На телеканалі «Еспресо-TV» побував у гостях відомий тележурналіст Роман Чайка й виступив з, як мені здається, програмною промовою. Вона стосувалася нашого нібито українського інформаційного простору в умовах війни. Роман справедливо зазначив, що за два роки не з’явилося законодавство про роботу преси в таких екстраординарних умовах. Україна в медіасфері законодавчо не захищена. На думку Чайки, колаборантство у ЗМІ слід карати. Зрозуміло, що всілякі «ватники» в журналістському середовищі почнуть волати про цензуру. Але в будь-якій країні, яка воює, те, що називається «цензурою», обов’язково є. Там, де немає, вже немає й цих країн... У нас же йде фронтальний наступ медіа-капітулянтів на державу на користь агресора. Роман Чайка переконаний, що треба запроваджувати відповідальність за інформаційні спецоперації проти України. Зокрема, Чайка поцікавився, чому на «Інтер» постійно повертають російського політтехнолога пана Шувалова? А ведуча Мирослава Барчук повідомила, що народний депутат Добродомов (до якому вочевидь благоволить Савік Шустер) користувався послугами російських політтехнологів для свого проекту «Народний контроль». І як після цього ставитися до «Народного контролю»?
ОЧИСТИТИ ТИЛ
На переконання Чайки, діяльність так званого «17-го каналу» — це класична інтернет-провокація проти держави Україна. Так, це той самий «17-й», який мало не в той самий момент опинився на місці вбивства Павла Шеремета. Потім вони виправдовувалися, що нібито в той самий час неподалік від місця пригоди вони мали брати інтерв’ю у міського голови Києва. Мовляв, так збіглося. Але Віталій Кличко заявив, що ніяких домовленостей про інтерв’ю у нього з «17-м» не було... Так, внутрішній ворог діє в Україні нахабно й підло, використовуючи агентуру Росії у ВР і ЗМІ. А крім того, в середовищі українських журналістів є безліч «корисних ідіотів» Кремля, які не думають, хто є реальним бенефіціаром їхньої публічної позиції. Зараз ці люди спекулюють на демократії, пацифістських і правозахисних гаслах.
На каналі NewsOne, куди в інтерактиві безліч «ватників» телефонують як до себе додому, їхні дзвінки приймали колишній діяч Партії регіонів, захисник дітей Юрій Павленко та Дмитро Корчинський, який не потребує рекомендацій. Заступник дітей натякав на необхідність миру з Росією, від цього тхнуло агітацією більшовиків у Першу світову війну у стилі: «Багнети в землю! Бери шинель, пішли додому!». Ті, хто телефонував, захоплено підтримували тенденцію. Щоправда, холодний душ влаштував їм «страшний націоналіст» Корчинський. Одного «ватника» він ласкаво запитав: «То, може, ви зрадник?» Корчинський закликав радикальними методами очистити тил від «вати». Юрій Павленко крутився як сазан на гарячій сковорідці, намагаючись пом’якшити «жахливі» заяви Корчинського й водночас не виступати з відверто «ватних» позицій. А через кілька днів на екрані NewsOne з’явився відомий Ілля Кива з не менш радикальними закликами: ми повинні вичистити всю путінську проросійську нечисть з нашої держави. Бентежило лише, що ці абсолютно правильні і єдино можливі в умовах війни рекомендації звучали на настільки специфічному телеканалі, як NewsOne Євгенія Мураєва. І все це змушені були слухати бідолашні «ватники», що становлять, як мені здається, абсолютну більшість аудиторії телеканала.
«КРИМСЬКІ» ПОГРОЗИ
«Канал 24» показав інтерв’ю з бійцем АТО у фронтових умовах. Той сказав: «...наша головна проблема — це спільне радянське минуле з ворогом у наших керівників». Для простого солдата мудро й глибоко. Дійсно, пуповину з «совдепією» в Україні у багатьох сферах досі не розірвали. Звідси й неприйняття декомунізації, негативне ставлення до ОУН-УПА, досі жива віра у «братній російський народ» і радянські традиції в армії (особливо у верхніх ешелонах), МВС, СБУ тощо.
