Нинішні дискусії щодо закономірності революції в Російській імперії та міри неефективності, нежиттєздатності, нікчемності цього державного утворення нерідко набувають схоластичного характеру. Приховані чи відверті адепти російського самодержавства стверджують, що революційні події весни 1917-го не мали під собою міцного підґрунтя, що вони стали несподіванкою для всіх учасників, що імперія могла би продовжувати існувати і свободи при цьому в ній було би більше, ніж у результаті революційних подій. Їхні опоненти наголошують, що самодержавство вщент прогнило, що владна верхівка скомпрометувала себе в очах суспільства, що економіка імперії перебувала на грані колапсу, а тому революційний вибух став неминучим. І це все висловлюється на підвищених тонах, з опорою на цитати відомих політиків і мислителів тих часів, в кінцевому підсумку більшою чи меншою мірою дезорієнтуючи масову аудиторію.
За цих обставин я пропоную, як то кажуть, піти іншим шляхом. Погляньмо, як оцінювали ситуацію в Російській імперії не під час чи після революції, а напередодні її. Для цього звернімося до тодішніх популярних газет, які побачили світ 1 січня 1917 року (ясна річ, за юліанським календарем, тобто за «старим стилем») і містили, як і належить на Новий рік, чимало статей оглядового та прогностичного характеру. На щастя, за останні десятиліття у відкритому доступі (передусім в інтернеті) можна знайти ці тексти. Отже...
«Предпринято ли нами что-нибудь такое, чтобы отошедший в вечность старый «несчастный» 1916 год не вернулся снова, не воплотился в своего юного преемника со всеми прежними горестями и невзгодами, которыми сам он так щедро одарял нас изо дня в день, не зная ни жалости, ни пощады? Ровно ничего не сделано в этом направлении, ничего существенного не предпринято!» — таке пише не ліберальне чи соціалістичне видання, це — друкований речник чорносотенного «Союза русского народа» газета «Русское знамя».
Й інша стаття з цього видання, яка зветься «На рубеже 1917 года». Її автор пише: «Чрезвычайно любопытную эпоху переживает Россия. В ее истории вполне определенно наметился резкий поворот. К худшему или лучшему он приведет наше государство — покажет будущее. Остановить стремительный бег текущих общегосударственных и политических событий нельзя. Остается лишь молить всевидящее око о поддержании в русском народе его неистощимой выносливости в борьбе за свободу и счастье России».
Іншими словами, чорносотенці, які стояли на правому фланзі російського політикуму, дуже критично оцінювали чинну ситуацію та песимістично дивилися в майбутнє. Єдине, що їх тішило, — це те, що імператор не допустив до участі в новому уряді представників буржуазії...
А як бачили ситуацію тодішні ліберали? У їхньому офіціозі — газеті «Речь» — один із провідних діячів партії кадетів Йосиф Гессен у статті «Новый год» різко критикував принципи формування нового уряду, відзначаючи, що «опять всплыли давно похороненные на бюрократическом кладбище имена». За цих умов Гессен закликав до змін — «значение перемен как политического фактора не только не поколеблено, но, напротив, становится все ярче, острее, внушительнее». Водночас він застерігав: «Было бы трагично, если бы общественные силы не извлекли урока из недавнего прошлого и точно так же подчинились бы стихийному течению». Інший кадетський діяч Федір Родичєв наголошував: «Теперь надежды одной мало. России нужно осуществление, нужны решительные шаги, действенное начало... 1917 год — год решающего поворота в судьбах страны».
