Не хочеться нагороджувати ток-шоу «Вікна» з Дмитром Нагієвим («Новий канал») епітетами «безпрецедентне» чи «огидне», але це шоу дійсно викликає сильні емоції. У здорової частини телевізійної публіки — природно, негативні. Характерно, що лають його й постійні глядачі. З удаваним обуренням вигукують — мовляв, у вівторок була особливо огидна сцена. Причому в інтонації відчувається якесь дивне задоволення. Можливо, людям приємно бачити, що персонажі «Вікон» патологічно порочні, і хоч як би людина низько впала, можна ввімкнути телевізор і побачити крутіші приклади.
Звичайно, у появи такого свавілля на екрані є своя передісторія. До вульгарності привчали невеликими дозами. Родинні та міжстатеві стосунки в скандальному ключі спочатку «досліджували» «Моя родина» (виробництво РТР) і «Велике прання» («Перший канал»). Ці програми російські телекритики називали ганьбою каналів. Але керівництво телеканалів та звичайні глядачі (судячи з рейтингу), не говорячи вже про відомих людей, які охоче відвідували ці збіговиська, вочевидь, гадали інакше.
Навіть якщо йдеться про стрибки з парашутом, Андрій Малахов неодмінно переводить стрілки на фізіологічні відчуття. І, запитуючи, з чим можна порівняти відчуття під час стрибка, пропонує недвозначний варіант. «Велике прання» стало непристойно популярним і тому виросло до події минулого телевізійного року. Проте, щоденний карнавал цієї популярної передачі скоріше розважає, аніж ображає почуття публіки.
Наступний етап розтління аудиторії — «Великий Куш» — позиціонувався як пародія на «Прання», але виявився вже за межею доброго смаку. Отар Кушанашвілі вишукував компромат на відомих, і не дуже, людей і «роздягав» героїв у ефірі. Причому значна частина розкручених особистостей були (принаймні до програми) його особистими знайомими. Скільки правди і скільки сфабрикованих історій було в цих «боях у бруді» — невідомо. У передачі, яку мені вдалося додивитися до кінця, Амаяк Акопян насмiявся з почуттiв дівчини з провінції, але я досі гублюся в догадках, чи правда це, чи фокусник сам попався в сіті ілюзіону Кушанашвілі. Пригадується, що цей проект спровокував дискусію і в українській пресі. Думки були полярними, і в «Запитанні «Дня» «Куш» називали і самопародією, і дотепною пародією на сучасне телебачення. Впадає у вічі, що ведучий не намагався прикрасити видовище, а публіку в залі відверто звинувачував у порочній цікавості і поводився відповідним чином. Може, тому й зійшов із дистанції.
Цього сезону лаври найскандальнішого перейшли до щоденного проекту російського каналу СТС «Вікна». Але публіці тут відведено роль учасника і судді, а самому проекту роль мало не психологічного тренінгу та школи життя. Ведучий і, за сумісництвом, «світовий суддя» Дмитро Нагієв повчає і розповідає, «як потрібно» робити. У кожній програмі три сюжети, і їх навіть переказувати ніяково. Особливо популярні кровозміcні сюжети. Просто в студії близькі люди «дізнаються» одне про одного неможливі, з погляду загальноприйнятої моралі, речі. «Дізнаються» в лапках — оскільки сюжети явно вигадано, й ні для кого не є таємницею (окрім хіба що найбільш наївних глядачів), що в ролі родинних скандалістів — провінційні актори. З неприхованим захопленням на сайті «Нового каналу» шоу подається як «правда життя», і навіть «школа життя», спосіб «випустити пару». І споглядати це пропонується не через «шпарину замка, а у широко відчинені «Вікна»». У широкому асортименті пропонуються бійки — без них передача не обходиться. Красунчик Нагієв у цій обстановці — як риба у воді. У передачі російського каналу ТВС «Без протоколу» він зізнавався, що «якщо мені відповідають грубо, то я відповідаю на порядок грубіше, можу вдарити» (зрозуміло, що такі кадри вирізаються, щоб зберегти імідж ведучого).
Популярність цього диявольського театру абсурду можуть пояснити соціологи. Разючі дані наводив на сторінках «Дня» директор Інституту соціології НАН України Є. Головаха. Більшість українців оцінює оточуючих як людей непорядних і таких, що не заслуговують довіри. Соціальний цинізм став масовим. За 12 важких років перебудови суспільства сталася «моральна революція», і громадяни почали цінувати матеріальну вигоду вище за людську гідність.
У цьому легко переконує інша передача «Нового каналу», яка так і називається — «За гроші!». За невеликі суми (гривень 40 — 60) люди погоджуються на дивні, але принизливі завдання. Молоді дівчата під прицілом камери знімають трусики і закопують їх у землю, а інша молода особа, стоячи навколішки, злизує з садової лавки чималу порцію гірчиці. Мабуть, глядачам ці видовища до душі. Як тут не вигукнути — «О часи, о звичаї!». За гроші телевізійні канали готові знімати й показувати сумнівні шоу, а їхні учасники — зривати одне з одного перуки, лаятися, битися, кидатися предметами, продавати дітей.
І все ж хтось же повинен потурбуватися про те, що відбувається на екрані всеукраїнського каналу. А якщо Держкомітет з питань телебачення і радіомовлення, Нацрада з питань ТБ і РМ, яка видає ліцензії телеорганізаціям, різні журналістські спілки та асоціації не в змозі вплинути на ситуацію, то, можливо, слід би створити спеціальну комісію (подібно до тієї, що існує у Великобританії), яка б стежила, щоб програми на загальнонаціональних каналах принаймні не ображали б людської гідності.
Ті ж соціологи твердять, що в нашого суспільства із зростанням благополуччя є шанси стати кращим. Тим більше, що непорушними залишилися традиції поваги до істинних професіоналів. Добре було б, якби телевізійні профі не підточували останню надію на відродження моральності.
