Хоч як сумно це усвідомлювати, але у медіа, тим паче телевізійних, приводи для великих і резонансних подій, як правило, сумні. Нерідко — трагічні. Багато років, ми пам'ятаємо, телебачення вшановує дату Чорнобильської трагедії багатогодинними марафонними телеефірами. Такий досвід цього року канал «1+1» має намір перенести на річницю ще однієї історичної трагедії України — Голодомору. Як відомо, наша держава збирається до 2007 року підготувати й передати на розгляд у ООН документ про визнання голоду 1932—1933 років в Україні актом геноциду. А наразі 26 листопада 2005 року в Києві пройде акція, присвячена пам'яті жертв голодоморів і політичних репресій, трансляцію якої можна буде спостерігати на каналі «1+1». Цей день у своєму ефірі український телеканал оголошує Днем Скорботи.
Про закономірності такого явища у вітчизняному ефірі генеральний продюсер «1+1» Ольга Герасим'юк говорить так: «Ми, передусім, громадяни своєї країни й діти своєї землі. Надлюдська жертва, якої зазнав безневинно наш народ, — те, чого не забути ніколи. А головне, — це просто неможливо, бо смертельна пам'ять про голод тепер розчинилася в генах українців. Іноді він ні-ні та й страшно прогляне в, здавалося б, простому жесті — просто мама чи бабуся заховає раптом шматочок хліба, що залишився після обіду, начебто випадково. Лише ми знаємо, що це не від економії — це нерозказана і непояснена дітям пам'ять. Ми теж так іноді робитимемо — і цього не уникнути».
Різні статистичні дані оцінюють кількість жертв голодомору 1933 року приблизно в десять мільйонів. Зрозуміла річ, що радянський режим замовчував цей факт, і базові дослідження істориків і соціологів проводилися на Заході. Після розпаду СРСР випускник Гарварда Джеймс Мейс (1952—2004), який спеціалізувався на історії радянської України, зайнявся безпосередньо в Києві вивченням теми Голодомору. Саме ним на підставі великої кількості архівних документів і спогадів очевидців було доведено факт штучно організованого голоду 1932—1933 рр. (Багато що з дослідженого ним побачило світ на сторінках «Дня». — Ред. ). Радянська система впроваджувала свій диявольський метод знищення українського селянства з метою змусити прийняти колективізацію. Дослідження Мейса викликали широкий резонанс в світі і термін Голодомору на Україні став тотожним до поняття Голокост. Міжнародно-правову оцінку того, що сталося, тепер підтверджує увага з боку найбільш масового джерела інформації.
Ольга Герасим'юк: «Тут, мені здається, навіть не варто задаватися питанням, наскільки це важливо для телеглядачів і телевізійників. Ми перериваємо в цей день розваги для того, щоб закликати всіх своїх рідних українців, навіть тих, хто гадає, що нічого такого не пам'ятає, запалити в усій країні свічки (ця ідея також належала Джеймсові Мейсу, див. «День» за 18 лютого 2003 р. — Ред. ). Згадати й помовчати. Ми зробили спеціальний ролик, із яким звертаємося до своїх телеглядачів із проханням приєднатися в цей день до поминання й запалити у своєму вікні свічку, — наш редактор і поет Станіслав Чернілевський написав до нього слова, що рвуть серце... Наш композитор Ігор Лебедкін написав до нього музику, а дизайнерська група Ольги Захарової робила цей заклик з особливим почуттям — це день, коли не обговорюється: змінювати звичний хід буднів чи ні. Ми також покажемо документальний фільм «Великий голод», зроблений редактором ТСН та журналістом Едуардом Лозовим разом із головним режисером «1+1» Павлом Овечкіним, присвячений цій темі. І, звичайно ж — вся сітка побудована нами так, щоб люди змогли обдумати лише дуже важливі й головні речі, щоб могли відчути цінність життя. Телебачення спроможне цього дня зробити таку добру річ, як ніколи».
Цього дня о 17.00 «1+1» демонструє й фільм власного виробництва, згаданий вище «Великий голод». Журналіст ТСН Едуард Лозовий, популярний автор багатьох спецрепортажів, працював над його створенням півтора року. Завдання було не просто розповісти про історичне явище, але з позицій сучасності оцінити міру його трагічності. Зв'язок між подіями минувшини і нами сьогоднішніми, нашим сприйняттям дозволяє класифікувати «Великий голод» не просто як історичну хроніку, а як повноцінний авторський документальний фільм. За словами Едуарда Лозового, «дуже багато важких запитань і лише спроби відповісти на них. Зокрема, запитання про те, чому така масова загибель повноцінних, здорових, свідомих людей стала можливою? Чи можна шукати ворога лише ззовні? Чи варто його пошукати «у своїй хаті»? І хто може бути суддею для цих людей — і тих, хто дав себе вбити, і тих, хто вбивав? Це лише частина питань. Остаточних крапок фільм не ставить».
Можливо, їх поставить для себе глядач, відкривши своє серце й віддавши частинку свого співчуття в цей день тим, хто загинув за право бути на своїй землі.
