Ютта Зоммербауер впродовж останніх років активно висвітлює події в Україні для одного з найбільш потужних видань Австрії — Die Presse. Нещодавно тут опублікували її книжку «Україна у війні» (Die Ukraine im Krieg), в якій авторка пише про життя на окупованих територіях, біженців, солдатський побут та психологічні травми, а також про особисті історії під час поїздок на схід. Це ретельне пояснення ситуації в Україні для німецькомовної аудиторії, з історичним «бекґраундом» та розповіддю про сучасні політичні реалії. Такі матеріали — радше виняток в інформаційному просторі Австрії. «День» поговорив з авторкою — про процес написання книжки, дискурс навколо теми України і про те, чому в головах багатьох європейців пострадянські країни досі залишаються «трошки Росією».
— Юто, ти вже досить довго, з 2011 року, займаєшся українською тематикою. Чому тебе зацікавила Україна?
— Власне кажучи, на те є проста причина. Ми в Die Presse маємо регіональну спеціалізацію, я у відділі міжнародної політики почала займатися пострадянським простором. Йдеться не лише про Україну та Росію. Я, наприклад, довго займалася Болгарією та Румунією. В Болгарії жила п’ять років, також там працювала, багато їздила Європою. Я вже трохи знала мову та мала досвід. Потім просто почала копати глибше.
— Що стало поштовхом написати книжку про Україну?
— Впродовж останніх двох років я дуже багато їжджу Україною. Власне кажучи, з самого початку висвітлюю події Майдану, анексію Криму та війну. Я на різних рівнях переживала ці події. Згодом виникла потреба зібрати весь матеріал і укласти його, щоб інформація була доступною у більш комплексному варіанті. З одного боку, я використовувала вже зібрані теми, з іншого — це було також поштовхом зробити більш глибокі репортерські дослідження, що не завжди вдається у щоденному висвітленні подій. Наприклад, розповісти про гуманітарні теми, стан цивільного населення, життєві історії. Також це було ще одним приводом розставити якісь певні акценти, з’ясувати деталі, прояснити картину загалом. Прояснити на противагу «кремле-дружнім» інтерпретаціям подій та тій домінантній позиції, яка панує в Австрії. Багато речей, як на мене, тут зрозуміли неправильно, деякі важливі моменти упустили. Мені було важливо поставити якийсь контрапункт.
— Коли говориш про цю домінантну позицію, маєш на увазі медіа-дискурс чи радше громадську думку?
— Загальні тенденції, які побутують серед населення та у певних політичних та економічних колах. Медіа все-таки оцінюють ситуацію більш критично, але якщо подивитися на коментарі, скажімо, на те, що здобуває найбільшу популярність, то відкриваються очі.
— Як би ти оцінила цей медіа-дискурс? Про що найбільше йде мова?
— Базовою проблемою є те, що Україна для більшості людей невідома.
— Була чи залишається?
— Була. Зараз ситуація змінюється. Але загалом люди мало знають про вас. Що трапилося за останні 25 років, які зміни пережила ця країна? Багато людей тримають у голові стару картину Радянського Союзу, і країни, які були раніше у складі СССР, і зараз ще є «трохи Росією». Це звучить смішно, але так є. Австрійці не усвідомлюють, які зараз настрої в Україні, те, як зміцнилася національна ідентичність. Час від часу тема України випливала в часи помаранчевої революції, коли Ющенко тут, у нас, лікувався. Також, думаю, знають кілька футбольних клубів, але не більше. Я переконана, що є потреба у поясненні.
— Які аспекти війни в Україні ти висвітлюєш у своїй книжці?
— Я роблю коротку історичну ретроспективу того, що відбулося з Україною з часу набуття незалежності. Також, звичайно, йдеться про актуальні події: Майдан, Крим, війна на сході України. Я намагалася пояснити політичний розвиток подій, але також і дослідити окремі тематичні поля. Тут ідеться більше про репортажі, які я писала про мирних жителів, переселенців, солдатів, які повертаються з війни. Також я писала про будні на сепаратистських територіях, тамтешню ситуацію з медіа.
— Хто були ті, в кого ти брала інтерв’ю?
— Активісти Майдану, командири батальйонів, мирні жителі, психологи, сім’ї, які втекли з Донецька і тепер живуть у Львові, солдати, що повернулися з війни. Також я говорила з проросійськими активістами, щоб дізнатися про їхню позицію. Були і журналісти, які мусили втікати з Донбасу тощо...
— Які в тебе були особисті переживання під час цих подорожей Україною?
