Період літніх відпусток на телебаченні — незважаючи на удаване затишшя — звичайно проходить у зосередженій розробці концепції мовлення каналу на наступний сезон, початок якого — за певної умовності поділу телевізійного року на «сезон» і «несезон» — зазвичай відносять до вересня. Розробка нових підходів у роботі є плодом ретельного аналізу минулого телесезону. «День» вирішив підключитися до обговорення його позитивів та недоліків. Сьогодні ми розміщуємо відповіді безпосередніх учасників вітчизняного телепроцесу на запитання «Дня»: «ЗАВЕРШИВСЯ ТБ-СЕЗОН. ЩО В НЬОМУ ЗАПАМ’ЯТАЛОСЯ ОСОБИСТО ВАМ?». У наступному випуску читайте думки iз цього приводу наших незалежних експертів.
Влад РЯШИН, виконуючий обов’язки голови правління телеканалу «Інтер»:
— Для каналу «Інтер» телевізійний сезон не завершився, він продовжується. Ми лише підкоректували нашу літню сітку мовлення, виходячи з того, що змінилася аудиторія перед екранами телевізорів. Однак це не означає, що ми пішли у відпустку. «Інтер», як і раніше, працює на повну потужність, з одного боку реалізовуючи літню сітку мовлення, а з іншого — готуючи осінню. Iз цією метою і було перегруповано сили, а результати такого перегрупування глядачі побачать у нашому ефірі восени.
Велику увагу передусім було приділено розвитку виробництва, нарощуванню кадрового складу професіоналів — режисерів, операторів, звукорежисерів, готових вирішувати завдання високого рівня. Як приклад такої складної роботи з погляду редактури і режисури можна назвати проект «Інтелект-шоу LG «Еврика!».
У сезоні осінь 2000 — весна 2001 дещо загострилася конкуренція між каналами за професіоналів, проекти, формати. Смію сподіватися, що «Інтер» у черговий раз заслужено отримає перемогу й глядач оцiнить це восени. Щодо мене особисто, то, оскільки змінилося моє позиціонування на каналі, довелося працювати вдвічі, а то і втричі більше, ніж раніше, хоч трудоголіком був завжди. Змінилося моє коло завдань і рівень вимог. Це і є головним враженням від минулого телесезону.
Світлана УСЕНКО, «Новий канал», «Репортер»:
— Оскільки я працюю на інформаційній програмі, з усього телевізійного «багатства» українського ТБ частіше вибираю новини. Звичайно ж, дуже цікаво в цьому телесезоні було спостерігати за подачею «касетного скандалу» на різних каналах. Нікого не здивую, якщо скажу, що у кожної програми був власний крен в освітленні цієї теми. Проте мало хто iз журналістів намагався докопатися в цій історії хоч би до яких-небудь фактів. І рiч тут, як на мене, не тільки в тій або іншій заангажованості каналу, а в байдужому ставленні журналістів до самого процесу пошуку правди. На жаль, останнім часом це вже стало тенденцією. А взагалі, дивлячись інформаційні програми різних каналів у цьому телесезоні, можна було відчути силу влади в повному обсязі. Просто хтось прогинався під нею менше, а хтось більше. І в цей нелегкий для країни час все частіше радують око нехитрі телеісторії про простих людей та їхнє життя.
Роман СКРИПІН, ведучий програм «Вікна. Опівночі» і «Медіа-клуб», СТБ:
— Хотілося б зауважити, що саме поняття «закінчення телесезону» можна вважати некоректним, адже телебачення — це процес безперервний, і за кілька років роботи на СТБ я не помітив ані закінчення попереднього, ані початку «нового» сезону. Проте, якщо умовно поставити крапку саме, скажімо, 1-го липня, то деякі підсумки підбити можна.
В очікуванні радикальних змін ми не помітили, що наше телебачення (я маю на увазі, звичайно, українське) стало іншим. Це можна сказати як про недержавні канали, так і про УТ.
По-перше, це якість. Виокремилися потужні виробники, які в подальшому, як на мене, конкуруватимуть між собою. Тепер пробитися до лав «солідних» телеканалів буде важко, бо фаворитів та аутсайдерів визначено, до того ж — еволюційним шляхом. Задля того, аби «запалити нову зірку», будуть потрібні значно більші кошти, ніж раніше. Бо телевізійники навчилися рахувати.
Іванна КОБЕРНИК, ICTV:
— Минулий телесезон запам’ятався для мене і моїх колег з ICTV тим, що наш оновлений канал почав досить вдало й продовжує набирати нові оберти. Сьогодні ми маємо дружну і професійну команду програми «Факти», ми вже зайняли свою нішу. Мені приємно відзначати, що й наші журналісти, і журналісти інших каналів почали в минулому сезоні активніше братися за великі жанри, на наших екранах з’явилося значно більше розгорнутих, грунтовних сюжетів, авторських фільмів. Спроби пошуків нового завжди тішать. Протягом телевізійного року, особисто для мене, не вистачало великих телепроектів. Неораним полем залишився розмовний жанр, ток-шоу. У цьому сезоні всі ми, журналісти, пройшли тест на зрілість, оскільки повинні були висвітлювати політичну кризу, в якій опинилася наша країна. Не всі, звісно, склали цей іспит, але висновки, я думаю, зробили всі.
Ігор СЛІСАРЕНКО, «1+1»:
— Минулий телесезон видався настільки нудним, що коментувати не хочеться. Псевдоподії, псевдогерої, псевдодебати… Така вже «штучна реальність», що винахідник цього терміну Джон Фіске, мабуть, збожеволів би… «И рассказать бы Гоголю про нашу жизнь убогую. Ей-Богу, этот Гоголь бы нам не поверил бы», — пророче колись давно написав Володимир Висоцький. Теоретизувати, чому так, не збираюся. У нас на тих же екранах (а передусім у газетах) повно завізованих «аналітиків» і «експертів», які розказують казки про інформаційні війни, CNN як спецпідрозділ ЦРУ і «25-й кадр» як засіб позбавлення невинності. Утім, якби цей «25-й кадр» дійсно існував, наша аудиторія цілком би на нього заслуговувала. Ця аудиторія (слово Глядач я вимовляю із пієтетом, тому й написав із великої літери) заслуговує на таке ставлення до себе, оскільки навіть не страйкує шляхом вимкнення кнопки, як це колись за комунізму демонстративно робили поляки. Зрозуміло, ці мої жовчні нотатки не стосуються програми новин рідного каналу — інакше я просто там би не працював.
«Види на врожай» у мене не менш песимістичні. Бо на Сході зовсім не сонце встає. Після спостережень за передсмертними корчами російського каналу НТВ із не меншим сумом дивлюсь, як у Росії такими ж законними методами («приватна власність священна і недоторкана») душать мою улюблену радіостанцію «Эхо Москвы». Минулого тижня Льоша Венедиктов, її головний редактор, описав мені у деталях цю технологію — жодна «Міжнародна амністія» не підкопається. Попри все кожної неділі в мене іменини серця — я отримую свіжий номер британської газети «Санді Таймс».
