Український телесвіт уже давно говорить, що чекає на появу суспільного телебачення. Так, чекає. Але не готується. Тим часом факт появи такого мовника нічого не змінить. Чим буде наповнений його ефір? Чи напрацьовані відповідні формати програм? Чи достатньо сьогодні цікавих телеособистостей, які могли б не гратися в «голови, що говорять», а створювати нові смисли? Суспільне телебачення повинно не просто існувати, а бути затребуваним і цікавим для глядача.
«День» склав власний рейтинг программ і облич українського телебачення, які, на думку редакції, гіпотетично могли б стати частиною суспільного мовлення в Україні. Декому наша вибірка може здатися неочікуваною або неповною, але ми не претендуємо на всеохопність, не намагаємося створити рейтинг найрейтинговіших. Це просто деякі програми й особистості, які створюють уявлення про те, яким може бути український телепростір, орієнтований на суспільство.
СУСПІЛЬНИЙ СЕНС. СЕРІЇ ДОКУМЕНТАЛЬНИХ ФІЛЬМІВ
Сергій БРАТІШКО, документаліст, телеканал «ТОНІС»:
— Документалістикою я почав займатися ще в Донецьку, на телеканалі КРТ. Після того в мене був проект «гарячої» лінії, тобто кримінал. Коли вже через рік-півтора я почав слухати шансон, то зрозумів, що щось тут не те... Тому взявся за історичну документалістику. За першою освітою я історик. Тематика моїх фільмів широка — починаючи від археології й закінчуючи борцями за незалежність, яких ми називаємо дисидентами. Точно я не підраховував, але за моєї участі знято близько 30 — 40 фільмів. З історичною документалістикою трапляються проблеми. Головний консультант циклу про Другу світову війну «Ціна перемоги» Віктор Король, доктор історичних наук і професор, мав серйозні проблеми — його ледве не звільнили з університету. Це сталося з приводу статистики втрат України у Другій світовій. Тому ми подивилися на війну не через генеральські біноклі, а крізь «призму» тих людей, які бачили її особисто.
Зараз я працюю над новим проектом, задум якого народився ще чотири роки тому. Він називається «Обличчя купюр» і присвячений тим людям, яких ви щодня бачите на купюрах. Від Володимира Великого до Михайла Грушевського. Головний режисерський хід — розповісти невідоме про цих людей, але крізь призму їхнього ставлення до грошей — як вони заробляли, як заощаджували. Коли я ще навчався на історичному факультутеті, в обігу з’явилися гривні. Мені було цікаво, чому саме цих людей зобразили на банкнотах і як вони самі ставилися до грошей. От, наприклад, Сковороду, який казав: «Світ ловив мене і не спіймав» (тобто був безсрібником), розмістили чомусь на найбільшу купюру. А Володимира і Ярослава, яких сміливо можна назвати «князями-підприємцями», — навпаки, на купюрах найменшого номіналу. А саме вони першими почали карбувати власне українські монети. На монетах Володимира є навіть його зображення. А Ярослав фактично починав кар’єру як державний злочинець: він відмовився платити батькові 2 тисячі із зароблених у Новгороді коштів. Леся Українка та Іван Франко вимушені були працювати журналістами, щоб заробляти на життя. У листах Лесі Українки навіть є вислів, що матеріальна незалежність дає творчу незалежність.
Проект «Обличчя купюр» не виник як реакція на кризу, але співпав із нею. Зараз він перебуває в процесі виробництва. Величезний шмат уже знято. Там багато постановок, фото, мемуарів. Сподіваюся, проект вийде вже наступного року на телеканалі «Тоніс».
Христина СТЕБЕЛЬСЬКА, керівник проекту «Між нами», Перший канал:
— Ми отримуємо багато листів, телефонних дзвнків, маємо контакти з представниками багатьох громадських організацій, асоціацій, конгресів. Проект здобув і міжнародний розголос, до нас пишуть представники різних посольств, аби ми наші фільми адаптували на рідну їм мову, і їх можна було показати на тамтешніх суспільних, державних, приватних каналах.