На каналі «112 Україна» Інна Богословська давала оцінку нинішньому моменту. На її думку, два роки, які нам прихильно відпустила Історія, бездарно упущені. Зроблено дуже мало для посилення обороноздатності країни. Влада в Україні смертельно боїться українського народу. Тому не створена резервна армія, немає системи територіальної оборони й багато чого іншого. Більше того, влада веде війну проти добровольчих батальйонів, знищуючи тим самим найпотужніший фермент дієвого патріотизму й оборонної свідомості.
А про її, влади, власні досягнення сказав нардеп Пашинський: 2016 року державне оборонне замовлення — провалене. Убивчий приклад: Львівський бронетанковий завод завантажений на 15% своєї потужності, інші військові заводи — на 30%. І це під час війни, коли збройові заводи повинні працювати в три зміни!
Богословська сумнівається, що депутати з’їдуться на позачергову сесію ВР, оскільки багато хто побоюється, що їх змушуватимуть до голосування за зміни в Конституції, продиктовані Путіним. А сьогодні вже мало хто з них сумнівається, що таке голосування є державною зрадою. Питання: чи розуміє це пан Порошенко? Зараз багато що залежить від того, наскільки Путін перелякав Порошенка своїми «кримськими» погрозами...
Щодо кримських провокацій на NewsOne Міхеїл Саакашвілі сказав, що коли Путін завдає удару, він це робить несподівано й без попередження. А тут він попереджає й погрожує. На думку Саакашвілі, йдеться про шантаж України й Заходу Кремлем. Спочатку для Путіна Мінський процес був засобом досягнення капітуляції України. Оскільки капітуляції не вийшло, Путін втратив інтерес до Мінська. І тепер залякує Захід, мовляв, якщо не змусите Україну капітулювати, почну велику війну. Біда в тому, що на Заході серед його керівників Путін бачить виключно політичних «пігмеїв», що викликають у нього презирство. Їхня боязкість породжує у кремлівського начальника відчуття п’янкої вседозволеності й бажання жонглювати долею світу. Якби сьогодні у Вашингтоні був Рональд Рейган, а в Лондоні — Маргарет Тетчер, Путін вимушено демонстрував би хороші манери... І куди б увесь кураж подівся.
Напоумити офіцера КДБ на кремлівському престолі можна лише посиленням санкцій і зміцненням східних рубежів НАТО.
А нам в Україні не можна втрачати пильності. Не можна заколисувати себе тим, що Путін не наважився на велику війну. Цілком може наважитися. А то у нас ціла плеяда військових експертів почала злагодженим хором наводити дуже логічні аргументи на користь того, що війни не буде. Перед 22 червня 1941 року начальник розвідувального управління РККА генерал Голіков був упевнений, що Гітлер того року не нападе. Голіков мав дуже важливий і переконливий індикатор. Як відомо, у Росії суворі зими. Отже, без теплого одягу багатомільйонній армії сунутися на її простори ніяк не можна. Генерал дав вказівку своїй мережі розвідки в Європі стежити, чи не почнеться там масовий забій баранів і виготовлення кожухів і т.д. Оскільки нічого цього до 22 червня не сталося, Голіков був цілковито впевнений, що найгіршого не станеться. А Гітлер напав, без кожухів... Японія 1941 року не мала навіть теоретичних шансів перемогти США, але на Перл-Харбор напала...
Кримські провокації цілком укладаються в радянсько-нацистські традиції. 1939 року нібито польські солдати здійснили напад на радіостанцію в німецькому прикордонному містечку Гляйвіц, що стало приводом для агресії проти Польщі. І вже після поразки Німеччини з’ясувалося, що напад здійснили переодягнуті в польську форму німецькі кримінальні злочинці, яких оперативно перестріляли есесівці, щоб не залишати слідів. Трохи пізніше в Ленінградській області на кордоні з Фінляндією біля села Майніла нібито снарядом з фінського боку були вбиті радянські прикордонники. І хоча балістика свідчила, що снаряд прилетів з радянського боку, СРСР скористався приводом для нападу. Уже в епоху «перебудови» генерал-майор КДБ запасу Окуневич (а 1939 р. молодий чекіст) розповів журналістам, що особисто брав участь у підготовці провокації в Майніла.
Висновок простий: ми маємо бути готові до найгіршого для нас сценарію. Не впадати в паніку, а робити все можливе й неможливе для захисту України.
P.S. Після подій у Криму пан Порошенко вимагав від своїх служб організувати йому телефонну розмову з Путіним. Що там можна почути, окрім шантажу?
