Протизаконна військова операція Путіна відбулась у Криму на добре підготовленому ґрунті — ідеологічному. Громадська думка про те, що «Крим — це Росія» і не інакше, формувалася давно, наполегливо і цілеспрямовано. На це працювали російські телеканали й проросійські кримські ЗМІ. А також антиукраїнські громадські організації, на діяльність яких було спрямовано величезні кошти з боку Росії, та відверті українофоби в кримському та українському парламентах.
БОМБА СПОВІЛЬНЕНОЇ ДІЇ
Із перших днів незалежності в Україну були допущені російські телеканали, газети та журнали, російські політтехнологи, менеджери та телеведучі, які — хтось відверто, а хтось завуальовано — пропагували російські цінності, нав’язували тезу про «один народ», шкодували про «втрачену могутню державу СРСР», цілеспрямовано працювали на консервування свідомості «совка». Але найгірше, що атаки дезінформації по українських громадянах роками здійснювали і «в тилу» — з боку власних медіа, зокрема телебачення. Власне, вплив телебачення є чи не найбільш небезпечною «бомбою сповільненої дії». За даними дослідницької компанії InMind, яка на замовлення «Інтерньюз Нетворк» здійснила опитування у 10 регіонах України: Київській, Вінницькій, Донецькій, Львівській, Миколаївській, Закарпатській, Сумській, Харківській, Черкаській областях та у Криму, для 87% громадян найбільш популярним джерелом здобування новин є телебачення.
Водночас, за даними Академії української преси, яка досліджує висвітлення новин на восьми провідних каналах, протягом останніх двох років у середньому лише кожен п’ятий (!) матеріал був збалансованим. А додайте сюди замовчування тем, відверте маніпулювання громадською думкою під час суспільно-політичних шоу. І не лише за минулої влади, а й зараз. Адже чим можна виправдати бенефіс Лукашенка на «Шустер live» у розпал інформаційної агресії?
Крім прямої маніпуляції в інформаційних програмах, ТБ промиває мізки українцям російськими серіалами на зразок «Вулиць розбитих ліхтарів», «Морпєхів», «Братів», «Адміралів», «Білих гвардій», де вибудовується героїчна історія СРСР і Росії. Ось анонс із «Кинопоиска» до фільму «Морпехи», який свого часу показували «Інтер», НТН, ICTV: «Их называют «черные береты», «черные дьяволы», «черная смерть». Об их мужестве и воинской доблести ходят легенды. Одно упоминание о них наводит ужас на противников. Они — элита нашей армии». І байдуже, що Росія — чужа країна, й армія вже давно не наша.
Прославляння чужих героїв упливає на колективне підсвідоме, й у масовій свідомості закарбовується: ми «один народ», у нас «спільна історія». І вже не буде відторгнуто і тезу про спільне майбутнє. Нас постійно переконують у нерозривності пуповини, що зв’язує з СРСР — Росією. Саме тому вже майже чверть століття ми не можемо позбутися залежності від «совка», бо він постає у все нових і нових образах, у все нових і нових серіях.
«Інформація створює реальність — визначена інформація створює потрібну визначену реальність. Але спочатку інформація створює потрібну реальність у підсвідомості, тобто в головах. І тоді розум починає сприймати й бачити реальність такою, якою її витворила інформація, яку йому нав’язали, особливо, за допомогою картинки на екрані. І що інтенсивніше й емоційніше атакує інформування, то краще воно спрацьовує», — пояснює професор філософії Ігор Пасько.
Тож невипадково стати єдиною державою з Росією хотіли б 15% глядачів «Інтера», 15,4% — каналу «Україна», і аж 24,3% — глядачів російських каналів (дані Фонду «Демократичні ініціативи»).
