Нещодавно закінчилася демонстрація одного з численних турецьких телесеріалів, які набули великої популярності на постсовєтському просторі. Серіал, як більшість інших, — про палке та ще й вічне кохання, про що свідчить і його назва «Чорна любов» або «Безкінечна любов». Сюжет фільму розвивається довкола кохання бідного хлопця з простої родини та багатої дівчини. Попри усі перешкоди, що виникали на шляху закоханих (а їх режисерка серіалу Хілаль Сарал винайшла аж надто багато!), вони змогли возз’єднатися, оскільки любов виявилася справжньою та ще й безкінечною. Помножте все це на чудову гру секс-символу сучасного турецького кіно Бурака Озчивіта та талановитої молодої кінозірки Несліхан Атагюль-Догулу, і ви насправді отримаєте чудову казку про кохання для дорослих. А хто сказав, що дорослі не люблять казок? Рейтинг серіалу переконливо доводить інше.
Проте ця подія не вартувала б окремої уваги, навіть незважаючи на високий рейтинг фільму серед глядачів у всьому світі. До речі, до популярності турецьких серіалів та успішності турецької кіноіндустрії ми вже почали звикати, особливо ж після суперпопулярного проекту «Величне століття». Та мова про інше, тобто про інший бік монети, а саме — не про фільм як такий, а про його глядачів — російських прихильників серіалу. Їхня реакція на те, як вирішила закінчити романтичну історію режисерка Хілаль Сарал (гине головний герой) просто неймовірна! Навіть постійних завсідників соцмереж, які, здається, до всього звикли, вразила та хвиля хамства і ненависті, що була вилита на голову турецької режисерки саме російськими фанатами серіалу. Тут тобі й вимоги перезняти кінцівку, і прокльони з приводу відсутнього хепі-енду, і побажання всіляких лих на голову та навіть смерті ні в чому не винній жінці. І що взагалі ні в які ворота не лізе — матюки та погрози розправитися з нею за те, що вона не «забезпечила» щастя в кінці двохрічних страждань глядачів, «підсаджених» на голку цього кінопроекту. І все це всерйоз!
Чимало з цих «травмованих» нещасливим кінцем романтичної історії фанатів серіалу закликають майже до хрестового походу проти мусульман, бо це, мовляв, їхня культура робить їх такими жорстокими. Найбільш безневинні дописи, якими рясніє інтернет, закликають подумати про майбутнє молоді, яка дивиться серіал і «набирається» жорстокості, бо режисерка начебто «вчить» вбивати головних «хороших» героїв. Добре, що хтось (не має значення, з яких саме причин) фільтрує весь цей непотріб. І сьогодні, на другому тижні з часу фінальної серії, вже багато зникло з того неподобства, яке у вигляді коментарів просто лізло в очі кожному, хто цікавився фільмом та обговоренням довкола нього; як найбільш «безневинні» залишилися такі коментарі: «Я просто потрясена концовкой сериала. Я могла предположить все, но только не такое... Безумно, безумно жаль, но это турки, у них всегда все неладно... Этот сериал обязан был окончиться на позитиве», або «Вот же турки, умеют все испортить...» (виділ. моє. — І.Г.)
Подібні реакції публіки, які інакше як масовою параноєю з відтінком ксенофобії не назвеш, дуже показові. Вже хтось із російських інтелектуалів назвав своїх співвітчизників психічно хворою нацією. Можливо, діагноз точний? І хворобу цю довго і, як тепер очевидно, успішно прививала російська імперія своїм підданим у метрополії. Варто з цього приводу послухати самих росіян. Відомий совєтський, а потім і сучасний російський філософ Владімір Кантор, аналізуючи витоки бід Росії, стверджував, що найбільшим злом для його співвітчизників став більшовизм, який розгальмував у російській пересічній людині найнижчі інстинкти, насамперед закликаючи «грабувати награбоване», відбирати накопичене багатство у багатіїв, а разом із тим не зупинятися, коли потрібно, і для цього відібрати і життя. Ідеї взаємної ненависті, піднесені до рангу всезагального правила існування, прикриті гарною фразою, створили всі умови для існування Росії, яку ще на початку ХХ століття Дмитрій Мережковський назвав «больной Россией». Фактично, попередня історія Росії як імперії стала певною формою не лише оприявнення, а й інституалізації зла.
Сьогодні, після ГУЛАГу та Голодомору, Биківні й Катині, навряд чи можна говорити, що зло є лише відсутністю добра. І реальність сучасної Росії чи не найкрасномовніше підтверджує цей факт. Обробка масової свідомості людиноненависницькими ідеологіями ніколи не минає даремно. Більшовизм і нацизм є тому найяскравішими прикладами. Зло може стати всеосяжним і всепоглинаючим, перетворюючись на панівний спосіб світосприйняття і самовиявлення, «вилазячи», як голка з мішка, у, здавалось би, найнесподіваніших місцях, як-от, наприклад, у реакції на фільм.
Тому-то сьогодні для України є такими небезпечними твердження деякої частини наших співгромадян про можливість альтернативного шляху існування України — не європейського, а євразійського. Віра в те, що цей шлях, попри все, ще може бути спільним для українців та росіян, — виправдання путінізму як політики «міцної руки»... І все це стверджується, прикриваючись «свободою слова» та «правом на власну думку»! В тому й полягає проблема, що ненависть не припускає існування ні права на іншу думку, ні свободу в будь якому її прояві. Не кажучи вже про те, що, як зазначав знаний економіст Андрій Ілларіонов, сьогодні є невирішеним одне з ключових питань про те, де справжня Росія. Адже, пише Ілларіонов, «процес формування національного світогляду, національного мислення для Росії, за великим рахунком, навіть і не розпочинався. Тому що імперське мислення у Росії переважає. І воно проливається, проривається у вигляді якихось кампаній «Кримнаш» чи «Сиріянаша» або ж «Білорусьнаш» — якесь таке безумство». У теперішній Росії, як справедливо зазначає Ігор Яковенко, «сталінізм та православ’я разом йдуть в атаку на мізки росіян, об’єднавшись з єдиною метою: не допустити в Росії нормального цивілізованого життя, в якому не буде місця ні мракобіссю, ні поклонінню катам».
Дивно, що Донецьк, перетворений на повну руїну, все ще не став переконливим аргументом для «навіки залюбленої в Росію» частини наших земляків. Зрештою, якщо все ще не ясно, як хворий сусід обійдеться з тим, хто не виправдав його очікувань (і це може бути як кіно, так і будь що інше!), це можна з’ясувати, читаючи послання цього сусіда безневинній турецькій режисерці романтичного серіалу про кохання «Чорна любов» Хілаль Сарал. Може, це дозволить «альтернативщикам» відкрити нарешті очі?!