Я маю телевізійний ген всередині, тому в мене телевізор не вимикається вдома практично ніколи. Я повинна бачити роботу своїх колег, аналізувати її, зважувати, як працює сітка мовлення Першого Національного в контексті загальноукраїнського ефіру. Я заглядаю також на CNN, BBC, DW, спостерігаю за російськими телеканалами. І найближчим часом ми запропонуємо стратегію Першого Національного каналу в контексті загальносвітового простору.
Тетяна БОРИСПОЛ, заввідділу документального кіно на каналі «Культура»:
— Ми знімаємо документальні програми для рубрик «Скрижалі нашої історії» та «Наш край». Це історія, архітектура, події, що пов’язані з нашою країною, сакральна тематика, визначні персоналії, які прославили Україну. Є багато відголосків у пресі стосовно наших фільмів. Нещодавно російська «Комсомольськая правда» відзначила наш канал як той, що презентує українське телебачення. Тому що, принаймні, тут можна подивитися й українську класику, й передачі про Україну як державу, послухати українську музику. По-друге, це конкурси. Я цього року сама виграла три конкурси. Окрім того, від МІДу Росії до нас надійшла пропозиція співпраці з російським каналом «Культура». Якраз зараз ми цим займаємося — відбираємо програми, які зможемо їм запропонувати.
«ПРО СВОЇХ, А НЕ НАВ’ЯЗАНИХ ГЕРОЇВ»
Наталка ФІЦИЧ, автор програми «Відкрита зона», Перший канал:
— На нашу програму є реакція глядачів, вони пишуть, звертаються до нас, дзвонять, просять диски. Часто є зворотній звязок із безпосередніми героями, яких ми знімаємо. Адже ми намагаємося розповісти про людину не з точки зору сенсаційності, як це зараз прийнято. Дуже часто наші герої викликають захват у першу чергу своєю духовністю, внутрішньою силою, яка в них закладена. Дуже часто в моїх фільмах фігуруть старші люди. Я практично в цьому жанрі працюю одна. І цих людей хочеться охопити всіх, зафіксувати їх, вони такі є, вони настільки талановиті, сильні, викликають захоплення й бажання робити щось далі.
Галина КРИВОРЧУК, директор продюсерської студії «Віател», виробника програми «Гра долі» («5 канал»):
— У нас існує зв’ язок із телеглядачем. Через «5 канал» люди знаходять телефони нашої студії та дзвонять. Це відбувається останніх два роки, коли наш проект став достатньо регулярно виходити в ефірі. Дзвонять і захоплені глядачі, пишуть і ті, хто знайшов якісь неточності в історичних матеріалах, хоча це було один раз. Але географія зв’язку з глядачем душе широка. Нам дзвонили українці з Чорнобаївки Черкаської області та з Швейцарії, з Чернівців та з Києва. Наші програми бачили і в Монголії, й в Парижі, й нам сповіщають про це. Тому ми й продовжуємо працювати. На сьогодні ми відзняли вже 65 фільмів. У нашому сценарному портфелі на наступний 2009 рік готово для зйомок 15 сценаріїв. Останніх два роки команда нашого проекту на чолі з головним продюсером Василем Вітром практикує прем’ єрні покази фільмів « Гри долі» в тих місцях, де вони знімалися. Ми показували ці фільми в кінотеатрах Львова, Ялти, Черкас, Чернігова, Білої Церкви, Прилук, Хмельницького та Києва. У цьому ми також убачаємо зворотній зв’ язок із глядачем— безпосередній контакт, під час якого від глядачів звучить настирливе запитання: «Де можна купити фільми з проекту «Гра долі»? Поки що ми не можемо порадувати своїх прихильників тиражем DVD . Натомість зростає кількість регіональних телеканалів, які вже придбали права на показ нашого серіалу. І це не тільки традиційно україномовний захід України. Це телеканали Донецької, Луганської, Одеської, Херсонської, Полтавської, Черкаської, ну і, звісно, Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької, Хмельницької та Тернопільської областей.
От вам і відповідь — чи наш проект. Переконана, що потрібний, тому що він віддзеркалює прагнення українських глядачів дивитися фільми про своїх, близьких їм героїв, а не про чужих, нав’язаних їм силоміць.
