Здається, кар’єра Доренка таки не дає спокою деяким нашим політичним тележурналістам. І замість того, щоб передусім точно й чітко викладати факти, телевізійники зайнялися виготовленням «версій» із повітря, чи з банальної причини провокаційно-політичних замовлень, чи виходячи з хибно зрозумілої «творчої свободи», що нею, як відомо, дуже зручно маскувати елементарний непрофесіоналізм.
Тенденції ці характерні сьогодні фактично для всіх наших каналів. Скажімо, в УТ-1 й «Інтера» нині період «хороших новин». Передвиборна плутанина ще не намалювала остаточний образ ворога в його конкретно-особистісному вираженні. Президентське оточення судомно намагається втриматись у схемі «Кучма проти комуніста Симоненка», але реалії, на жаль, інші, й указівки підконтрольним ЗМІ про те, кого ж починати громити з найбільшим пафосом: Мороза, Симоненка, Марчука, мабуть, ще не було. Тож поки що працює лише установка на інформаційну блокаду стосовно вищезгаданих осіб, а для діючого гаранта Конституції заготовлено тонни рожевої фарби для підмалювання іміджу. Шкода тільки, що пензликом іміджмейкери найчастіше водять із граціозністю слона. То пошлють Президента з агропромисловим комплексом розбиратися на всіх телеекранах у дусі вікопомних партгоспактивів, так, щоб комуніст Симоненко і поруч не стояв. Чи, скажімо, Ігор Сторожук, котрий у другому своєму виході в програмі «7 днів» УТ-1 дуже старався бути і динамічнішим, і виразнішим, і лаконічно-значущішим, резюмує сюжет про боротьбу з криміналітетом у Криму. Деякими людьми, — каже Ігор Анатолійович, — «кримська операція видається за одноразову акцію. Але для всіх очевидно, що вона є логічним продовженням внутрішньої політики виконавчої влади, до речі, заявленої Леонідом Кучмою ще до того, як за обрання його президентом проголосувало 14,5 мільйона громадян, є частиною цілеспрямованої роботи по всій країні. Сьогодні Крим, а завтра... Порядок повинен бути у всій країні». Ну що тут скажеш? А логічним продовженням чого, в такому випадку, є ситуація цілковитої корумпованості й безладдя (безмір’я), які з 1994 лише розрослися до неймовірних масштабів? На жаль, поки що на УТ-1 користуватися чимось витонченішим, ніж пропагандистські булижники, не навчилися.
А стосовно компромату, то сверблячка щодо цього на УТ-1, ясна річ, також є. Тому свідчення — широко розрекламоване в ефірі та пресі «Досьє», що, проте, в ефір минулого телетижня так і не вийшло. Мабуть, перестаралися, і «справи» на конкурентів гаранта вийшли «з душком», довелося відправити на доопрацювання в дезинфекцію. Зате канал СТБ нині стабільно й регулярно пече негатив. Навіть запустили в ефір спеціальну передачу — «Сектор тіні». І, за всієї моєї поваги до найкращої в країні СТБ-шної команди інформаційників-аналітиків, проект цей інакше ніж одіозним не назвеш. Якщо в першому випуску, присвяченому процесам на Миколаївському глиноземному заводі, відсутність викладу протилежної точки зору сприймалася як випадковість, як прем’єрний звичайний «прокол», то до п’ятого виходу в ефір стало ясно: це — концепція. З певного часу, схоже, на СТБ стало хорошим тоном працювати не з сумою фактів, а з їх колодою, яку можна тасувати як завгодно. Навіть коли версії, побудовані в тому ж «Секторі тіні», вельми логічні й більш-менш наближені до реальності, тим паче небезпечним є сам принцип, який дозволяє скидати на голову обивателя «компромат», найчастіше підтверджений лише... цитатами з преси, але його, попри це, подають як істину в останній інстанції. В розповіді Артема Петренка цього тижня про проблеми СП «АвтоЗАЗ — Dаеwoo» було все, крім... точки зору на події корейської сторони. Хоча саме на її адресу в програмі пролунали вельми серйозні звинувачення. Дивно бачити таке на каналі, який ще недавно претендував на роль інтелігентно-некривого дзеркала.
Якщо за подібними експериментами СТБ проглядається одна тверда редакторська рука, то «слизькості» ICTV пояснюються, можливо, лише тією самою відсутністю професіоналізму в роботі з інформацією, який нерідко намагаються замінити накручуванням навколо «кволого» факту «крутої» суміші з домислів, прямих підставок і завжди виграшного сарказму? Так, в останніх «Вістях тижня» «змішались в купу коні, люди» в сюжеті, який у грайливо-розв’язному тоні демонстрував останні ініціативи можливих кандидатів на пост глави держави — Ткаченка, Балашова, Лазаренка, Марчука. Спочатку в сюжеті зробили нарізку з інформацій про, погодьтеся, події абсолютно різних вагових категорій: про останні ініціативи пана Ткаченка в міжнародних відносинах, про популістські мітинги Балашова, про створення руху «Народна солідарність», головою якого став Євген Марчук, і про справи Павла Лазаренка на грунті звернень Генпрокуратури в парламент. А потім журналіст Віктор Варницький у закадровому тексті «узагальнив» факти й підвів рису: «Пахана» в зоні народні депутати не обиратимуть. У них інші вибори — президентські» (?!) Як то кажуть, без коментарів.
