Громадське мовлення в Німеччині створювалося на хвилі демократизації після Другої світової війни, за образом і подобою британської компанії Бі-Бі-Сі. Нині воно складається з двох загальнонаціональних каналів («Перший канал» — Das Erste та «Другий канал» — ZDF), двох загальнонаціональних радіокомпаній («Німецьке радіо»-Deutschlandfunk і «Німецьке радіо Культура»-Deutschlandradio Kultur) та дев’яти регіональних радіо- і телекомпаній. Разом з названими вище, в «соціальному пакеті» транслюються також нішеві канали «arte» (німецько-французький культурний канал), «3sat» (німецько-швейцарський культурний канал), «Фенікс», який спеціалізується на актуальних подіях і документалістиці, та дитячий канал «KI.KA».
Провідний принцип громадського мовлення в Німеччині — це незалежність і від державних, і від комерційних інтересів. Тому фінансується воно не з бюджету, а через абонплату, виплачувати яку зобов’язаний кожен громадянин, в якого є телевізор або який-небудь інший «приймач» телевізійного і радіосигналу. Втім, абонплата — не єдине джерело фінансування. У громадського мовлення є право транслювати рекламу. Щоправда, лише до 20.00.
ОСНОВНИЙ ЕЛЕМЕНТ
У Німеччині першим з’явилося саме громадське, а не комерційне чи державне мовлення, як у багатьох східноєвропейських країнах, у тому числі в Україні. І лише в середині 80-х років разом із громадським з’явилося комерційне телебачення, але — і це вкрай важливо — воно було «зав’язане» на суспільному мовленні.
Для контролю над дотриманням концепції громадськими ЗМІ було створено спеціальну Наглядову раду (Rudfunkrat), що складається із представників різних соціальних груп — політичних партій, профспілок, громадських організацій, релігійних діячів. У чому ж полягає концепція громадського мовлення? Перш за все, це збалансоване і всеосяжне інформування, дотримання певних журналістських та етичних принципів, трансляція, насамперед, освітніх, культурологічних і розважальних програм.
— Позиції громадського мовлення в Німеччині досить сильні, — стверджує Ганс-Юрген КЛАЙНШТОЙБЕР, професор політології, директор Міждисциплінного інституту «Медіа і політика» в Гамбурзькому університеті, консультант у галузі системи ЗМІ Східної Європи. Цього року він брав участь в обміні досвідом з українськими експертами у сфері громадського мовлення.
Урсула КОХ-ЛАУГВІЦ, керівник Київського офісу Фонду Фрідріха Еберта додає:
— Громадське мовлення — це один з основних елементів свободи слова в Німеччині, оскільки воно вільне від інтересів і власників, і держави.
«СПРАВА БРЕНДЕРА»
Професор Кляйнштойбер наголошує, що громадське ТБ і радіо охоплює приблизно половину населення країни.
— Між тим, є й серйозні проблеми, що потребують вирішення. Одна з них полягає в тому, що всупереч закріпленій законом незалежності громадського теле- і радіомовлення знову і знову здійснюються спроби політичного впливу на нього. Поза сумнівом, ці спроби триватимуть, — впевнений експерт.
Як приклад, що підтверджує слова професора, можна навести нашумілу «Справу Брендера», яка торік викликала неабиякий резонанс серед громадськості Німеччині. Скандал розгорівся після того, як члени Християнсько-демократичної партії Німеччини, котрі складають більшість в одному з органів контролю за ZDF, почали перешкоджати продовженню договору з головним редактором каналу ZDF Ніколаусом Брендером. Офіційно вони обѓрунтували це рішення низькими рейтингами інформаційних передач, хоч і сам Брендер, і більшість експертів стверджували, що проблема не в рейтингах, а в партійно-політичних інтересах, які взяли гору над свободою слова.
— Шановний журналіст впав у немилість канцлера, і вона зробила все, аби запобігти продовженню договору з ним, — стисло окреслює своє бачення ситуації професор Клайнштойбер. — Усі ці події, звичайно ж, ніяких змістовних змін у мовленні каналу не спричинили.
Після цієї події Ніколаус Брендер продовжував критикувати партійно-політичну домінанту в громадському телебаченні. Крім того, він стверджує, що існує якась шпигунська система, що пов’язує телевізійних редакторів і політичних членів Наглядової ради і дуже нагадує часи НДР...
Аби запобігти виникненню подібних ситуацій у майбутньому, Конституційний суд Німеччини повинен дозволити перевірку складу Ради, але наразі таке рішення ще не винесено.
