Як вже повідомлялося, минулої п’ятниці посол США в Україні Карлос Паскуаль і посол США в Євросоюзі Річард Морнінгстар оголосили про виділення 750 тисяч доларів на підтримку і розвиток вільної і незалежної преси в Україні. Досить різкою була реакція на цей факт з боку керівництва Національної спілки журналістів України. Її голова Ігор Лубченко назвав крок американців «ляпасом українській владі». «День» спробував з’ясувати, як ставляться до факту виділення американських коштів чиновники, відповідальні за стан справ у вітчизняному інформпросторі, та самі журналісти.
ГРАНТОДАВЦІ
Грантова діяльність спочатку Сполучених Штатів, а потім Великої Британії та Німеччини виникла в розпал «холодної війни», коли напруження на світовій арені потребувало від США, а згодом і їхніх союзників нових підходів. У середині 80-х років усі структури, що видають гранти, отримали так зване право авторизації гранта. Цей термiн означає, що недержавна організація, отримавши державні засоби певної країни, сама вирішує, кому вона їх віддає. Таким чином, державні гроші, пройшовши через ці своєрідні «нагромаджувачі», набувають недержавного звучання.
У випадку ж з нинішніми 750 тисячами ми маємо справу з «чистими» державними грошима. Причому, їхню долю вирішуватиме саме Посольство США в Україні в координації з організаціями IREX ПроМедіа, «Интерньюс», Українською освітньою програмою ринкових реформ та Академією української преси. Нагадаємо, що на проведеній прес-конференції йшла мова про створення американською стороною нового фонду розвитку незалежних українських ЗМІ. Головна мета фонду — розв’зання низки актуальних проблем у сфері ЗМІ в Україні, тому засоби фонду виділятимуться для проектів за чотирма напрямами: поліпшення законодавчих, адміністративних і податкових умов, у яких працюють мас-медіа; розширення використання мережі Інтернет як джерела новин і інформації, що, зокрема, актуально для регіональних ЗМІ, які мають обмежений доступ до інформації з центру; поліпшення професійних стандартів серед журналістів, а також надання грантів окремим журналістам і медіа- організаціям для підтримки та реалізації їхнiх творчих ідей. Ці чотири напрями були визначені Посольством як пріоритетні для підтрими незалежних ЗМІ України.
Коли під час прес-конференції у Карлоса Паскуаля запитали про критерії визначення незалежності засобу інформації, він відповів, що Посольство США «чекає від журналістів ідей, як це визначати». Інакше кажучи, як пояснили пізніше «Дню» у прес-службі Посольства, претендент на грант мусить довести, чому він вважає себе незалежним.
Цей фонд — не організаційна структура. Тут поняття «фонд» використовується в значенні «суми засобів». Посольство США в Україні відкрило спеціальну електронну адресу: [email protected], куди можуть звернутися всі українські медіа-організації і недержавні структури. На запитання, наскільки сам процес буде відкритим, у прес- службі запевнили, що інформація оприлюднюватиметься в міру надання грантів.
У прес-службi запевнили, що робота фонду буде зорієнтована на те, щоб дати гранти якомога більшій кількості ЗМІ, окремим журналістам на проведення конференцій, поїздки, на підключення до Інтернету. Що ж стосується контролю за використанням коштів, то, крім аудиту за підсумками року, не передбачається нічого, тому що новий фонд збирається працювати «з людьми, яким будуть довіряти, які справлятимуть враження людей, відданих ідеї, з якою вони прийдуть».
СПІЛКА ЖУРНАЛІСТІВ
Різка оцінка ситуації, висловлена головою Спілки журналістів, грунтується на тезі «держава сама повинна будувати свою політику в інформаційній сфері». Про це йдеться у його заявi. На думку Ігоря Лубченка, «цей ляпас влада цілком заслужила, тому що так і не зрозуміла, що політично нерентабельно обмежувати конституційне право громадян продукувати, поширювати й отримувати інформацію».
«Незважаючи на всі заяви представників української влади про важливість незалежності ЗМІ, створити діючий, справді незалежний засіб масової інформації неймовірно складно саме через тиск влади. Журналісти живуть в атмосфері страху», — йдеться в заяві.
На прохання «Дня» уточнити своє ставлення саме до факту надання допомоги, І. Лубченко відповів:
— Мене обурило те, що не ми, українці, вирішуємо ці питання, а інші нас вчать. Якщо гроші виділяються в рамках роботи недержавних фондів — це одне, коли ж інша держава дає гранти, то це мені вже не зовсім зрозуміло. Отже в мене до цього неоднозначне ставлення. Причому, для мене залишаються незрозумілими порядок і критерії розподілу засобів нового фонду, створеного американцями.
