Документальний фільм «Винниченко без брому» посів перше місце в номінації «Гіркий хліб емігранта» на Міжнародному фестивалі телевізійних і радіопрограм «Калинові мости», що проходив у польському місті Кенштин. У творчому конкурсі фестивалю, що відбувся уже вдруге, беруть участь теле- та радіопрограми, які відображають, зокрема, євроінтеграційні процеси, духовне відродження національних меншин, їхніх культурних надбань і цінностей, пошук шляхів вирішення проблем сьогодення етнічних спільнот, обмін досвідом щодо створення і діяльності суспільного телебачення. Цього року переможці визначалися у восьми номінаціях: «Європейські перспективи України», «Малі Батьківщини», «Євро-2012 — наша спільна справа», «Українська культура — європейський вимір», «Рідна мова — код народу», «Пам’яті предків», «Гіркий хліб емігранта», «Українці вмирали за Європу». До складу телевізійного журі входили представники Польщі, України та Білорусі.
Стрічка «Винниченко без брому», присвячена 60-річчю з дня його смерті (березень 1951 року), — це частина серіалу «Українська мрія», над виробництвом якого працює Творче об’єднання документальних фільмів та програм Першого Національного. Прикметно, що до згаданої річниці Винниченка в «Дні» вийшов матеріал з однойменною назвою «Винниченко без брому». Як виявилося, не випадково.
Автор статті — постійний дописувач «Дня», доктор історичних наук Юрій Шаповал — є водночас автором сценарію фільму, в основу якого було покладено використані в статті матеріали. Режисером-постановником стрічки є Ірина Шатохіна. «День» зателефонував Юрію Шаповалу, і, як виявилося, першим повідомив йому про перемогу фільму на фестивалі в Польщі. Пан Юрій розповів нам про те, як створювався фільм та про що свідчить увага до постаті Винниченка в Польщі.
— Україна подарувала світові абсолютно нестандартних людей, до яких ще треба уважно придивлятися. І Володимир Винниченко з його романом «Сонячна машина», п’єсами, які ставилися в різних країнах Європи, зрештою, способом та географією свого життя — прекрасне свідчення цього. На превеликий жаль, про життя Винниченка в еміграції мало хто знає. Тому я і режисер Ірина Шатохіна прагнули розповісти ось цю його маловідому емігрантську історію, але «без брому», без перебільшень, без лакування його образу. Гадаю, це перше, що стало запорукою успіху фільму. Крім того, ця тема дуже близька Польщі. Поляки розсіяні по світах навіть більше, ніж українці. І ця емігрантська парадигма буття поляків та українців, можливо, певним чином близька, тотожна, тим більше, коли йдеться про таку неординарну постать, як перший прем’єр-міністр незалежної України Володимир Кирилович Винниченко.
Працюючи над фільмом, ми дуже ретельно відбирали матеріали, намагалися віднайти те, що ще не звучало. Перше, з чого ми почали й на що опиралися у роботі над фільмом, це були щоденники Володимира Винниченка. Його особливістю в цьому жанрі була максимальна відвертість з самим собою. Таким чином ми могли побачити його внутрішній світ, відчути ту інтелектуальну ауру, яка супроводжувала його все життя. Адже під час роботи над фільмом нам хотілося відійти від стандартів інтерпретації образу Володимира Винниченка.
Також до роботи над стрічкою були залучені експерти, які володіють знаннями про окремі грані таланту цієї особистості, зокрема, професор Гарвардського університету Григорій Грабович, професор Києво-Могилянської академії Володимир Панченко, заступник директора Інституту літератури НАН України Сергій Гальченко. Також ми запросили Юрія Щербака, який є не лише письменником, публіцистом, дипломатом, але й політиком. Саме в цій іпостасі він постав на екрані. Таким чином ми складали багатогранну мозаїку образу Винниченка.
Працюючи над фільмом, ми були чесними.
