Усміхнені обличчя політиків, з багатьох із яких потім зійшла усмішка. Подробиці та результати голосування в регіонах. Включення з ЦВК. Обговорення того, хто з ким блокуватиметься в новому парламенті (з безліччю варіацій), та у що обійшлася ця виборча кампанія країні. Запевнення в чесності виборів із боку спостерігачів, через деякий час після котрих почали дедалі голосніше звучати обвинувачення в фальсифікаціях із боку окремих політичних сил. Усього цього було вдосталь на українських телеканалах цього телетижня, центром якого, звісно ж, стала «ніч виборів». Її докладний розбір залишу експертам (див. стор. 17) та зверну увагу на окремі цікаві телевізійні ходи. А їх було чимало, оскільки кожен із телеканалів намагався максимально урізноманітнити свої телемарафони подробицями, що мають хоч якийсь стосунок до парламенту.
Так, наприклад, у рамках спеціального формату телеканалу ICTV «Факти. Вибори-2006» кореспондент Андрій Дзюбенко досліджував традиції парламентських рукопашних боїв. Депутатські бої — це тема, яку телеканали, за визнанням ведучої телемарафону Оксани Соколової, ніколи не оминали увагою. Що, втім, не дивно — бої в парламенті набагато видовищнішi порівняно з дискусійними програмами, де б обговорювали результати законодавчої роботи цих самих депутатів. Інша річ — наскільки змістовніша подібна інформація... Але хоч би там що, ігнорувати факти рукоприкладства у вищому законодавчому органі країни журналістам справді важко — надто вже картинка динамічна... А що до нарікань окремих телеглядачів на адресу депутатів про те, що ганьблять, мовляв, країну на весь світ, то після сюжету Андрія Дзюбенка їм у цьому сенсі можна заспокоїтися — українські парламентарії, що було наочно продемонстровано, лише успадковують загальносвітову (в тому числі й європейську) практику... Техніку в залі парламентських засідань, як з’ясувалося, ламають не тільки в Україні. А ось що стосується горезвісної гендерної рівності, то в цій сфері вітчизняні народні обранці особливого прагнення до неї, слiд віддати їм належне, практично не демонструють. На відміну від парламентів інших країн, в окремих із яких жінки- парламентарії б’ються нарівні з чоловіками. Хоча, можливо, це через те, що в нас і жінок у Верховній Раді не так вже й багато? На пострадянському просторі автор сюжету особливо відзначив «запальний» грузинський парламент. А також не забув розповісти про те, що й у країнах, які заведено називати «колисками демократії» без депутатських побоїщ не обходиться — як через серйозні мотиви, так і через зовсім кумедні — як, наприклад в Італії, де депутати можуть посваритися на ґрунті «відсутності консенсусу» щодо результатів футбольного матчу. А ось у британській палаті громад дається взнаки великий досвід роботи — за словами кореспондента, погасити пристрасті тут допомагає особлива конструкція зали. Провладних і опозиційних депутатів розділяє довжина двох мечів, адже колись на засідання тут приходили зі зброєю...
А ось ще в одному сюжеті в рамках цього ж телемарафону говорили про набагато серйознішу проблему — про голосування людей iз обмеженими можливостями. Найпоширенішою перешкодою, як і раніше, були східці на виборчих дільницях. За словами однієї з виборниць, попри те, що законодавство в цій сфері в нас хороше, жодних змін люди з обмеженими можливостями на собі не відчули. Не склалося й з організацією виборів для незрячих — спеціальні накладки зi шрифтом Брайля для того, щоб представники цієї категорії змогли проголосувати самостійно, виготовити не змогли. Тому їм доводилося голосувати за допомогою довірених осіб (хоч у законі це не обумовлено). Згадали й про проблеми людей iз вадами слуху, яким під час виборчої кампанії бракувало необхідної телевізійної інформації (йдеться про дефіцит програм із сурдоперекладом та рухомим рядком). А загалом невирішеність цих проблем — одне з яскравих підтверджень того, що виборці для можновладців, як і раніше, залишаються не співгромадянами, а електоратом: обробляти це «поле» загалом — залюбки, а ось проблемну ділянку, де справді треба попрацювати, — можна й обійти...
А загалом, звісно, інтерес до телепроекту, як і до всіх інших, визначали деталі. В одному з сюжетів, наприклад, розповіли про виборчу дільницю в сільській школі, де «шпалери» з агітаційних матеріалів загальною площею 16 квадратних метрів (і це ще не все вмістилося на стінах) після виборів у смітник викидати не збираються. За словами голови дільничної виборчої комісії та за сумісництвом — директора школи, їх використають для обклеювання стендів, «та й узагалі в школі дуже багато потреб, де можна пристосувати ці плакати». Усе ж таки й від виборів хоч якась користь виборцям буває... Та й загалом, вміють усе-таки люди в нас забезпечувати підручним матеріалам «довге життя». Скажімо, в спецпроекті телеканалу «К1» «Вибори. Поза законом» показали прикрашений повітряними кульками та гірляндами зал для голосування в одному з сіл Київської області — «це не до виборів готувалися, залишилися після вчорашньої дискотеки, але їх не знімали — так святковіше»...
А ось що здатне трохи зіпсувати «святковий настрій» — то це не лише результати голосування, що дуже часто не збігаються з очікуваннями, а й агітація, що довго ще після виборів «прикрашає» вулиці українських міст. Проблемам її ліквідації та «якості клею» був присвячений не один із сюжетів. Але особливо запам’яталася фраза (на тому ж «К1») одного з «ліквідаторів наслідків виборчої кампанії»: «Вибори закінчилися, а паркан же має бути красивим». Як кажуть, не посперечаєшся. Ну, а якщо про паркани говорити в метафоричному сенсі, то хотілося б, щоб їх після виборів не лише очищали від агітаційних матеріалів, а й щілини в них замазували та фарбувати не забували...
