ГОЛОВНІ ПРЕДСТАВНИКИ
Дивлюся основні німецькі та європейські телеканали — встановлюю показовий факт. Головними повпредами України, її живими образами є наші чудові спортивні суперзірки. Брати Клички — у Німеччині, Андрій Шевченко — в Італії.
Популярність наших братів серед німців величезна. Просто нема в них таких симпатичних, могутніх і добродушних парубків! При слові «Україна» будь-який німець спочатку щось згадує, потім розпливається в усмішці, по-боксерському здіймає руку та вигукує: «О, Клички — Віталій і Володимир!..»
Тут пишаються тим, що визначні українці живуть і тренуються в Німеччині — з її чистим повітрям, спортивними базами, тренерами і менеджерами, добрим харчуванням. Щовечора Клички рекламують товари та послуги на телебаченні — так реагує тутешній рекламний ринок на їхню популярність. Абсолютна довіра! І шарм.
Ось і маємо: наші кулачні бійці та футболіст на європейській арені мають вигляд найінтелігентніших представників національної (інтелектуальної) еліти, зокрема, у знанні іноземних мов.
Трапляється, в розмовах на інші теми, пов’язані з місцем розташування і значенням нашої держави, німець знову щось напружено згадує і навіть вельми дивується, коли, скажімо, дізнається (але не може повірити), що Україна за займаною площею майже вдвічі перевищує всю об’єднану Німеччину. Неймовірно!
То ж чому так мало матеріалів по телебаченню про цю величезну і майже сусідню країну, де народжуються такі футболісти та боксери? І не тільки. Раніше часто показували чорнобильські репортажі. Тепер вистачає нових катастроф у всьому світі, та й Німеччина поступово переходить на альтернативні джерела енергії, гігантські вітряки примітні вже для німецьких пейзажів...
Залишаються офіційні візити та міжнародні форуми. А життя звичайне і головне в Україні? Чи відображають його німецькі, європейські канали? Рідко, але все ж відображають. Для нас і європейців західних — у вельми цікавому, професіонально вивіреному і шанобливому ракурсі. Нехай навіть і в трагічних, можливо, загальнолюдських темах...
ЗАБРАЛИ СИНОЧКА
(Виробництво і показ VOX-SPIEGEL TV під назвою «Остання надія-адаптація»).
Репортажний матеріал. Зібралася німецька телегрупа і поїхала з бездітним літнім подружжям до України по дитину для їхнього майбутнього з синочком щастя.
Приїхали до Києва, потім — до Харкова. Поневіряння для них жахливі: паперові, бюрократичні, дозвільні, очікувальні. Хвилюються, допомагає найнята перекладачка та знайома фрау, яка вже взяла і виховує двох українських дівчаток.
А де з бюрократією легше? Тим більше — з такого питання. Синочка вибрати. Дивно — спочатку за фотографією, документами та медичними довідками. Заочно. Сироту можуть віддати іноземцям, якщо його не взяли в Україні. Не взяли. Симпатичні німці хвилюються, чекають на зустріч.
Живуть у зручному недорогому готелі, ходять на ринок — подобаються привітні люди, продукти. Жива майстерна камера і мікрофон, на які проливаються пристрасті та почуття ймовірних батька з матір’ю, але не батьків, приводять нас до того страшного (хай і в гарному стані) будинку, який має назву «Будинок дитини», де можна — і це справжнє диво — взяти собі дитятко віком 15 місяців на ім’я Олександр, по-нашому — Сашко.
Удалося! Обнялися. Заплакані нові батьки — усміхнений синок. Дай Бог їм щастя в Німеччині... Відвозять нікому не потрібних дітей до іншої країни? А що б їх чекало тут? І хіба кожна дитина не має права на батька з матір’ю, а кожні батько з матір’ю, в тому числі й німецькі, — на дитину?
Трагедія з надією. Що може бути сильніше?! На будь-якому ТБ.
«ДО СТОЛУ В УКРАЇНІ»
(Франко-німецький канал ARTE. Кулінарний репортаж).
На каналі про мистецтво одна з передач присвячена спеціально мистецтву кулінарному. В Україні. Автори вирішили не звертатися до професійних кухарів і популярних експертів, снобів ножа та виделки, а знову ж таки вирушили в гущавину українського народу — до села Яльцівка, де їх пригощатиме сім’я Ольги та Олексія Андрiйчуків.
Програма вдалася вельми пізнавальною. І річ не в тому, що в Європі досі не розібралися в національній приналежності борщу і плутають його з російськими щами. Мистецтво кулінарії, як і будь- яке мистецтво, відображає життя реальне в той або інший його момент.
Під дахом солідного будинку Андрейчуків гості покуштували і справжнього борщу з пампушками, і вареників, і голубців. У кадрі та за столом все було красиве і смачне. А те, що наливали в чарки, телекамера досліджувала спеціально і природно — бо що може бути цікавіше для нації інженерів і хіміків за наш популярний у кожній хатині самогонний апарат?
Крупним планом було зафіксовано: дід умочив у чарівній цівці з краника свій великий робочий палець, підпалив його сірником, і той запалав синьо-червоним полум’ям.
Так, усі матеріали про Україну носять доброзичливий характер. Але мені чомусь хочеться до цього що-небудь додати. Ось німці хвалять та іноді навіть п’ють самогонку. А мені хочеться уточнити, що в селі зелені пляшки з оковитою вже давно стали «валютою», засобом оплати багатьох робіт і послуг.
Німці вибрали для зйомки міцну сім’ю і хороше господарство — з коровою, мотоциклом із коляскою в господаря. Але самі ж поспівчували господині, коли та поїхала торгувати молочним на міський базар, де продавців було більше, ніж покупців, а мізерна виручка від проданого аж ніяк не компенсувала витрат і праці на прогодування й утримання корови.
У хаті стало багатолюдніше та веселіше, додалося кулінарної роботи, коли погостювати приїхали дорослі діти — донька зі своїми дівчатами. Замигтіли банки: красиво і смачно були закладені з городу та саду запаси на зиму. Потім усе це занурили до коляски мотоцикла і разом із дорослими дітьми відправили до них у місто. З доброю усмішкою стареньких батьків і всіх сусідів, переважно сільських «матріархів» із ласкавими очима та залізними, соромливо приховуваними зубами майже у всіх.
Нехай залишиться таємницею навіть для чадолюбивих німців наша любов і стареча турбота про рідненьких і все розуміючих дорослих діточок. Усе віддамо! З найостанніших сил. А у відповідь полинуть зворушливі пісні: «про батькову хату» чи «материні руки».
Не все настільки розважальне на західному телеекрані, якщо з’являються час від часу в ефірі програми про Україну, котрі викликають співчуття не тільки в німців, а й у нас самих...
