Традиційно телеканали України 8 і 9 травня — в День пам’яті та примирення і День перемоги над нацизмом — запропонували глядачам неоднозначно-суперечливий вінегрет із фільмів і серіалів радянсько-російського й західного виробництва (з мінімальним вкрапленням власне українського продукту). Зрозуміло, що, на відміну від років правління Кучми та Януковича, на екранах було мінімізоване те, що опозиційні російські інтелектуали влучно назвали «победобєсіє». Хоч хто б там що казав, а декомунізація стала вже фактом повсякденного життя українців. З другого боку, репертуар телеканалів у ці дні (тут я не торкаюся концертів та інформаційно-публіцистичних програм — то окрема тема, йдеться лише про фільми й серіали) мене не надто надихає. У підсумку, говорячи словами поета, «з журбою радість обнялась».
Скажімо, 8 травня глядачі мали змогу подивитися максимально, як на час свого створення, деідеологізовано-гуманістичну радянську кінокласику: «Баладу про солдата» («Інтер»), «Летять журавлі» («1+1»), «Пам’ятай ім’я своє» (Enter-фільм) тощо. До цього ж ряду можна віднести й «Холодне літо 53-го» («1+1»), оскільки у фільмі йдеться про відлуння війни. Побачила аудиторія (так само не вперше) й американські стрічки — «Ворог біля воріт» (ICTV), «Врятування рядового Райана» (ICTV), «Піаніст» (НЛО TV), і навіть фільм українського виробництва «Вишневі ночі» («2+2»). Те, що ці фільми глядачі мали змогу побачити, — безумовний позитив. Але чому західна кінокласика на воєнну тематику з року в рік обмежується тим самим «джентльменським обладунком»? Чому на екранах відсутні «Поїзд» Джона Франкенхаймера чи «Канал» Анджея Вайди? «Міст через річку Квай» Девіда Лінна чи «Магазин на площі» Яна Кадара та Елмара Клоса? Список можна продовжити — в ньому будуть десятки й десятки стрічок...
ФОТО ВОЛОДИМИРА ФАЛІНА
БЛЮЗНІРСЬКА НЕПРАВДА
Це щодо позитивної складової «кінозалу» телеканалів України за 8 травня. Було цього дня й чимало «мотлоху», особливо це стосується телесеріалів на воєнну тематику. З негативу варто відзначити показ фільмів «Сімнадцятий трансатлантичний» (Enter-фільм) і «Білий птах з чорною ознакою» (ТЕТ). Перша стрічка ідеологічно перевантажена й історично неправдива, у другій художня майстерність її авторів незмірно підвищила її ідейну нікчемність і відверту брехливість. Це, втім, загальне лихо українського кінематографа радянських часів — нещодавно передивився Довженкового «Щорса». Це — жах! Надзвичайно талановито знята цинічна і блюзнірська неправда... Взагалі, в українському кіно радянських часів чесно й талановито зроблені стрічки на воєнну й історичну тематику можна перерахувати буквально на пальцях. І тут не можна не відзначити «В бій ідуть лише «старики» Леоніда Бикова — на вимогу «директивних органів» йому довелося вставити епізод із прийомом до партії (епізод історично брехливий, бо головний герой, який воював у Іспанії, не міг не бути членом партії ще з тих часів), але за рахунок цього сказати з екрана страшну правду — що втрати на бойовому шляху «співочої ескадрильї» (штатний склад 10 льотчиків), і тільки до літа 1944-го, сягали рівня цілої авіадивізії (штатний склад близько 100 льотчиків)...
ЛІНОЩІ ТЕЛЕМЕНЕДЖМЕНТУ?
Що ж стосується 9 травня, то глядачам телеканали знов-таки запропонували стандартний комплект радянських воєнних фільмів високого і середнього рівня з мінімально можливою ідеологізацією: «Доля людини» («Інтер»), «Вони воювали за Батьківщину» (НТН), «Летять журавлі» («1+1»), «Батальйони просять вогню» (НТН), «В бій ідуть лише «старики» («Інтер»), «Дачна поїздка сержанта Цибулі» («1+1»), «Корпус генерала Шубникова» (Enter-фільм), «Алегро з вогнем» (Enter-фільм), «Море нашої надії» (Enter-фільм), «Сашка» (НТН). При цьому чогось поза увагою телевізійного менеджменту лишилися непогані стрічки, які рідко з’являються на екранах, як-от «На семи вітрах» чи «У двох кроках від «раю». І, ясна річ, був знов-таки стандартний комплект американських фільмів: «Ворог біля воріт» (ICTV), «Лють» (ICTV), «Список Шиндлера» (ICTV)... А чому б не показати недавню німецьку стрічку «Міст» — про те, як шестеро гітлерюгендів навесні 1945-го намагаються протистояти американським рейнджерам? Чи білоруську «Окупація. Містерії»? І взагалі, якісне воєнне кіно Великобританії та Польщі, Франції та Болгарії, Німеччини та Італії — це десятки фільмів, певну частину яких глядачі мали змогу бачити ще в радянські часи. Нині ж вони позбавлені й цього. Що це — лінощі телеменеджменту чи щось інше?
Утім, заповзятливість іноді гірша за лінощі. Скажімо, «Інтер» 9 травня надав екран двом ідеологічно вкрай навантаженим серіалам — «Сильніше за вогонь» (черговий міф про «раптовий напад 22 червня») і «Завдання особливої важливості. Операція «Тайфун»» (оспівування незрівнянних бойових якостей радянських розвідників і диверсантів).
Загалом же неважко дійти висновку: допоки не створені власне українські воєнні фільми та серіали (не копродакшни з росіянами, а свої, з українською проблематикою) і не залучені надбання світового кінематографа, присвячені Другій світовій війні, на телеекранах 8 і 9 травня пануватиме все той же «джентльменський обладунок». Я розумію, що підняти українське кіно за три роки неможливо, але декілька пристойних фільмів і кілька серіалів на воєнну тематику могли б за цей час з’явитися. Тим більше, можна було б залучити на вітчизняні телеекрани чимало відповідних західних фільмів. Але...
А тим часом сучасна рецепція Другої світової — це один із тих плацдармів, звідки за допомогою телебачення та кіно Кремль веде потужний ідеологічний наступ у гібридній війні проти всього вільного світу.