— «Справа Брендера» свідчить про те, що громадське мовлення Німеччини не застраховане від політичного впливу, — коментує Урсула Кох-Лаугвіц. — Єдиною противагою, здатною його обмежити, став суспільний резонанс, який зумовила ця ситуація».
ВИКЛИК: ФІНАНСУВАННЯ
— Ще один виклик для громадського мовлення в Німеччині — це фінансування, — відзначає професор Клайнштойбер.
Зокрема, йдеться про реформу абонплати, проведення якої заплановане на 2013 рік. Якщо раніше платили лише ті, хто мав відповідну техніку для прийому телевізійного і радіосигналу, то з 2013 року абонплату повинне буде вносити кожне домогосподарство в Німеччині. На зауваження щодо того, що це несправедливо, експерти відповідають, що в ситуації, що склалася, цей варіант є безальтернативним.
Дискусії викликають також принципи розподілу засобів між регіональними мовцями. Адже необхідно зважати на те, що деякі з них слабкіші за інших фінансово. Приміром, директор радіокомпанія Rundfunk Berlin-Brandenburg (є частиною системи суспільного мовлення) Дагмар РАЙМ вважає, що наявна система фінансового розподілу — несправедлива і що має бути розроблений інший механізм зрівнювання можливостей усіх регіональних радіостанцій.
РОЗУМНИЙ ГЛЯДАЧ «СТАРІШАЄ»
— Важлива проблема громадського мовлення полягає також у тому, що його глядач «старіє» і залучати молоду аудиторію йому стає дедалі складніше, — відзначає професор Кляйнштойбер.
Ситуацію ускладнює також посилення конкуренції з боку комерційних медіа.
— Сьогодні громадським ЗМІ необхідно ще активніше працювати над собою, адже йдеться вже про їх виживання, — визнає Ганс-Юрген Клайнштойбер.
Хоч, як зауважує професор, на рахунку громадського мовлення є експерименти з молодіжними програмами, та всі вони виявлялися дуже «слабкими» і неконкурентоспроможними.
Зміст громадського телебачення критикують знову і знову. Треба визнати, що його завдання непросте: воно має виправдовувати вкладені кошти адекватними рейтингами. Проте, створюючи високоякісний продукт, телевізійники стикаються з тим, що дивиться його, як правило, дуже невелика кількість глядачів. Тому часто найякісніші програми відсовують у нічний ефір.
— Аби залучити рекламодавців, телеканали потребують певних рейтингів, — пояснює Урсула Кох-Лаугвіц. — Тому в прайм-тайм вигідно транслювати футбол або естрадну музику, на яку в Німеччині попит є завжди.
Така політика якось спричинила справжній скандал. 2008 року знаменитий 88-річний літературний критик Марсель Райх-Раніцки публічно відмовився від головної телевізійної премії Німеччини. Свою відмову він мотивував тим, що деякі з номінованих на цю ж премію програм, на його думку, є «безглуздими», а сама церемонія нагородження стала для нього «огидною» і «нестерпною».
— Я також не в захваті від того, що примітивні ток-шоу й передачі такі популярні, — каже Урсула Кох-Лаугвіц. — Та річ у тім, що це якраз і є елементом свободи засобів масової інформації. Вплинути на смаки аудиторії можна лише за допомогою освіти, — вважає вона.
ГОЛОВНЕ — НЕ РЕЙТИНГ, А ДОВІРА
Утім, як свідчать соціологічні дослідження, більшість телеаудиторії цінує все ж серйозний підхід. Загалом рейтинг громадського ТБ становить трохи менше 50%, громадського радіо — трохи більше 50%. Та головний предмет гордості громадських ЗМІ — зовсім не рейтинг, а високий рівень довіри до них із боку громадян. На запитання «Журналістам яких засобів масової інформації ви довіряєте передусім?» 69% респондентів відповідають «журналістам громадського мовлення». Порівняйте цю цифру з 15% довіри до комерційного ТБ.
Творцям громадського мовлення в Україні професор Клайнштойбер радить добре проаналізувати досвід у цій справі таких країн, як Польща, Угорщина і Чехія, де громадське мовлення також створювалося на основі державного. «Така трансформація насправді може бути успішною і поступово привести до створення моделі, подібної до тієї, що нині діє в Німеччині, — підсумовує він. — Адже всупереч багатьом проблемам, критиці й конкуренції з комерційними ЗМІ німецьке громадське мовлення є лідером у виробництві новин, інформаційно-аналітичних програм і документалістики. А саме в цьому, перш за все, має потребу демократія», — впевнений професор.
