Здається, що подібних фестивалів на теренах України і Польщі, а може і всієї Європи, ще ніхто не придумував. Та коли у фестивалю є своє неповторне обличчя, це вже добре. П’ять років існування — перший ювілей. Отже, можна підбивати перші підсумки й робити прогнози. Є впевненість, що й надалі цей своєрідний телерадіофестиваль продовжить свій творчий шлях. Шлях, на жодний інший не схожий, але такий потрібний як для української сторони, так і для польської.
Засновники фестивалю — Рівненська обласна державна телерадіокомпанія України та Ольштинський відділ об’єднання українців у Польщі за сприяння Держкомтелерадіо України та Генерального консула Польщі в Луцьку, відчули гостру потребу в спілкуванні журналістів двох сусідніх країн. Фестиваль було започатковано 2008 року. А нинішні події в Україні довели передбачливість його засновників і виконавців: Степана Мігуса, Михайла Зубальського (керівників Об’єднання українців Вармінсько-Мазурського краю в Польщі) та Андрія Велесика і Петра Мідрігана (керівників Рівненської ОДТРК). Сьогодні, в рік, коли Україна з такими неймовірними зусиллями нарешті довела свою спроможність підписати Угоду про асоціацію з Євросоюзом, зрозуміло, що крапля в океані від українських і польських журналістів там також присутня. Адже основною метою фестивалю усі ці роки було не тільки представити конкурсні теле- і радіопрограми на суд міжнародного журі, а й запросити до Польщі українських журналістів, які їх створили, і познайомити їх з українською діаспорою і польськими реаліями життя. Тільки так, зблизька, можна зрозуміти, як живуть найближчі сусіди українців, які 10 років тому стали дійсними членами Європейського Союзу. А оскільки учасники фестивалю — це активні журналісти з усіх областей нашої країни, то після кожного заходу їхній звіт про побачене і почуте — вагомий аргумент для українських глядачів і слухачів. Були на цьогорічному фестивалі представники з 16 областей України, в тому числі з Харкова та Донецька, з Херсона та Одеси.
За тиждень перебування у Вармінсько-Мазурському воєводстві, яке поляки не без гордості називають Краєм тисячі озер, українським журналістам підготували таку насичену програму, що якби не було сучасних можливостей усе зафіксувати на диктофони, фотоапарати й відеокамери, то запам’ятати це просто неможливо: ознайомлення з проблемами місцевого територіального самоврядування, екологічні досягнення, розвиток комунального господарства в Польщі.
Наприклад, цього року організатори «Калинових мостів» познайомили українських журналістів із розвитком рекреаційного середовища і курортного краю північної Польщі. Декілька готелів — від модерного п’ятизіркового в Миколайках до невеличкого сільського пансіонату, схожого на наш зелений туризм, — привітно запрошували ознайомитися зі своїми можливостями. Кількагодинна прогулянка на катері по озеру Даргін із відвідуванням заповідних островів чорних бакланів, яких суворо охороняє закон. Демонстрація роботи у містечку Спіткове одного із чотирьох сміттєкомбінатів краю, які обслуговують невеличкі містечка і села та розв’язують проблеми чистоти довкілля та енергозбереження. А потім прес-конференція з учасниками програми Вармінсько-Мазурського фонду охорони навколишнього середовища і водних ресурсів у Ольштині на шляху до Країни тисячі озер, обмін думками і корисним досвідом, що так потрібний в Україні.
У містечку Рин нам показали готель, який розмістився в колишньому Тевтонському замку ХIV століття. Пам’ятку архітектури та історії, збудовану біля двох озер, дивовижним чином поєднали із сучасним готельним обладнанням. Ретельна реставрація й реконструкція не зашкодила старовинному вигляду замку. Цей чотиризірковий готель розміщено у невеликому містечку всього на кілька тисяч мешканців! Інвестиції потрібні були немалі, але допомогли знову ж таки кошти Євросоюзу. І проект виявився самоокупним.
...Україна зробила свій цивілізаційний вибір давно, але багато років цей шлях до Європи нам несила було пройти: заважали і внутрішні вороги, і східні сусіди, які заманювали нас безплідними азійськими союзами. Тепер завдання українців — пройти шлях до Європи якомога скоріше і сумлінніше. Таке ж завдання ставить перед собою і фестиваль «Калинові мости»: допомогти і показати, як можна подолати цей шлях, продемонструвати, як це роблять наші сусіди.
Цей шлях нам допомагають пройти також українці, які проживають поза межами рідної землі. Діаспора Польщі — одна з найбільших у світі. Українці, які мешкають у Вармінсько-Мазурському воєводстві, пам’ятають історію своїх батьків: це переважно переселенці із Західних українських земель, які були жертвами сумнозвісної операції «Вісла». З того часу минуло понад 65 років. Рани і досі ятряться. Проте життя триває. Українці стали громадянами Польщі, але вони й їхні діти та онуки бережуть своє коріння, традиції, мову, культуру, звички, пам’ять. І сьогодні цивілізована Польща сприяє розвитку української громади. В сеймі Польщі українські інтереси представляє депутат Мирон Сич. Він — один із засновників української гімназії в Гурові Ілавецькому. А ще в цьому ж краї існує українська початкова школа — в Бартошицях. Це осередки української культури й освіти. Тут діти дістають загально польську освіту, а предмети з української мови вважають обов’язковими і вносять до атестату. Рівень знань і підготовки дуже високий, і тепер навіть для польських дітей престижно навчатися тут.
Українські громади існують в багатьох містах і селах цього краю. На X Українському фольклорному фестивалі у Доброму місті, що співпав із закриттям фестивалю «Калинові мости», були представлені співочі колективи цих українських громад. А в повіті Вєгожево нас запросили на концерт дитячого танцювального колективу українських дітей. В селі Круклянки український хор співав нам пісень просто на березі озера, як кажуть, на пленері. Я пов’язала солістці хору на бандуру стрічку з київського Майдану, і вона тихо прошепотіла: «Я буду плакати з нею».
А ще після служби в греко-католицькому храмі Святого Йосафата українські байкери на своїх шикарних сталевих конях-мотоциклах, прикрашених жовто-блакитними прапорцями, супроводжували наш автобус. Разом із ними, переоблачившись із священицького одягу в байкарський, їхав і парох цієї церкви — красень отець Павло, монах Василіанського чину. Українська громада Польщі живе своїм повноцінним життям, маючи на додачу телевізійні й радіопрограми українською мовою на Ольштинському телебаченні та радіо. Їм ніхто не забороняє говорити рідною мовою, і Польща стала від цього тільки багатшою. Такі цінності диктує нині цивілізована Європа.
А що ж українські журналісти залишили в Польщі після закінчення фестивалю? Залишили свої фільми і програми, присвячені спільній культурі, історії, відомим діячам, які об’єднували наші народи, а також розповіді про Майдан, про сучасні проблеми у взаємному поступі двох сусідніх країн. До речі, Гран-прі фестивалю «Калинові мости» одержала телепрограма «Під одним небом» Рівненського телебачення, в якій розповідалися прості історії з життя українців, в родинах яких люди різних національностей і віросповідань. У цих родинах діти виховуються на традиціях двох культур — і це безмірно збагачує їх.
Що чекає в майбутньому на фестиваль «Калинові мости»? Звичайно, продовження. А ще хотілося б спільних проектів у журналістиці, мистецтві, кінематографі. Калинові мости — це перехід України в інший вимір. Звісно, ми всі сподіваємося, що він буде щасливий і мирний. В останній день фестивалю столиця Вармінсько-Мазурського воєводства Ольштин проводжала нас веселкою. Це добрий знак !
