Проект Суспільного ТБ в Україні, схоже, знову увійшов у стадію мало контрольованої турбулентності. Здавалося б, після прийнятого закону «Про суспільне телебачення і радіомовлення України», показового і навіть дещо пафосного обрання голови НСТУ (нагадаємо, у результаті публічного представлення своїх проектів спостережна рада Національної суспільної телерадіокомпанії України обрала більшістю голосів керівником Суспільного мовлення Зураба Аласанію) і, що не менш важливо в наших реаліях, публічних заяв на підтримку нового мовника від найвищого керівництва держави Президента України, прем’єр-міністра та голови парламенту, нарешті увімкнули «зелене світло» — проект запущено остаточно і безповоротно. Питання могли б виникнути (і, направду, виникали) лише до «сітки мовлення», контенту, іншими словами, на що саме і як Суспільний телерадіомовник мав би передовсім звертати увагу в творчому плані під час роботи зі змістом. Говорячи про численні круглі столи і наради з цього питання, на яких канал, на думку менеджменту, перебував у «пошуку себе», медіа-експерти закликали не вигадувати велосипед там, де це добре працює, зокрема орієнтуватися на газету «День» та численні проекти видання. Якось в одному з коментарів відомий телеменеджер Микола Княжицький навіть прямо сказав, що на його бачення найкраще Суспільне мовлення — це телеверсія газети «День».
Однак останні кілька днів показали — питання не лише у змісті, ідеології та концепції мовника. Після внесення до парламенту проекту державного бюджету на наступний рік стало зрозуміло, що влада, по суті, і не планувала будувати новий — технологічно і творчо — телерадіоканал для суспільства. Адже... передбачила на його фінансування удвічі менше коштів, ніж цього вимагав закон.
З цього приводу правління ПАТ «НСТУ» публічно заявило, що влада просто не бажає профінансувати Суспільне мовлення і виконати вимоги закону, адже хоче отримати канал, яким можна «легко керувати у ручному режимі напередодні виборів».
— Суспільне мовлення зараз переживає найважчі часи. Для нас — це час реформ і перебудови колишньої державної компанії у незалежного мовника. Відсутність належного фінансування підриває весь процес реформ. Адже мова йде вже навіть не про закупівлю техніки чи сучасного обладнання. Йдеться про реорганізацію самої структури, що є фінансово затратним, але є інвестицією в майбутнє. Без належного фінансування подальші реформи неможливі, — повідомив голова правління ПАТ «НСТУ» Зураб Аласанія.
Щойно ситуація довкола Суспільного ТБ почала набирати обертів, у медіа стали з’являтися нові подробиці про ризики щодо недофінансування. Зокрема, стало відомо, що запропонований урядом бюджет на НСТУ, по суті, вдарить не лише по каналу, але й по Українському радіо, яке буде змушене зменшити, або взагалі відмовитися від мовлення на частині України, зокрема у Криму та на Донбасі. Генеральний продюсер Українського радіо Дмитро Хоркін у розмові з «Днем» зауважив, що уряд у такий спосіб практично позбавляє права платників податків почути Суспільне радіо, яке вони утримують. А відмова від мовлення радіо на окупованих територіях — це взагалі питання інформаційно безпеки країни.
