Цей чорно-білий ролик триває лише одну хвилину, але дає можливість глядачам відчути палітру емоцій. Його мета — не лише нагадати, що внаслідок війни на сході України понад 1,5 мільйона людей були змушені покинути рідні домівки. А й показати, що недовіра і упередження вбивають не гірше за снаряди...
На днях анімаційний ролик «Усім потрібен дім» отримав вже другу свою нагороду — Золоту медаль фестивалю соціальної відеореклами Molodiya Festival, проведеного спільно з агентством ООН у справах біженців та креативним агентством Provid. Незадовго перед цим він вже отримав Золоту нагороду IX Національного київського фестивалю соціальної реклами.
Створила мультфільм творча група переселенців зі сходу України. «В основу сценарію лягла моя власна історія, коли 10 липня 2014 року моя сім’я їхала потягом з Донецька до Києва. Ушістьох в одному купе і з двома валізами на всю сім’ю, одна з яких була наповнена памперсами і дитячою їжею. Перелякані діти не могли заснути, постійно запитували: «Де ми? Чому не взяли іграшки?». Мені нічого не лишалося робити, як співати їм колискову, адже навколо було чутно вибухи. А через кілька днів залізницю біля Донецька розбомбили...» — розповідає «Дню» Ірина Еркан, автор ідеї ролика і його продюсер.
За словами Ірини, ідея публічно сказати про проблеми переселенців дозріла давно, через кілька тижнів після приїзду із зони військових дій.
«Спочатку у нас була команда з трьох осіб: я, Денис Денисенко і Максим Коротич. Ми з Донецька, покинули місто приблизно в один і той самий час 2014-го. Утрьох ми придумали за один вечір кілька сценаріїв, а ось на вибір, який з них найбільш перспективний, у нас пішло два тижні, — продовжує Ірина. — Ілюстрації до «Усім потрібен дім» робила Марія Лисиченко, яка покинула Донецьк одразу після початку бойових дій і разом з сім’єю проживає в Івано-Франківську, а за продакшн взявся Володимир Ликов, засновник анімаційної студії, який так само з Донецька переїхав до Києва. Рита Симонова, художник-аніматор, завдяки якій наш герой ожив, теж вимушена переселенка з Донецька. Музику і слова написала Наталя Жигалкіна-Слинько, вона багато років живе в Києві, але допомагає сім’ям з Донецька: так, дві сім’ї жили у неї в київській квартирі рік після початку війни. Трохи пізніше до нас долучився колишній донеччанин Микола Олійниченко, який працював над звуком до ролика. Всі учасники проекту робили свою роботу безкоштовно. Грошовий приз за перемогу у фестивалі ми плануємо передати на допомогу переселенцям».
Ірина Еркан розповідає, що цим роликом творча команда хоче змінити ставлення громадян України до вимушених переселенців. «Ми також хочемо морально підтримати людей, які залишилися без будинку в своїй країні, і звернути увагу держави на їхні проблеми», — говорить вона. І це — цілком реальний план, адже одразу після церемонії нагородження команда підписала угоду з агентством ООН у справах біженців на передачу прав на трансляцію ролика на ТБ та інших медіа-майданчиках.
«Переселенці — це саме ті люди, які щодня відчувають на собі недовіру з боку співгромадян. Але ми розуміємо, що Україні потрібен час, щоб змінити ситуацію. Ми сподіваємося цією короткою історією зробити маленький крок до розуміння один одного. Війна вбиває. Але слова вбивають так само. І недовіра вбиває. Іноді дуже складно зрозуміти і прийняти когось. На це потрібен час. Але перші кроки можна робити вже сьогодні», — підсумовує Ірина Еркан.
Ролик можна проглянути на YouTube.
