. Маємо ще кілька «родзинок»: «мультимедіа-компанії», «мовленнєва політика», «загальносуспільна власність».
У документі декларується, що суспільне мовлення — це «...сукупність недержавних загальнонаціональних та регіональних телерадіоканалів, що є загальносуспільною власністю». Але надалі жодних згадок про «регіональні телерадіоканали» в тексті немає. Що буде з обласними державними телекомпаніями, тобто з державним майном, ресурсами, можливостями, фахівцями? Адже держава може легко втратити вплив на ту саму «інформаційно-комунікаційну» ситуацію в регіонах.
Щодо статусу. Національна суспільна телерадіокорпорація України стане неурядовою неприбутковою організацією, але заробляти гроші буде і на рекламі, і на продажі виробленого продукту. До речі, в українському законодавстві «неурядових» телевізійних організацій також не існує. Передбачаю чергові зламані списи...
Керувати корпорацією текст пропонує голові, заступнику голови правління (керівникові апарату НСТУ) і членам правління (керівникам компаній НСТУ). Компаній планується створити чотири. Дві телевізійні (загальнонаціональна і така, що мовитиме за кордон) та, відповідно, дві радіокомпанії. Відразу виникає запитання: куди подінуться телеканал «Культура» та радіостанція «Промінь» — чи не єдині медійні осередки культури в ефірі України? І на базі чого будуть створені теле- та радіокомпанії для роботи на іноземного глядача? Знову «забули» прописати...
Ну і, звичайно ж, найболючіше — вибори представників до Наглядової ради, яка покликана контролювати та визначати стратегію мовлення НСТУ. Її пропонують формувати в такий спосіб: один представник від Президента, один — від Кабінету Міністрів, представники від кожної фракції ВР та один представник від низки громадських організацій. Тут нагадаю, що в Україні діє рішення Конституційного Суду, яким Президенту і Верховній Раді фактично заборонено брати участь у формуванні наглядових рад телерадіомовників. Але це не єдиний камінь спотикання. «Концепція...» пропонує десяткам (!) громадських організацій узгодити між собою кандидатуру одного (!) представника. Лемент демократичний уявили? А щоб його, той лемент, «звести до конструктиву» (адже зрозуміло, що не домовляться ніколи) право вибору кандидата, згідно з «Концепцією...», делегується профільному комітетові ВР». Яблуко розбрату, таким чином, вкинуте. Бризкай слиною, громадо, а ми в черговий раз займемося правильним розподілом майна!
Але чи найсуттєвіший недолік документа полягає в тому, що текст «Концепції...» знову не дає відповіді на запитання: «а що, власне будуємо?», які стратегічні завдання в царині медійній та гуманітарній має вирішувати НСТУ? У які терміни суспільне мовлення може бути створене?
Поки що керівництво держави заявило про побудову «інформаційного телевізійного каналу» суспільного мовлення, а новопризначений керівник Національної радіокомпанії пан Аврахов промовився про програмне насичення трьох новоутворених радіокомпаній: це буде громадсько-політичне, музично-розважальне і «культурне» мовлення.
Саме від того, «що» (канал з яким програмним насиченням) держава та громадяни воліють бачити, залежатиме, скільки коштів потрібно виділити на його створення, який ресурс потрібен для його поширення, яка техніка може створити потрібні обсяги програмного продукту, скільки професіоналів здатні забезпечити виконання поставлених завдань із належною якістю. Одна річ — інформаційний канал у стилі «стіл і декілька стільців», а зовсім інша — повноцінний загальнонаціональний телевізійний канал на кшталт Бі-Бі-Сі. Там, до речі, бюджет до3 мільярдів фунтів на рік, тисячі годин виробленого продукту на більш ніж 2 мільярди та сімнадцять тисяч співробітників! То що нам пропонують побудувати?
На додачу маємо й системні похибки у виборі тих, на кого можна спертися в процесі побудови суспільного мовлення. Сучасне телебачення загальнонаціонального масштабу, яке здатне оперувати мільярдами в жорсткому конкурентному середовищі (та ще й з українською специфікою), не може бути суто «журналістським». Сучасне мовлення — це створення видовища, до якого долучені сотні й тисячі професіоналів. Сучасне мовлення — продюсерське, проектне, форматне. Це розуміє увесь світ. І доки він створював саме таке телебачення, в Україні приймали закони, які поділили телевізійників на два сорти: «телерадіожурналістів» і «телерадіопрацівників»(продюсери, режисери, оператори тощо). При цьому українські «телерадіопрацівники» (саме вони фактично творять рейтингові форматні видовища) відсторонені від впливу на роботу своїх телерадіоорганізацій. Чи було запрошено до розробки НСТУ аналітиків-професіоналів, а не «медійні обличчя»? А менеджерів державного мовлення, сучасних продюсерів-виробників та інших фахівців, знайомих із деталями державного виробництва медійного продукту? Якщо так, то хотілося б почути їхні пропозиції, познайомитися з їхньою точкою зору.
У той час, коли президентська гуманітарна рада говорить про нову концепцію суспільного (тобто призначеного для суспільства) мовлення, країну (і еліти, і те саме суспільство) досі не познайомили зі старими концепціями і навіть тим, що, власне, таке це суспільне мовлення. Натомість у державі виникло кілька таких собі закритих клубів знавців суспільного мовлення. Так само як 2005 року, проблема обговорюється у вузькому колі, в кулуарчиках... До речі, в тому ж стилі відбулося й призначення керівництва НТКУ, що, згідно з тією ж багатостраждальною «Концепцією...», має стати базою для створення суспільного телемовлення. А думки тих, кого мають намір «переформатувати» (телевізійників та радійників), знову публічно й відкрито ніхто не запитав. І «на виході»— вже традиційно — маємо документ про телебачення та радіомовлення для суспільства, спродукований в адміністративних стінах. Про граблі навіть згадувати не буду. Роботу над помилками — проігнорували.
