Завтра Міжнародний день солідарності трудящих кожен із нас відзначить по-своєму: хтось продемонструє щось у святковій колоні, хтось щось посадить на дачі або на городі, хтось накриє на стіл для гостей... Проте, напевно, більшість із нас проведе Першотравень разом із телевізором. І про цю саму солідарність нам розкажуть саме телеведучі.
Втім, навряд чи вони будуть акцентувати власне ставлення до 1 Травня: закони інформації звичайно вимагають більш виважених підходів. А от «День» вирішив вивести-таки «на чисту воду» наших телезірок. Отже, на запитання: «Як ви вважаєте, чи існує нині (чи може існувати) солідарність трудящих і якщо так, то в чому вона виявляється?» — відповідають: Микола ВЕРЕСЕНЬ («1+1»):
— Солідарність я вважаю досить умовним поняттям, яке, однак, існує. Наприклад, професійна солідарність. Шахтарі, скажімо, виявляють її, коли їм не платять. Із другого боку, в Росії відомий якийсь союз під назвою «семибанкірщина», метою якого було підтримати Єльцина на виборах. Навряд чи банкіри —нероби, адже так? Вони також трудящі, які солідарно виступають. Отож професійна солідарність існує, але ідея індивідуалізму перемагає ідеї колективізму, тому перспектив мало.
«Візьмімося за руки, друзі», — це романтична омана. Людина народжується і вмирає в самотності, навіть двійнята з'являються на світ послідовно. Я переконаний, що людина може вижити сама, й історія, війни це підтверджують. Особисто я спокійний, поки мене не чіпають. Світлана ЛЕОНТЬЄВА («Інтер»):
— По-моєму, про те, що 1 травня — День міжнародної солідарності трудящих, знали тільки в Радянському Союзі. Ніколи не відчувала себе солідарною із гватемальськими докерами або бразильськими селянами.
За сімейною традицією, яка передається від дідів до батьків, від батьків до нас, дітей, для мене 1 і 2 травня — це днi трудового сільськогосподарського подвигу. Раніше жива була бабуся, і ми допомагали їй обробляти клаптик землі. Сьогодні бабусі вже немає, але ми, як і раніше, їздимо працювати на землі: тепер допомагаємо мамі. В'ячеслав ПІХОВШЕК («1+1»):
— Я вважаю, що поняття солідарності трудящих не застаріло, але профспілки працюють недостатньо, щоб представляти інтереси всіх людей найманої праці. Не існує організацій, що представляють інтереси підприємців середнього бізнесу.
Спроба комуністів монополізувати це свято, по суті, безглузда, тому що всі ми пам'ятаємо, що означало 1 Травня. Із самого ранку — це «обязаловка» із проходженням під трибунами, де стояли боввани з кам'яними обличчями, а потім — нормальне сімейне свято, необхідний відпочинок на природі після довгої зими. Я так і не зміг зрозуміти, яке вiдношення мають комуністи до розстрілу чиказьких робітників 1 травня минулого століття. Андрій ЦАПЛІЄНКО («Інтер»):
— Для мене 1 травня завжди був не Днем міжнародної солідарності трудящих, а першим днем справжньої весни. Коли розумієш, що весна все-таки настала, що все в цьому житті не так уже й погано, що навколо багато красивих дівчат, які поступово починають по- літньому одягатися...
Що стосується солідарності, то є декілька схожих понять, а саме: клановість, корпоративність і солідарність. Клановість — вузьке поняття, передбачає неможливість потрапляння в клан чужака. Корпоративність — допомога товаришам по творчому цеху. Солідарність — глобальне поняття і передбачає наявність відчуття небезпеки або загального ворога. Мені ближче відчуття корпоративності: колись я допоможу, колись мені допоможуть. Однак іноді я роблю репортажі, щоб допомогти людям, яким, окрім мене, ніхто більше не допоможе. Проте це не солідарність — назвімо це людяністю. Олександр КРИВЕНКО («1+1»):
— Я розумію, що таке професійна солідарність. Скажімо, коли журналісти не «роблять на голову» одне одному, а допомагають хоч би добрим словом. Точно так само і в інших співтовариствах: сантехніків, банкірів, міліціонерів, собаківників... Проте я не уявляю «солідарності трудящих». Розділення людей на трудящих та експлуататорів, концепція класової боротьби і класів як таких відійшла в минуле. Не зовсім зрозумілим виглядає і святкування 1 Травня. Що розказувати дітям про цей день? Олександр РАДЧЕНКО (СТБ):
— Я думаю, що людині, яка працює, абсолютно байдуже, солідарні з ним чи не солідарні. У нього є робота, він займається нею. Я виховувався в радянський час, ходив на першотравневі демонстрації, але тепер усе це згадую із жахом, тому що це було рабство. Я не хочу згадувати про рабство і не хочу повернення ні Радянського Союзу, ні радянських свят. Для мене є одне травневе свято — 9 Травня. А все інше штучно створене. І, як усе штучне, воно не має права на майбутнє. Людмила ДОБРОВОЛЬСЬКА («1+1»):
— За будь-яким фактом вияву солідарності трудящих завжди стоять чиїсь інтереси. Якщо уважно розглянути акцію протесту українських шахтарів, то за їхнім походом через усю країну, голодуванням біля стін парламенту можна побачити тіні цілком упізнаваних політиків, які максимально ефектно (не скажу ефективно) використали людей у своїх особистих цілях. «Солідарність трудящих» є ні чим іншим як товаром, за котрий платять частковим або, часто-густо, разовим розв'язанням економічних проблем, використовуючи її як важіль політичного тиску на своїх опонентів. Євген ФЕДЧЕНКО (СТБ):
— Я думаю, що сьогодні до питання солідарності треба знайти абсолютно новий і свіжий підхід. У нашій країні починає розвиватися «дикий» капіталізм, як це було в США і в Західній Європі в кінці минулого — на початку нашого століття. Нині там він набув цивілізованих форм, що найяскравіше виявляється у ставленні роботодавця до працівника. Там усі чудово розуміють, що на людині, яка працює, — неважливо, за станком чи за комп'ютером, — тримається вся система. І тому роботодавець прагне створити всі умови для того, щоб людина гарно працювала. Хоч, як свідчить історія, до такого стану відносин роботодавця і працівника прийшли не одразу: були і демонстрації, і жорстке придушення цих демонстрацій, і запекла боротьба за створення профспілок. Я думаю, що через деякий час Україна також прийде до такого стану речей, коли людину не можна буде позбавити її права на відпустку, не можна буде не сплатити лікарняний, без згоди певної творчої або профспілкової організації вигнати з роботи. Так само, як на Заході роботодавець, котрий вигнав працівника без вагомих підстав, ризикує вступити в серйозний конфлікт із профспілками, який виллється у величезний збиток. Тобто це вже зовсім інша солідарність, що виражається в тому, що всі працівники підтримують одне одного і разом борються за свої права.
