Ще з кінця листопада минулого року до України прикута увага світу. Але як виглядав Євромайдан «зовні», як тепер у світі бачать війну в Україні? Обмежена присутність України у світовому медійному дискурсі до Євромайдану призвела до того, що відсутність інформації цілеспрямовано заповнила російська пропаганда. Мала «м’який ґрунт». Чи йдеться про позиційну війну ідеологій та пропагандистську війну? Про це в рамках Форуму видавців у львівському Центрі міської історії Центральної та Східної Європи подискутували журналісти, письменники, перекладачі з різних країн, зокрема Юрій Прохасько і Наталка Сняданко (Україна), Зємовіт Щерек (Польща), Софі Оксанен (Фінляндія) та Стефан Інґварссон (Швеція).
Український літературознавець, публіцист і перекладач Юрій Прохасько, який, власне, модерував зустріч, зазначив, що зараз ми спостерігаємо за інтерпретацією реальності. «Висвітлення подій поляризує, — вважає перекладач. — З минулого листопада ми з’ясували, що не лише події, які відбуваються в Україні, а також і їхня інтерпретація разюче, надзвичайно емоційно та ідеологічно розходяться. Це стосується світоглядних засад. Можна навіть запитати себе, чи не відбувається позиційна війна тлумачень, війна інтерпретацій». Хоча питання риторичне, воно потребує аналізу, який здійснити дуже важко. Як розповідає Юрій Прохасько, коли він стежив за німецькомовними медіа, надзвичайно важко було читати напівбожевільні коментарі до статей на сайтах газет та інтернет-порталах. «Можна було б відкинути коментарі, — розмірковує публіцист, — сказати, що це — бздура, і їх навіть не варто читати. Проте для мене як психоаналітика це голос колективного свідомого. Я спостеріг два феномени. Перший — це крайня межова поляризація. Другий — нерозуміння ситуації. Попри те, що, здавалося б, усе сказано і написано, що медіа висвітлюють події в Україні якщо не глибоко, то в будь-якому разі дуже ретельно, дуже часто в німецькомовних країнах я чую від найкомпетентніших осіб: «Те, що у вас там відбувається, неможливо зрозуміти». Юрій Прохасько запитав співрозмовників, як, на їхню думку, співіснують ці реальності — така масована інтерпретація, з одного боку, та нестача розуміння — з другого.
«ПРОУКРАЇНСЬКА ПОЗИЦІЯ НЕ ОЗНАЧАЄ, ЩО ПОЛЯКИ РОЗУМІЮТЬ УКРАЇНЦІВ»
Популярний польський репортер Зємовіт Щерек вважає, що у Польщі є кілька рівнів цієї дискусії. «Польща займає проукраїнську позицію, але це не означає, що поляки розуміють українців, — вважає Зємовіт Щерек. — Багато хто бачить українців як таких, хто прагне до Європи, бореться за європейські цінності і краще життя, однак далі перебуває у пострадянському просторі і має таку ж ментальність. Ми не маємо глибинного розуміння ситуації, як і розуміння регіональної специфіки в Україні. Багато журналістів під час Євромайдану і дотепер перебувають в Україні, але здебільшого роблять фокус на політиках та політичних рішеннях, не прагнучи копнути глибше. У нас немає текстів, щоб зрозуміти людей, скажімо, в Одесі чи Маріуполі. Це польське мислення, ми думаємо про Україну по-польськи. Тому не можемо повністю осягнути ситуації в Україні. І дуже багато втрачаємо на перекладі. Поляки мають дуже обмежене бачення проблеми в Україні».
«МАТЕРІАЛИ У ШВЕЦІЇ ПОЧАЛИ З’ЯВЛЯТИСЯ ТОДІ, КОЛИ ПРОЛИЛАСЯ ПЕРША КРОВ»
Шведський журналіст Стефан Інґварссон, який перекладає з польської, ще з початку Майдану слідкував за подіями в Україні у польських медіа. «Швеція спочатку взагалі не писала про Євромайдан, — зазначає він. — Цікаво і сумно те, що матеріали почали з’являтися лише тоді, коли пролилася перша кров. До того були лише маленькі інформаційні повідомлення. Як на мене, це велика проблема, яка стосується шведських медіа загалом. Ми не маємо власних кореспондентів у багатьох країнах світу. Швеція є дуже провінційною, коли йдеться про висвітлення подій у світі. Коли я знав, що безліч моїх польських друзів зараз безпосередньо на Майдані, шведські друзі мене запитували: «Євромайдан? Що це таке?» Коли Майдан став кривавий, журналісти нарешті поїхали на місце подій. Але була велика мовна проблема, бо є лише один перекладач, який може перекласти напряму з української на шведську. І в нас взагалі немає спеціалістів, які б розумілися на Україні. Коли мій редактор попросив мене цим зайнятися, я відповів, що орієнтуюся в польській ситуації, але не в українській, то він відповів, що я поки — єдина людина, яка просто може читати інформацію звідти. Я знаю польську і російську, тож намагався читати українською. «Ти мусиш щось зробити», — сказав він. На жаль, для шведів Україна поки є білою плямою, ми нічого про неї не знаємо».