СУМНІ ТЕНДЕНЦІЇ
Проглянемо побіжно програми телеканалів зараз, коли анексовано Крим, коли біля східних кордонів України сконцентровано тисячі російських військ. «Інтер»: «Слідство вели... з Леонідом Каневським», «Жіночий лікар», «Пока станица спит», «Повернення Мухтара-2» і новий фільм «Будинок з ліліями»; «1+1»: «Скліфосовський», «Свати», «Кохання у великому місті»; IСTV: «Опери. Хроніки вбивчого відділу», «Вулиці розбитих ліхтарів», «Лісник», «Братани» — це все виробництва Росії, або на її замовлення.
Ось останній приклад: 24-серійна сімейна сага «Будинок з ліліями», яку демонструє «Інтер», виробництва української кінокомпанії Film.ua спільно з «Фаворит-фільм». Серіал знімався у 2012—2013 роках в Україні та за її межами на замовлення російського «Первого канала». Здається, фільм порушує загальнолюдські проблеми, але ж знову: російський режисер Володимир Краснопольський («Вечний зов», «Тени исчезают в полдень»), російські герої, звучить російська «Барыня, барыня, барыня-сударыня...», а отже — відбувається нав’язування російської ментальності.
На екранах наших телевізорів не живе герой, якого можна ідентифікувати з Україною, яким би варто було пишатися, як морпєхами, або супер-ментами. Український герой, аристократичність якого б захоплювала так, як адмірала Колчака у виконанні Костянтина Хабенського («Адмірал»). А хіба їх мало в історії України? Натомість у телевізійному просторі, зокрема каналу ТЕТ, живе недолуге, жалюгідне, потворне створіння Віталька. «І говорить Віталька такою ж огидною, як він сам, мовою... Всі решта численних персонажів цього скетчу, крім Віталькиної матері, такої ж недоумкуватої почвари, як і він, розмовляють стандартною російською мовою, — пише професор Лариса Масенко. — Через такий промовистий портрет Вітальки, мовно протиставлений російськомовному оточенню, у підсвідомості глядачів закарбовується образ української мови як мови неповноцінних маргіналів». Утім, чи тільки української мови? Загалом українця!
Додайте до цього засилля російської музичної попси, яка заполонила всі канали й радіо; низькопробні гумористичні шоу, так звані жарти, у яких часто також принижують українців.
МАЙДАН ПЕРЕМІГ?
Революція Гідності перемогла. В Україні почалась новітня епоха: йдеться про оновлення державної системи, чесну владу, люстрацію, боротьбу з корупцією, всезагальне очищення суспільства. То чи не пора і телебачення зробити українським? Не за назвою — за змістом! Чи реально сьогодні в Україні створити якісний інформаційний продукт?
«Гадаю, що якісний український продукт (якщо ми говоримо не про окреме, а про потокове виробництво) з’явиться не скоро. Рекламний ринок, на диво, малий — а саме він може забезпечити такий конвеєр. Щодо заміни російських серіалів на турецькі чи польські — вони однозначно програють російським в рейтингах, а для приватних каналів у пріоритеті саме рейтинги. Має знайтись один сміливий програмний редактор, який зробить це на свій страх і ризик, замінивши лінійку російського мила. Або це спрацює, або...», — вважає Зураб Аласанія, новий генеральний директор Національної телекомпанії України.
Варто починати з формування інформаційної політики держави, де має бути чітко визначено, що телебачення в Україні повинно бути і за духом українським. Українці потребують (і заслуговують) українського ГЕРОЯ! Його може показати телевізор. Згадаємо, як довго чекали та обговорювали «ТойХтоПройшовКрізьВогонь», «Івана-силу», «Параджанова», «Хайтарму»...
Після подій на Майдані журналістський рух «Стоп цензурі» закликав притягнути до відповідальності менеджерів та журналістів каналу «Інтер» та Першого Національного, які дезінформували громадян щодо акцій протесту, посідали провладну позицію, сіяли паніку, розпалювали ненависть, ворожнечу, страх. Але насправді після того, що відбулося в країні, варто серйозно говорити про відповідальність більшості засобів масової інформації. Чи розуміють вони свою провину? Чи переосмислили свої дії, змінили свою позицію? Відповідь на ці запитання буде зрозумілою із сітки мовлення центральних каналів, яка поки що суттєво не змінилася.
