«Телеманія» й «Імперія кіно» на каналі «1+1» мають своє обличчя, й це обличчя Юрія Макарова, який сьогодні розповідає «Дню» про перспективи «Телеманії» у зв'язку із завершенням 10 серій фільму про історію незалежної України.
— Я взагалі люблю імперії. Сьогодні говорити таке начебто не прийнято. Зiзнаюся сміливо: люблю. Правда, з одним застереженням: вже після того, як вони розпадаються. Будь-яка імперія акумулює в собі величезні сили, концентрує розуми й таланти. Подивіться: Британська, Австро- Угорська, Іспанська… Вони так чи iнакше на різних етапах свого існування заклали культурну базу, яка й досі живить людство.
— А Російська?
— А що Російська? Також, між іншим, немало залишила. I наше нинішнє ставлення до неї також варто було б переглянути, оскільки українська компонента в ній вельми помітна, й ми можемо претендувати на частину її спадщини. Як ви розумієте, я не про освоєння Тюмені й не ро борги Зовнішторгбанку. Я про культурну спадщину. Згадайте, хто був ідеологом Петра? Феофан Прокопович і Дмитро Ростовський (Туптало). Хто заправляв у Петербурзі при Єлизаветі? Розумовський зі своєю партією. Та й ближче можна пошукати. Але це так, до речі.
— Щойно закінчено показ циклу передач про новітню історію нашої країни. Він також якось пов'язаний з цією темою? Усе ж таки розпад імперії…
— Спецпроект «Телеманії» було пов'язано з виборами глави держави. Вирішальний момент. Не вдаючись у сьогоднішню політику, дуже хотілося зрозуміти, що ж iз нами сталося за ці десять років. З кожним із нас, по-людському. Здається, щось зрозуміли…
— Ваш проект багато хто порівнював з «Намедни» Леоніда Парфьонова.
— Я ж сам перший і порівнював. Але у нас одна відмінність. Серіал Парфьонова — ностальгічний, його присвячено досить віддаленому часові, й молодий автор може собі дозволити легку іронію, стьоб, як малолітки розмовляють про своїх «предків». Тут же ми розповідали (нагадували…) про те, що трапилося з усіма нами разом і зі мною в тому числі. Якби я був таким же іронічним, було б дивно: «Люб'язний, а ви самі на якій хмарі були протягом цього часу?» Тут було важливо спіймати інтонацію. Це не стільки питання професії, хоча наявність жанрових зразків полегшує завдання. Це, швидше, питання відчуття міри. Скажімо так, ми зробили дослід публіцистики (якою я, в принципі, уникаю займатися), основна проблема в якій — знайти міру допустимої суб'єктивності.
— Вдалося?
— Не знаю. Але знаю, що це проблема. Ось вам свіжий приклад: нещодавня прем'єра фільму Єжи Гофмана «Вогнем і мечем» на відкритті фестивалю «Молодість». Режисер намагався бути настільки об'єктивним, настільки, як сьогодні модно говорити, політкоректним, що перестаєш розуміти, чому вони взагалі б'ються — українці й поляки, навіщо проливають стільки крові. Мовляв, все одно через сто років прийде Катерина й усе прибере до рук.
— А чим займатиметься «Телеманія» після виборів?
— Дуже сподіваюся: тим самим, що й раніше. Шукати себе в уламках минулого. Шукати красу в сьогоденні. На тому тижні у нас, наприклад, зустріч з Хосе Каррерасом. Я брав у нього інтерв'ю, був на концерті і все одно, коли, закінчивши програму, вийшов з монтажної, піймав себе на тому, що усміхаюся — дурною такою посмішкою щасливої людини. Це безпосередній вплив таланту, дуже б хотілося його передати. Інший напрямок — історичне розслідування. Наприклад: будівництво меморіалу Великої Вітчизняної війни, пам'ятника, який у Києві називають просто «Бабою». Також, знаєте, хотілося познущатися. А потім, коли вгризаєшся в тему… Знаєте, скільки народу загинуло при обороні Києва? 700 тисяч! Це щоб не пустити німця до Москви. Після цього всю іронію якось здуває. Ще одна тема: біографія гетьмана Скоропадського. Аристократ, офіцер лейб-гвардії, флігель-ад'ютант, блискуча кар'єра. І людина, яка ніколи не забувала про свою культурну приналежність. Після революції міг спокійно поїхати в еміграцію, жити безбідно. До влади не рвався, до нього самі прийшли й запропонували. Він усе розумів: маріонетка при німцях, фу! І протягом неповного року зумів створити такі механізми (ми всі говорили «розбудова держави» — пам'ятаєте?), які могли б забезпечити Україні абсолютно безбідне й гідне існування. Ще одна тема: так хто ж висадив у повітря Успенський собор, який зараз відновлюється? Цікаво?
— Цікаво.