ДЕРЖКОМІНФОРМПОЛІТИКИ
Саме на цю державну структуру у своїй заяві І. Лубченко поклав відповідальність за те, що політика держави в інформаційній сфері ще не має конструктивного характеру. Як відреагував на цей докір Комітет? Тут жодним чином не знімають із себе відповідальності за те, що відбувається в цій галузі. До фінансової підтримки США незалежних ЗМІ в Україні ставляться «по-філософськи», вважаючи, що краще все-таки навчити ловити рибу, ніж постійно давати цю рибу. А «ловити» для Держкомінформполітики, за словами Віталія Абліцова, заступника голови Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення, означає введення єдиних правил для всіх учасників інформаційного ринку. Держкомінформполітики пропонує, в першу чергу, скасувати податки на папір, поліграфічні послуги, розповсюдження преси. Противники цієї пропозиції стверджують, що при цьому втратить скарбниця. Але, за підрахунками Комітету, ці втрати в кілька разів менші від тих, яких зазнає сьогодні держава, підтримуючи державну пресу. Тут вбачають вихід у протекціоністській політиці стосовно національного виробника. Допомога ж з боку американців, на думку медіа-чиновників, все одно не вплине на основи ринку, які залежать тільки від того, що робитиме в цій сфері сама держава. Водночас Держкомінформполітики відзначив, що допомога західних фондів у моніторингу медійного ринку України була б відчутним внеском у його розвиток.
ГРАНТООТРИМУВАЧІ
Кожний, хто хоча б раз у житті претендував на отримання гранта, може підтвердити, що для новачків процес оформлення аплікаційних форм здається надскладним. Хоча, як запевняють бувалі грантоотримувачі, важко тільки першого разу. Потім, коли всі ці бюрократичні нетрі стають знайомими, в них орієнтуєшся, як у власній квартирі. Деякі, м’яко кажучи, спритні люди умудрилися нагромадити капітал на одержанні грантів, пропонуючи фонду красиву обгортку плану дій і відписуючи не менш красивими і корисними заходами, які проводилися малими засобами, використовуючи готовність наших людей працювати за будь-які гроші. Проблема таких «професіоналів по грантах» — головний біль фондів, змушених проводити додаткові перевірки і посилювати контроль. Визначальною в створюваному фонді є його заявлена орієнтація на провінційні ЗМІ. Але саме на периферії — через все ту ж малу інформованість — живе свята впевненість у тому, що всі гранти розподілено в центрі до оголошення конкурсу і що їм навіть не варто напружуватися.
Проте водночас існування на грантах може викликати певну «грантозалежність». Чи здатне ЗМІ працювати в реальному середовищі, реально оцінювати можливості та перспективи, перебуваючи в дещо тепличних умовах? Наскільки його робота буде результативною для України?
На думку В’ячеслава Піховшека («1+1»), який багато рокiв працював з різними грантами різних організацій і різних країн, небезпека прояву «грантової психології» чимала. Вона полягає в очевидному конфлікті: проекти не можуть стати бізнесом, тому що вони отримують підживлення від організацій- грантодавачів. Проблема виникає, на думку В. Піховшека, і там, де західними фондами з самого початку передбачається, що грант слугуватиме лише поштовхом для перетворення цього виду діяльності на бізнес. Це, як засвідчила практика більшості країн колишнього Радянського Союзу, нереально, тому що ринкова економіка не розвивається, отже, не виникає ринкового середовища, тобто не з’являються покупці тієї чи іншої інформації. Грантодавачі об’єктивно розуміють, що в країні не так вже й багато типів різних грошей, що перехід мас-медіа на фінансування місцевими грошима ускладнює формування незалежної позиції. «Створення нинішнього фонду в 750 тис. доларів, — зауважує Піховшек, — на мій погляд, свідчить про повернення до старої тактики, коли американці розуміли, що певному типу людей в Україні вельми важко співпрацювати з місцевими грошима.»
Крім того, діяльність деяких великих організацій- грантодавачів, як вважає В. Піховшек, іноді призводить до згортання реальних інститутів демократії в країні. Її кращі голови перекочовують в американські організації. Замість того, щоб вкладати свої знання в розвиток вітчизняної демократії, вони займаються, практично, обслуговуванням американських структур. Це дуже болюча проблема, існування якої визнають і в самих Сполучених Штатах. Але, з другого боку, це проблема і відсутності достатньої кількості людей в Україні, відданих ідеї демократії й служінню інтересам власної батьківщини.
«Мені відомі люди, в яких виробилася непохитна грантова психологія. Це їхній вибір, — визнає В. Піховшек. — Я б не робив з цього трагедії. Але в цій ситуації кожен мусить вирішувати, чи хоче він працювати для своєї країни. З урахуванням грантів чи без них — це вже інше питання. Я знаю багатьох людей, які роблять для України багато корисного, працюючи при цьому на грантах.»