Марина БОНДАРЕНКО, автор «Книга.UA», Перший канал:
— Я не хочу дивитися українське телебачення і взагалі будь-яке телебачення. Навіть Discovery . Але я змушена це робити, адже це повязано з моєю роботою, я змушена дивитися політичні ток-шоу в прямому ефірі, я маю знати, що і де відбувається в країні... Це частина моєї роботи. Задля власного задоволення я читаю книжки. Мені не вистачає інтелектуального рівня програм і шоу. На превеликий жаль, наше українське телебачення має тенденцію до попсовості, інтертеймент суцільний. Це мені здається неправильним.
«ЖУРНАЛІСТСЬКЕ ЛЕЗО». РОЗСЛІДУВАННЯ
Наталя ФРАНЧУК, ведуча «За вікнами» (канал «СТБ»):
— Глядач програми «За Вікнами» — ще той критик. Глядачі реагують, бо ми піднімаємо соціальні теми. Кожен стикався з чиновниками-хабарниками, лежав у лікарні чи намагався влаштувати дитину в дитсадок. Тому телефонують і пишуть після кожної програми, щоб висловити своє бачення проблеми. І не завжди воно таке ж, як у журналістів. Але, коли їдеш у громадському транспорті, а там обговорюють один із сюжетів програми «За Вікнами», висловлюють власні думки, сперечаються на весь тролейбус, — це найкраща реакція глядача.
Микола ВЕРЕСЕНЬ, ведучий «Попередження з Миколою Вереснем» (Перший Національний):
— Я хотів би, щоб телебачення поважало глядачів. У мене є враження, що, принаймні, в Україні телебачення глядачів не поважає, і цей феномен робить мене до певної міри іронічним. Наприклад, коли чоловік чи жінка залицяються, чи хочуть сподобатися одне одному, вони не ставляться до протилежної статі зверхньо. У телебаченні ми спостерігаємо протилежне. Ти хочеш, щоб тебе любили, але не хочеш любити на взаєм.
«ТОЛКІНГ», АЛЕ З ЛЮДСЬКИМ ОБЛИЧЧЯМ. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ТОК-ШОУ
Дарка ЧЕПАК, шеф-редактор «Савік Шустер Студіос», що виробляє «Шустер Live», телеканал «Україна»:
— Ми прагнемо робити шоу з живими історіями, «людським обличчям», із ведучими та співведучими, яких глядач комфортно приймає в свою сім’ю не лише як talking heads («розмовляючі голови»), а як зрозумілих і близьких людей — які жартують, показують емоцію, словом, як членів сім’ї. Власне, цього мені бракує зараз на головних каналах, а найбільш — у новинах, де останнім часом зникла більшість облич, яким глядач звик довіряти.
Очевидно, ми в першу чергу орієнтуємося на рейтинги — як і всі, плюс до того — на нашу аудиторію, яка працює в студії. За їхнєю реакцією відразу ж видно, які теми для аудиторії сьогодні цікаві. Очевидно, що ми проводимо також тематичні опитування цієї аудиторії, щоб перевірити актуальність того чи іншого питання. Адже для того, щоб втримати глядача, до того ж за умов такої жорсткої конкуренції, треба не лише бути актуальними, шукати важливі теми, але й бути на крок попереду й шукати нові журналістські рішення. Так, у цьому сезоні ми зробили кілька експериментів та нововведень у форматі — це обов’язкове включення з регіонів та позитивне музичне закінчення програми, а також — і покази мод у прямому ефірі, й концертні номери кращих виконавців, і діалог у прямому ефірі між політиками та представниками різних груп — від медиків до бізнесменів. Готуємо нові рішення і для нового сезону.
ЦІННИЙ ПОЗИТИВ. ПРОГРАМИ ПРО РАДОЩІ ЖИТТЯ.