— Я людина, яка прийшла «ззовні». Це має свої переваги та недоліки. Звісно, часом легко знайти співрозмовників, тому що люди зацікавлені, хочуть пояснити іноземцю певні речі. З іншого боку, є якісь надто високі очікування щодо того, на що я як європейська журналістка можу вплинути, що можу донести якісь певні позиції до цілої Європи, до політиків. Я пишу тексти, я їх публікую, але це не означає, що я маю якийсь глобальний вплив. Також, коли іноземні журналісти приїжджають в Україну, важливо, з якої країни вони походять. Австрія, мені здається, має не надто добру репутацію. У сенсі всіх цих історій з «друзями Путіна», олігархами, бізнесом реноме Австрії трохи постраждало. Тому до нас трохи інше ставлення, ніж до польських журналістів, скажімо.
— В тебе було таке відчуття?
— Часом це було темою для обговорення. З іншого боку, якщо говорити про Крим чи території, які знаходяться під впливом сепаратистів, це є перевагою, тому що Австрія не привертала до себе зайвої уваги. Думаю, американцям чи полякам трохи важче там вільно рухатися.
— Яких труднощів тобі довелося зазнати під час збору матеріалу?
— Я думаю, в мене були проблеми, як і у всіх журналістів, які приїжджають у чужу країну. Важче розібратися в ситуації, ніж тим кореспондентам, які постійно перебувають в Києві. Немає жодних контактів, їх треба потрохи вишукувати. Це займає час.
— Ти потрапляла у небезпечні ситуації на сході України?
— На щастя, ні.
— Скажи, яка була реакція в австрійської публіки на твою книжку?
— Її було опубліковано якраз напередодні річниці Майдану, і мушу сказати, що вона привернула велику увагу. Проте мене зацікавило сприйняття — деякі журналісти писали, що це книжка про «забутий конфлікт». Для мене це однозначно не так, тому що я знаю, що на сході кожен день щось відбувається. Втім, для медіа-споживачів у німецькомовних країнах цей конфлікт є чимось, що давно відійшло на задній план. Ніхто не знає, що там зараз відбувається. Чи там війна, чи мир? У медіа — все менше матеріалів. Пишуть тільки тоді, коли якась річниця або знову велика кількість жертв. Або коли проблеми з урядом у Києві. Але як там із реформами, яка ситуація з Мінськими угодами? Це вже трохи відійшло на другий план. Здебільшого реакція на книжку була позитивною.
— Не було нападів із боку проросійських активістів?
— Ні, був лише один випадок, коли з’явилася «антирекомендація» на мою книжку. Та й то, автори навіть не доклали зусиль її прочитати, видно, що просто витягли уривки з іншої рецензії. Нічого особливого.
— Якої інформації про Україну тут, у Європі, не вистачає, як ти вважаєш?
— Зараз бракує елементарного висвітлення подій в Україні. На поверхню вийшли інші кризи, які ближче торкаються кожного європейця. Біженці в Австрії, наприклад, вихід Британії з Євросоюзу, тероризм. Мені бракує інформації про те, що робить український уряд, про мирне населення, а також якихось позитивних історій. Які зміни відбуваються в суспільстві?
— Нещодавно ти знову їздила в Донецьк, на окуповані території. Чи, власне, військові йдуть на контакт?
— Я отримала акредитацію, це означає, що я «легально» можу туди їздити і з усіма спілкуватися. Мені не вдалося провести ті розмови, які я хотіла. Бо багато хто з «керівництва» республіки «вирішував» конфлікт у Мінську. Але загалом люди йдуть на контакт. Звичайно, не так, як із російськими журналістами, але все ж таки... Вони бачать мене як «гучномовець» їхніх ідей. Що мені ще впало у вічі — вони дуже намагаються розбудувати свою маленьку «державу», що стосується бюрократичного апарату і т.ін.
— Які в тебе особисті настрої, ти налаштована більше позитивно чи негативно щодо того, як все далі буде розвиватися?
— Я бачу все радше у темних тонах. Бо знову поновлюються бойові дії, бо умови Мінських угод не виконуються. Бо мені здається, що зараз немає готовності шукати компромісу. Думаю, що не буде якоїсь ескалації, але у цьому проміжному стані війна продовжуватиметься.
— Які наміри ти маєш щодо роботи з українською тематикою?
— Маю дуже багато ідей. Зараз мені щоразу важче дістати підтримку в редакції, щоб поїхати в Україну. Зацікавленість падає. Але для мене особисто ця тема є дуже важливою. Я продовжуватиму писати про вашу країну.