Ось уже третій тиждень на ТЕТі йдуть «Теледебати», створені компанією «Дебати» за сприяння американського агентства USAID. Уже відбулися дискусії на теми: «Цензура в ЗМІ на благо суспільства виправдана?», «Смертну кару в Україні потрібно скасувати?», «Чи гарантує в Україні захист дітей держава?» Авжеж, назвати передачами у звичному для нас розумінні цього слова те, що відбувається нині в ефірі, не можна. Бо в побаченому немає їхньої повнокровної складової — шоу. Зате є суспільно-значущі, «гарячі» теми для обговорення. Є майже науковий, компетентний аналіз заявлених проблем. Є демонстрація толерантних, методологічно вивірених способів ведення полеміки. Унікальність проекту в тому, що учасникам дискусії лише по 17—19 років, усі вони студенти тих чи інших вітчизняних вузів. І дай, Боже, більшості дорослих учасників іншого ток-шоу на інших каналах досягнути такого рівня аргументації своєї точки зору, яким володіють ці юні громадяни нашої країни. Я вже не кажу про філігранну чесність «поєдинку», коли захист своєї думки будується на аргументах по суті, і ніколи — на підловлюванні суперників на якихось нісенітницях, неадекватностях. Тобто йде процес з’ясування істини, а не корида характерів і біополів.
Що так часто заважає ту саму істину шукати вже маститим журналістам? Досвід, який навчив того, що на цьому шляху кар’єри не зробиш? Професійний снобізм? Утома, зокрема й етична? Чи досягнутий особистий комфорт, який застує очі на реальну ситуацію й у країні, й у тому ж таки вітчизняному ТБ?.. У вівторок гостем програми «Саме той» (виробництво ТРК «Гравіс» на замовлення НТКУ) був Віктор Медведчук. Запросили його у зв’язку з парламентським «Днем уряду», присвяченим ситуації в нашому інформаційному просторі. Здавалося б, кому, як не представникам ТРК «Гравіс», яку свого часу закривали саме в період президентської гонки, скористатися нагодою й у прямому ефірі загальнонаціонального каналу підняти найгостріші питання свободи слова й політичної цензури в Україні?! Поговорити про правову й економічну основу тиску виконавчої влади й фінансових кланів на наші ЗМІ. Про монополізацію засобів розповсюдження ЗМІ державними структурами, що також робить свій внесок у придушення опозиційних і критично налаштованих до президентської влади ЗМІ. Про так і не ухвалені обмеження сум судових позовів до ЗМІ. Чи, скажімо, про суть претензій народних депутатів до Зиновія Кулика, чи про депутатський запит про стан справ у НТКУ в період керівництва нею Віктором Лєшиком... Кінець кінцем, обговорити проблему експансії російськомовних видань в Україні, на якій зробив великий акцент у своєму виступі у ВР в.о. міністра інформації Олег Бай. Чи проблему іноземних інвестицій у наші ЗМІ, у чому багато незалежних журналістів убачають мало не єдину гарантію від сваволі виконавчих структур (бо іноземний капітал хоч якоюсь мірою незалежний від високопоставлених чиновників), а деякі народні депутати використовують факт іноземних інвестицій для популістських розмов про нехтування правами вітчизняних виробників, воліючи провести через ВР сумнівні проекти лобійованих ними структур. Передача, коротше, могла б вийти не просто гострою, а й неймовірно значущою і для самих журналістів, і для електорату. Та ба. Ведуча Ольга Таукач (за всієї моєї особистої симпатії до неї) про жодне з наболілих питань розвитку нашої інформаційної сфери Віктора Медведчука не запитала. Велика частина програми пішла на другорядні й на такі, що не мають стосунку до заявленої теми, питання про особисті плани Віктора Медведчука як народного депутата (приміром, чи не збираються у ВР і юристи, як газівники й нафтовики, «кучкуватися»), про те, чи можна з трибуни парламенту закликати до зміни конституційного ладу й закликати голосувати за конкретного кандидата в президенти тощо. В ефір було пропущено один дзвінок глядача, також не за темою — про вступ України в МПА. І, нарешті, по суті минулого парламентського дня ведуча запитала гостя студії, чи сприятимуть ефективності роботи ВР «величезні обсяги трансляції» сесійних засідань? Для чого створюється парламентська телерадіокомпанія? І скільки слідчих комісій може створювати ВР? І край. На цьому сторони розійшлися, мабуть, на взаємне задоволення, як і задоволення тих, хто реально керує всім цим театром лялечок на УТ-1. До речі, програма «Саме той» із Юлією Тимошенко (10 лютого), яка вийшла в ефір УТ-1 напередодні слухання справи Лазаренка у ВР, укупі з програмною статтею народного депутата Олександра Волкова в газеті «Факты», дуже наочно продемонструвала, які альянси в цей момент складаються між керівниками каналу з Банківської і тими, хто в цю передачу потрапляє... «Вгадайте з двох разів», — якщо процитувати того ж пана Волкова з iнтерв'ю «Фактам».
