Вночі з 25 на 26 січня о 01.35 на телеканалі «1+1» дивіться програму «Аргумент-кіно» та неігровий фільм сценариста Людмили Лємєшевої та режисера Сергія Лисенка «Таємна свобода», присвячений українському авторському кінематографу 1960—1990 років...
«Таємна свобода» — особливий фільм, який є оповіддю-роздумом про український кінематограф. Це документальна стрічка, ідею, сюжет і сценарій якої викохала Людмила Лємєшева, кінокритик, знавець українського кіно 1960—1990 років.
Власне, про цей український кіноперіод, про фільми та їхніх творців і йдеться в картині, яку зняв кінорежисер Сергій Лисенко. І, безумовно, флагманом того кінематографа, народженого так званою ідеологічною відлигою в СРСР та можливістю голосу для правдивого українського мистецтва, стала вікопомна картина Сергія Параджанова «Тіні забутих предків».
Замислюючи майбутню документальну стрічку, Людмила Лємєшева намірилася «створити колективний автопортрет українських режисерів одного кінематографічного покоління. Але так, щоб у ньому, як у матрьошці, виявився прихований портрет більш-менш загального для них типу героя, в чиїй долі вгадується духовний досвід унікальної доби, яка закінчилася на наших очах».
І назвала цей досвід «досвідом індивідуальної свободи в несвобідному суспільстві», вважаючи найзначнішою і найбентежливішою подією минулого століття. А драму покоління, котре на початках отримало ковток свободи і подальші сподівання на неї, відчула не тільки, як соціальну й ідеологічну, що зрозуміло, а як екзистенційну. Українське ж кіно, безумовно, розділило цю драму з усім суспільством.
До поля зору «Таємної свободи», природним чином потрапляють творчість і постаті таких видатних українських кінематографістів згаданого періоду, як Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, Кіра Муратова, Леонід Осика, Іван Миколайчук, Роман Балаян та інші, яких Людмила Лємєшева називає «останніми романтиками українського кіно».
Із упевненістю, що кожен із них заслуговує на окреме кінодокументальне, й не тільки, дослідження про себе.
Зрештою, торік уже побачив світ ігровий фільм із промовистою назвою «Параджанов» режисерів Олени Фетісової та Сержа Аведікяна — спроба оповісти про долю кіногенія, «небезпечно вільної людини».
У картині ж Людмили Лємєшевої та Сергія Лисенка зроблено цікаву спробу пошуку та змалювання українського кінотворця — колективного героя, пошуку ознак колективної долі цих природних індивідуалістів, якими не можуть не бути правдиві люди мистецтва. Але щось-бо їх робило одним поколінням...
У фільмі-дослідженні «Таємна свобода» — й це варто підкреслити — йдеться про творців-авторів, тих, кого прописують чи то за адресою «українського поетичного кінематографа», а чи за якоюсь іншою, але досить певною. Себто, мова про мистецтво самовираження.
Отже, слід погодитися з думкою, хоч як це парадоксально, але художник-індивідуаліст, ведучи про себе самого, насправді розповідає про свій час. Вловлюючи найтонші вібрації світу, він їх по-особливому оформлює, він творить міфологію. І глядач, суспільство починає бачити і сприймати світ очима художника.