Утім «Речь» у новорічному номері давала не лише аналітичні статті, а й замальовки тодішнього життя. Кореспондентка видання (далеко не всі автори текстів підписувалися під ними, тому не завжди можна назвати прізвища журналістів) опублікувала репортажі з московських ресторанів і кафе-шантанів, яких наплодилося в 1916-му незліченна кількість. «В 11 часов вечера не найдете ни одного свободного столика. Запрещенные вино, коньяки, водка льются рекой, цены на них возросли баснословно: 20 рублей бутылка вина — кислой бурды, 80 рублей — коньяк. Водку пьют стаканами, наливая из нарзанной бутылки. Нарзан — питье невинное, его можно подавать гостям в любом количестве. А что гости с помутневшими взорами чокаются стаканами целебной воды — даже трогательно», — іронізує авторка. Не могла вона не звернути уваги й на велику кількість специфічного жіноцтва, в хутрі й дорогоцінностях, нафарбованого та вгодованого. «Здесь, на виду, полнее, ярче можно выявить «скоропостижно» накопленные богатства, вкусить всю неожиданную сладость обладания ими». Хто жирує? Ті, хто нажився на воєнних замовленнях, численні представники своєрідного союзу продажних чиновників і безпринципних скоробагатьків. Тут продається все: «Ревизия обнаружила истинное содержание «нарзана»: — Ты знаешь, чем это пахнет? — спросил ревизор владельца большого кафе-шантана, поднося к его носу стакан с «нарзаном. — Тремя тысячами, — не моргнув глазом, ответил тот».
Нагадаю, у ті роки в Російській імперії був запроваджений (воєнний час!) «сухий закон», який порушували всі, кому не ліньки, особливо в тилу...
І ще інформація до роздумів. Середня зарплата промислових робітників на той час становила 112 рублів на місяць; у металообробній промисловості — 163,3 рубля на місяць, а на військовому Обухівському заводі в Петрограді — від 160 до 400 рублів на місяць (в залежності від розряду робітника). При цьому, навіть зважаючи на масове залучення на заводи й фабрики жінок — війна! — кожен працюючий утримував у середньому ще двох членів сім’ї. А, скажімо, вчителі початкової школи одержували набагато менше, ніж робітники, тоді як викладачі гімназій — на рівні пролетарів. Тож можна легко зрозуміти, як і робітники, й інтелігенти ставилися до знахабнілої та безкарної «еліти», про що, власне, й писала «Речь» 1 січня 1917 року.
Оцінюючи ситуацію в економіці з аналітичного погляду, знаний економіст Андрій Шингарьов (на початку 1918-го його, депутата Всеросійських Установчих зборів, самочинно розстріляють «революційні матроси») наводив такі цифри: державний борг Російської імперії, який становив 9 млрд рублів напередодні війни, зріс більш ніж на 26 млрд рублів, кількість внутрішніх паперових грошей досягло 9 млрд рублів замість нормальних 1,5 — 2 млрд рублів. «Трудно сказать, что готовит в экономике 1917 г., если не изменится порядок в России, если будет и дальше игнорироваться общественное мнение», — писав Шингарьов.
Як у «Речи» та «Русском знамени», так і в інших газетах містилися відгуки (переважно негативні) на запроваджену в грудні 1916-го державну розкладку хліба, з тривогою говорилося про ситуацію з продовольством на місцях. Так, повідомлялося, що у Кременчуці триває хлібний голод, у Житомирі — нестача борошна, у Сумах — гострий борошняний голод, а в Одесі відсутній цукор. І це у хлібородних українських губерніях! А ще повідомлялося, що з 1 січня на 15% підвищуються залізничні тарифи...
І нарешті, масова позапартійна консервативна московська газета «Русское слово» 1 січня в редакційній статті «Новогодние перспективы» шпетила найвищу владу за призначення в уряді й констатувала, що це означає повну відмову «от совместной работы с общественностью, открытое и решительное отрицание всех ее прав в государственной жизни страны». А публіцист із псевдонімом «Реффі» в огляді «Новый год» писав про нові призначення: «Без портфеля, без программы, без реформ, без доверия, без плана действия и вообще без руля и ветрил... Таков единственный всероссийский отзыв о новом премьер-министре Н.Д. Голицыне». І додавав про минулий 1916-й: «Глупый был покойничек и бестолковый». А з новим роком він відмовився вітати читачів, бо це привітання було б на кшталт такого: «Крепко вас целую и от души поздравляю: у вас пожар в доме и тетка зарезалась».
Ось так провідні столичні газети Російської імперії зустріли 1917 рік. І читач може сам зробити висновки, чи назрілою й закономірною була революція та чи прогнило у своїх основах російське самодержавство.