Ігор ЗАХАРЕНКО, ведучий програми «Феєрія мандрів» («5 канал» «Сіті», супутникові та регіональні канали):
— Для дітей, на жаль, дуже мало якісних передач. Тому ми, наприклад, плануємо знімати туристичну передачу для дітей — «Феєрія мандрів для дітей». Розроблена концепція, вже знято декілька передач. На Новий рік плануємо зробити ще кілька програм, а потім будемо монтувати. У січні зробимо «пілот», потім запопонуємо каналам. До березня сподіваємося випустити 10 передач. У програмах будемо розповідати про якесь місто світу й про те, що в ньому цікаво дітям — розваги, наприклад. Хочемо наголосити на тому, що батькам варто подорожувати разом із дітьми. Сподіваюся, що телекомпанії зацікавляться. На жаль, наші канали не тільки грошей не платять за передачу, а хочуть, щоб ми їм платили.
Телебачення повинно вчити, нести добро, світло, що ми стараємося робити в нашій передачі. Слід показувати, що життя прекрасне й треба радіти кожній миті.
Зараз також багато говорять про мову на телебаченні. Я думаю, що всі фільми слід транслювати мовою оригіналу, а титри розміщувати знизу, як це робиться в європейських країнах. Тоді люди й іноземні мови будуть вчити із задоволенням.
Тут є дві сторони медалі. Я знаю багато людей, які дивляться нашу передачу в Україні, Франції, Німеччині. Часто мені телефонують з різних куточків світу, коментують на форумі, пишуть листи з подяками, навіть на вулиці вже впізнають. Однак, з іншого боку, бувають не дуже гарні відгуки. Звинувачують у тому, що я, мовляв, їжджу по світу за їхні гроші. Скоріше за все — це заздрісні конкуренти, тому на такі коментарі ми намагаємося не зважати, і, як кажуть, караван іде далі. Я розумію, що є багато людей, які нічого не роблять. А замість того, щоб робити добро, вони займаються деструкцією.
Однак позитиву більше, й це радує. Незабаром передачу будуть транслювати близько 30 каналів. Це «5 канал», «Сіті», супутникові канали «Світ», «Телевсесвіт», «Турбюро», «Слов’янський канал», УТР, регіональні мовники. Програма цікава телекомпаніям, бо виходить українською мовою і досить таки пристойна. Тому ми збираємося продовжувати працювати й зніматимемо все більше й більше.
Даша ШАПОВАЛОВА, ведуча програми «Мода з Дашею Шаповаловою» (муніципальний канал «Київ»):
— Що стосується програм про моду — існує багато цікавих зарубіжних інтернет-проектів, їх я дивлюся постійно. Наприклад, відео-ролики редакторів моди газет The Daily Telegraph та International Herald Tribune або так звані «подкасти» з різних сайтів про моду. Вони дуже інформативні та корисні, особливо для людей, які цікавляться модною індустрією. Щодо українського телебачення — йому не вистачає стилю.
Я дуже сподіваюсь, що глядачам подобається те, що я роблю. Тим більше, що моя мета — зробити не чергову програму про красиве життя, а якісний продукт на тему моди, яка теж може бути мистецтвом. Значимість програми відчуваю по рейтингах — вони дедалі збільшуються.
ПЕРЕВІРЕНИЙ ЧАСОМ
Ігор МОЛЯР, автор програми «Автопарк», канал «ICTV»:
— По-перше, я мушу сказати, що, якщо ви належите до нашої аудиторії, то значить, у вас дуже гарний смак. По-друге, ви знаєте, чим відрізняється українське телебачення від чорно-білого? А нічим. Через це ми намагаємося робити саме телебачення — не про машини, а за допомогою машин. У цьому, власне, і є невеличкий творчий секрет. Але 15 років робити телебачення — це значить слідкувати за зміною аудиторії й часу. Оце співвідношення, цей перетин ми й відслідковуємо. Протягом останнього десятиліття «стаф», який починав робити «Автопарк» і який продовжує його робити зараз — це абсолютно різні показники, і я думаю, можливо, саме в цьому є запорука успіху.
Я працюю для тих людей, думку яких я ціную, і, я думаю, їх більше, ніж 3 — 4 біля одного телевізора. За «піплметром» наша аудиторія складає близько 10 мільйонів телеглядачів на місяць. Раніше було більше — близько 20 мільйонів щомісяця, але часи змінюються.