СПРОБА РЕЗЮМЕ
Необхідність в існуванні грантів є і завжди буде. Сам грант є безповоротною допомогою, і вже в цьому сенсі і неоціненний, і уразливий. Оскільки, з одного боку, підвищує можливості реалізації тих творчих задумів, які, з тих чи інших причин, не можуть бути реалізовані в іншій формі. З другого боку — не варто спокушатися стосовно того, що гранти забезпечують повну незалежність, у тому числі, до речі, і від завжди наявних інтересів у самих грантодавачів.
Чи стане більш незалежним видання, яке одержало грант? Це ще питання. Навіть продекларована «незалежність грантів» тут мало допомагає. Надані кошти приречені навіть психологічно «давити» на зміст газетних сторінок уже тим, що обіцяють повторення грошового вливання. І водночас видання продовжує працювати не в розрідженому гірському повітрі, а з тим же відсотком кисню, що й раніше, тому залежність від дій «податкової, пожежної й інших інспекцій», про які йшлося в заяві голови Спілки журналістів, не зникає. І в цьому Ігор Лубченко абсолютно правий: держава повинна сама створити умови для реалізації громадянами свого права на виробництво, поширення й одержання достовірної й різнорідної інформації, у тому числі — про державні структури; право висловлювати різні думки і право знати про всі погляди й ідеї, що мають суспільний інтерес. І домагатися цього потрібно нам самим — журналістам, владі, суспільству. Потрібно, щоб були ідеї, особистості — і механізми їх реалізації та самореалізації.
КОМЕНТАРI
Як, на вашу думку, впливають гранти західних фондів на розвиток вітчизняних ЗМІ? Чим небезпечна «грантова психологія»?
Валерій ІВАНОВ, президент Центру вільної преси:
— Гранти — це винахід не тільки для України. Вони використовуються для підтримки засобів масової інформації, культурних установ, журналістів, письменників у всьому світі. І це не перешкоджає цим журналістам чи письменникам висловлювати свої погляди.
І ще про «грантову психологію» в медіа країнах, що розвиваються. Це орієнтація не на те, щоб заробляти гроші рекламою і продажем свого інформаційного продукту, а на те, щоб отримати якомога більше грантів. У таких засобах масової інформації наймогутніші підрозділи — відділи, що налагоджують зв’язки з різними грантодавцями, тим більше, що останніх у світі тисячі. У наукових огранізаціях, і не тільки країн, що розвиваються, але й в розвинених країнах Заходу є цілі установи, які більше орієнтуються не на виконання пріоритетних наукових напрямів, а на виконання тих замовлень, під які більш усього реальне отримання грантів.
Олександр БЄЛОВ, керівник проекту «Україна-10» (СТБ):
— На жаль, на сьогоднішній день в Україні поки складається така ситуація, що про прибутки редакцій говорити рано. В ідеалі формуванню незалежної преси повинні сприяти не гранти, а нормальні умови для бізнесу, стабільні правила гри на бізнес-полі, ринок реклами. Будь-які «чисті» фінансові вливання в незалежні мас-медіа допомагають журналістам бути незалежними від інших фінансових ін’єкцій, які здебільшого робляться не під пристойні цілі. Мені доводилося працювати на грантах, і повинен сказати, що їх перевагою є те, що відсутні так звані політичні моменти. Під час роботи ти думаєш тільки про те, як цікавіше та якісніше підготувати репортаж, фільм, кліп. В Україні в засобах масової інформації в останні роки скоротилася кількість грантів, хоч я не вважаю це правильним. У сусідній Польщі, Литві, Естонії журналісти отримують дуже багато різних грантів. Здебільшого вони надаються тоді, коли є необхідність захистити журналіста або від тиску з боку тих, хто не зацікавлений в незалежному погляді на проблему — екологічну, соціальну, етичну, або щоб допомогти йому глибше вивчити і розкрити тему.
Євген БИСТРИЦЬКИЙ, фонд «Відродження»:
— За сучасної кризи, коли інтелектуали або більш активні люди, як правило, можуть за рахунок грантів якимось чином виживати і робити свою справу, дійсно виникає така «грантова психологія», яку б я назвав «грантовим узалежненням» людей. Ми знаємо, принаймні з досвіду фонду «Відродження», що є такі недержавні організації, які створюються, щоб отримати грант. Будь-який грант. Тобто щоб отримати грант, щоб підтримати як своє існування, так і існування своєї організації. Щоб потім можна було якимось чином виживати. У нас навіть є професійний термін «гранд секонд». Ми, я сподіваюся, в більшій мірі навчились розрізняти такі організації. Як правило, ми знаємо, хто вони такі.
Підготувала Олена ОЛЕКСІЙЧУК