«Я запитав своїх друзів: як би ви зреагували, якби дізналися, що в Києві горить синагога? — розповідає Стефан Інґварссон. — Написали би, що це «фашисти»? Чи подумали б про російське ФСБ, яке працює в Україні не перший рік, і що це пропагандистська війна? Журналіст не має права бути наївним у цій ситуації. Російська служба безпеки — це найкраща піар-організація у світі. Так, саме піар-, бо вона піарить Росію. Тож журналіст мусить бути критичним щодо піару. Якщо він цього не розуміє, то не може бути критичним журналістом», — переконаний журналіст зі Швеції.
«ФІНЛЯНДІЯ ВПЕРШЕ В ІСТОРІЇ ДІЄ ВСУПЕРЕЧ РОСІЇ»
Фінська письменниця Софі Оксанен, особиста історія якої дуже переплетена з Естонією, переконана, що естонці розуміють агресію Росії і те, що відбулося в Україні. «Естонія не є наївною щодо російських політиків та реалістично дивиться на дії Росії, — вважає письменниця. — А у Фінляндії ми переживаємо момент, коли вперше у фінській історії наша країна заперечує Росії, діє всупереч. Йдеться про санкції. Раніше у нас була політика «фінляндизації», тобто обмежений суверенітет в закордонній політиці та вимушений нейтралітет, тож зараз ми вперше чинимо щось проти Росії. Люди, зокрема і журналісти, які пережили період «фінляндизації», мають трохи інше бачення, проте нова генерація вже його не приймає. «Це новий світ. Ми не будемо грати за старими правилами», — кажуть вони. Щодо медіа-висвітлення подій, мені здається, що спершу ми мали схожу історію, як у Швеції, бо люди просто не звертали уваги на Євромайдан до того, як він став кривавим. У той же час ми маємо кореспондентів в Росії... Те, що російський наратив заступає український — велика проблема», — підсумувала Софі Оксанен.
Стефан Інґварссон коментує цю ситуацію, зазначаючи, що у Швеції просто немає експертів по Україні: «В телестудіях, де обговорювали події в Україні, сиділи російські експерти. Скажіть, це було б нормально, якби ситуацію в Ірландії коментували британські експерти?!»
«НІМЕЦЬКІ МЕДІА ВИМАГАЮТЬ ІНТЕРПРЕТАЦІЙ ТА ПРАГНУТЬ ЗНАТИ, «ЯК ПРАВИЛЬНО»
Щодо ситуації в українських та німецьких медіа говорила українська письменниця та перекладачка Наталя Сняданко, яка за останній рік відслідковувала здебільшого українські, польські та німецькі видання. «Журналістам дуже бракувало того, що називається звичайним фіксуванням подій, — вважає письменниця. — Це дуже добре виходить у польських журналістів. Вони не намагалися інтерпретувати, вони просто висвітлювали. Те саме враження у мене склалося від медіа, які замовляли мені публікації. Якщо поляки просто хотіли почути мою думку, не намагаючись її формувати, то німецькі вимагали інтерпретацій. Їх, як правило, не цікавили факти чи якісь деталі та нюанси, їм важливо було знати, «як правильно», щоб була дуже чітка картинка, зрозуміла німецькому читачеві. Вони не хотіли почути щось інше, ніж те, що вже знали самі. Очевидно, що такими є далеко не всі. Є дуже багато компетентних журналістів, які намагалися переламати ці стереотипи, робили і роблять багато, щоб змінити такий тип висвітлення. В цьому сенсі мені здається, що Німеччина десь посередині між двома полюсами компетентної польської журналістики, кореспонденти якої часто опинялися в місцях, де не було навіть українських журналістів, та відсутності знання української ситуації шведською журналістикою. В Німеччині є компетентні журналісти, проблема в нестачі бажання сприймати дійсність такою, якою вона є», — додає письменниця.
Юрій Прохасько наголосив, що австрійсько-німецькі медіа-дискурси разюче різняться від швейцарських, а також поставив учасникам запитання: «Чи почуваєтеся ви, як на війні ідеологій?» Всі учасники дискусії відповіли: «Так».
