Минулого телетижня українські телеканали підбивали невтішні для країни підсумки зимової Олімпіади. Дві бронзові медалі — звісно, краще, аніж нічого, але замислитися над тим, що не так в українському спорті, такий результат має примусити. Як зазначив у своєму сюжеті журналіст ICTV Сергій Смальчук («Факти тижня»), вітчизняні чиновники знайшли таке пояснення: «Україна — не зимова країна», а тим часом її випередили такі «дуже зимові країни», як Хорватія й Австралія. І не тільки на Олімпіаді, але й у себе вдома — завдяки інвестиціям у фізкультуру та спорт.
Ні, сніг у нас іноді йде, і доволі часто. І морози, не порівняти з тією ж Австралією, трапляються. А ось із так званим професійним льодом справи набагато гірші. Що в уже згаданому сюжеті наочно проілюстрували. Так одеська ковзанка «Крижинка», з якої «в’їхали» у великий спорт багато українських чемпіонів (у тому числі, бронзові призери туринської Олімпіади Грушина та Гончаров), усіх охочих вмістити просто не в змозі; тренувальна база, стан льоду і навіть розміри майданчика світовим стандартам не відповідають. У Києві ситуація не краща. Те, що в одному зі столичних спорткомплексів діти від чотирьох до восьми років, які займаються фігурним катанням, вимушені тренуватися з 6-ої ранку (оскільки «нормальний» час відданий дорослим, а вечір — дітям-хокеїстам), багато про що говорить. А на такій базі олімпійської підготовки, як київський Палац спорту (який через використання не за основним призначенням вже можна було б перейменувати на Палац сучасної пісні і танцю), орендувати лід можна, але доведеться викласти кілька тисяч доларів за день... У лижників справи не кращі, аніж у фігуристів. Карпати є, інфраструктури немає. А як там туристи на лижах катаються? Виявляється, завдяки тому, що українські підприємці старе обладнання в Європі «підібрали». Для туристів, можливо, й нічого, а ось спортсмени особливо не розженуться. І йдуть гроші, виділені на підготовку українських спортсменів, на розвиток спортивної інфраструктури інших країн, де вони до Олімпіади готуються.
Ось і питається — а кому це потрібне? Як ми пам’ятаємо, в радянський період олімпійський спорт багато в чому слугував для задоволення політичних амбіцій, для з’ясування того, чий спосіб життя кращий. І позитивний результат у спортивному протистоянні наддержав мав бути досягнутий хай би там що. Але водночас ці результати непрямо мовби свідчили про певне ставлення у країні до здорового способу життя. А якщо спортсмени, готуючись до Олімпіади, вимушені тренуватися за кордоном — за гроші українських платників податків, а в Україні дітям цих платників податків (та й їм самим) ні любительським, ні професійним спортом зайнятися просто ніде (хіба що на «дуже комерційній» основі), то, можливо, і не потрібні країні спортивні тріумфи такою ціною? Імідж країни? А як бути із тим, що багато спортивних федерацій у нас, за словами Сергія Смальчука, давно вже стали чимось на зразок дорогих іграшок для політиків?..
Політикам, утім, і без спорту адреналіну вистачає. Що ближче вибори — то вища концентрація. Деякі, однак, уже «відзмагалися». І багатьох «старих знайомих» у новому парламенті ми вже достеменно не побачимо. Про народних депутатів, які вирішили піти на заслужений відпочинок, розповів в одному зі своїх новинних сюжетів «К1» («Один день»). Серед них, наприклад, Олександр Волков, який тепер збирається більше часу приділяти сім’ї і різним простим захопленням на зразок рибалки. У нього, щоправда, є свої озера, розговорився політик, але він ще жодного разу не їздив на рибалку на океан. Що ж, як кажуть, кожному своє... А ось комуніст Георгій Крючков, який також подумки прощається зі своїм робочим місцем, уже має кілька пропозицій зайнятися політичним консультуванням. Утім, цим видом діяльності, схоже, збираються зайнятися мало не всі народні депутати, які залишають парламент.
А тим, хто лише збирається зайняти місце в парламенті, спокій лише сниться. Про особливості «полювання» на виборців, які ще не визначилися, за кого голосувати, продовжують докладно розповідати всі українські телеканали і зокрема телепроект «Один тиждень. Вибори» («К1»). Можна дізнатися чимало цікавого. Наприклад, робота «за ідею» в агітаційних наметах оплачується від 50 гривень за день. На місце «вимахувача» прапором «за переконання» пробитися не так уже просто — претендентів багато. Тиражі партійних газет на час виборчої кампанії зростають у кілька разів. Причому, щоб потенційний виборець не викинув безплатну газету в тому ж місці, де взяв, інформацію про політичного лідера без вад (а в партійній пресі «свій» політик іншим не буває) треба правильно «запакувати». Дуже цікаво дізнаватися, як у політичній рекламі враховують регіональні особливості Запам’ятався, наприклад, білборд із зображенням Віталія Кличка в боксерських рукавичках і гаслом (до речі, російською): «Кто обидит Севастополь, двух раундов не проживет»... А загалом, як було сказано в одному з сюжетів, від початку 90-х лозунги на виборах майже не змінилися, змінюється тільки якість друку. Можна додати — і телевізійної картинки...
