Політична ситуація в країні спричинила і безповоротні (принаймні, на перший погляд) зміни в інформаційному просторі. «Фішкою» стало звернення українських телеканалів до дискусій у прямому ефірі та прямих включень, точніше — відродження нормальної практики роботи. «День» запропонував експертам поділитися своїми думками про те, ЯК «РЕАНІМАЦІЯ» ПРЯМОГО ЕФІРУ ПОЗНАЧИТЬСЯ НА ЗАГАЛЬНОМУ «САМОПОЧУТТІ» УКРАЇНСЬКОГО ТЕЛЕБАЧЕННЯ»
Олександр ГЛУЩЕНКО, керівник інформаційного агентства «Все про ТБ та радіо»:
— У той час, як запис програми можна відредагувати або підчистити і подати в такому вигляді, в якому треба тій чи іншій стороні, прямий ефір — це телепродукт реального часу, де людина думає й одразу видає відповіді. І в цьому — його цінність. Наприклад, новини або трансляції спортивних змагань завжди повинні йти в прямому ефірі. Адже якщо їхній час пройшов, вони вже нікому не будуть цікаві. Або ті самі теледебати. Зрозуміло, що саме в прямому ефірі мають ставити один одному запитання і відповідати на них, висловлюючи свої позиції, кандидати на пост президента. А не читати з папірця підготовлений текст. Хоч поняття «прямий ефір» теж можна розглядати з різних поглядів. Безумовно, мають значення і наповнення, теми, гості. Думаю, наші журналісти готові до прямого ефіру на сто відсотків. І наше телебачення готове. Треба лише, щоб журналіст тверезо мислив, був аполітичним і не займав ту чи іншу сторону. Хоч працювати в режимі реального часу з технічного погляду дещо складніше і дорожче, ніж зняти, змонтувати... Тому що потрібне обладнання, пересувна телестудія... Наприклад, на прямих ефірах будує свою політику і концепцію CNN. А CNN — канал новин номер один у світі. У нас по- справжньому працювати в прямому ефірі почав «5 канал». Зараз у них камери стоять на майдані Незалежності, які транслюють у режимі on-line усе, що там відбувається. Саме цей канал показав Україні всю цінність прямого ефіру — відчуття реальності, правдивості того, що відбувається в даний момент.
Борис ПОТЯТИНИК, голова редколегії часопису «Медіакритика», професор Львівського національного університету ім. Івана Франка:
— Прямий ефір має підвищений емоційний вплив, оскільки глядач спостерігає за тим, що відбувається цієї миті. З комерційного боку — це скарб для телебачення. З погляду психологічного можна вести про невротизацію аудиторії. Тому й можна почути голоси противників зловживання прямим ефіром. Але ж є події, як от наша «помаранчева» революція, які опиняються в епіцентрі європейської і світової історії. Саме тепер пряма трансляція політичних подій, як ніколи, виправдана. І це — нормальна практика для телебачення багатьох демократичних країн Західної Європи і Північної Америки. Та й не тільки для них. Згадаймо хоча б Аль-Джазіру — це арабське CNN. Ми маємо можливість бачити передачі у прямому ефірі по кабельних каналах Euronews, BBC тощо. Вони вже звикли працювати в режимі on- line під час висвітлення того, що вони називають «брейкін н’юс» — подій, що розгортаються на очах. Сьогодні, у зв’язку з «помаранчевою» революцією така практика більш широко почала використовуватися і у нас. Однак частина телеканалів на ці події спочатку майже не реагувала. Думаю, ті канали, які не достатньо приділяли уваги прямим включенням, неодмінно повинні були втратити рейтинги. І навпаки, сегмент аудиторії «5 каналу» зріс від одного до 11 відсотків.
Юрій МАКАРОВ, тележурналіст («1+1»):
— Ніяк не відіб’ється. Прямий ефір чи запис — питання технологічне, а свобода висловлювань стосується редакційної політики, а також фаховості та переконань окремого журналіста (саме в такій послідовності). Як і тепер, донедавна всі новини на всіх каналах (за одним окремим параноїдальним винятком, про який у журналістській тусовці розповідали анекдоти) йшли в прямому ефірі, але це ніяк не впливало на їхню заанґажованість. Не треба плутати причину та наслідки. Проблема не в прямому ефірі, а в тому, про що в ньому говориться і кого на нього запрошують. Раніше запрошували представників одного табору, тепер — обох, от і все. Просто за останні дні змінилося уявлення про те, що пристойно, а що непристойно. Це фактор тимчасовий, закріпити його можна за допомогою соціальних механізмів, які ще доведеться виробляти.