— Недофінансування суспільного може поставити під загрозу мовлення на окуповані території Донбасу та Криму. Так, ми фактично не зможемо проплатити енерговитратні середньохвильові передавачі й давати незаангажовану проукраїнську позицію громадянам, які проживають під окупацією. У зв’язку із недофінансуванням, ми муситимемо, і по всій Україні загалом, скоротити обсяги мовлення, — прокоментував «Дню» Дмитро Хоркін. — Розумієте, передавачі, на яких ми мовимо на окупованих територіях, це середньохвильові передавачі АМ-діапазону. І вони дуже енергоємні. Зараз ми мовимо на трьох середньохвильових частотах, які надала Національна рада з питань телебачення і радіомовлення спеціально тільки Українському радіо (більше ніхто не мовить на окуповані території на середніх хвилях), і ми будемо змушені їх просто вимкнути, оскільки банально не матимемо грошей заплатити за електроенергію, за обслуговування цих передавачів. До речі, в минулому році на кілька тижнів ми також були змушені їх вимикати — і відразу пішов шквал дзвінків із Донбасу та Криму з обуреннями: «Куди зник сигнал?» Розповсюдження сигналу може бути зменшено і на мирній території. Розумієте, у нас лише по Києву 138 ФМ-передавачів, і за кожен з них треба заплатити. Тобто це недофінансування передовсім вдарить по розповсюдженню сигналу. Як взагалі може трапитися, що в бюджет закладають фінансування менше, ніж цього передбачає закон? Для мене це питання залишається відкритим. Це ніби в цирку — граються паличками, щось під музику підкидають угору, і воно то є, то зникає... У нас чинний закон, є відповідні норми, що чітко регламентують обсяги фінансування на всі потреби, які необхідні НСТУ. Однак починаються якісь незрозумілі «ігрища». Скажу відверто, якщо буде проголосована та сума, яку заклали в проект держбюджету, то це виллється у справжню катастрофу і зупинить реформу Суспільного мовлення. А в час війни, з окупованими територіями... питання інформаційної політики, без перебільшення, — це безпека для країни.
На думку Дмитра Хоркіна, є серйозні припущення, що у результаті тиску суспільства обсяг фінансування збільшать. «Це насправді дуже дивно, щоб уряд і парламентарі настільки зневажали закон, зокрема у тій сфері, яка стосується журналістів, — додає генеральний продюсер Українського радіо. — Насправді обурює, що всі ми ніби змушені ці кошти випрошувати, вимолювати, на когось тиснути... це означає, що ніяких змін не відбулося. Ми не вимагаємо додаткових коштів, а лише те, що передбачено. Але взагалі, якщо б влада була зацікавлена у якісному телерадіомовленні, то мала б навіть збільшити фінансування в час реформи. Бо нам насправді дісталося не реформоване ТБ і радіо, 26 регіональних телерадіокомпаній, які в жахливому технічному стані. Я днями був у Дніпрі, там апаратура, зокрема мікрофони, які закуповувалися ще у 1980-ті роки. Студія, яка облаштовувалася у 1970-ті роки. Про яку якісь ми можемо говорити? І це при тому, що у Дніпрі Українське радіо — єдине розмовне новинне радіо. Інших немає. І головне — поки тривають ці «торги», ми фактично не можемо скласти програмні проекти на наступний рік, «сітку розробити», взагалі не можемо щось планувати з розвитку».
Намагаючись «врятувати» становище, керівництво НСТУ практично розпочало у ЗМІ кампанію дискредитації української влади, яка і «знищує Суспільний мовник», і «намагається тиснути на канал» і, звичайно ж, «перешкоджає свободі слова». Менеджери та журналісти Суспільного вже публічно звернулися з проханням інформаційної і правової підтримки в цьому питанні не лише до колег в Україні, а й авторитетних міжнародних організацій. Головна вимога — під тиском змусити депутатів на етапі обговорення та прийняття державного бюджету на 2018 рік таки повернути принаймні передбачені законом кошти на НСТУ. І, як говорять (не публічно) самі ж топ-менеджери НСТУ, скоріше за все, «вибити» свої кошти їм таки вдасться. Відтак, постає питання: кому і навіщо потрібен був червоний медіа-проект «зради» з провалу Суспільного ТБ? Чи зацікавлена насправді влада у створення якісного і незалежного мовника? І чи розуміли всі ризики менеджери НСТУ, коли претендували на посади у правлінні? Словом, історія про запуск в Україні Суспільного ще далеко не завершена. І щось підказує, що в новому політичному сезоні нас ще чекає чимало гучних заяв, публічних демаршів та ультиматумів довкола Суспільного ТБ. Однак, чи цього очікує саме українське суспільство, для якого нібито створюють мовник?
