При всіх пропагандистських розмовах, при нескінченному телевізійно-радійному словоблудді про «європейський» вибір на практиці дуже часто у нас відбуваються рецидиви чогось вельми азіатсько-деспотичного. Велика спокуса суспільні питання вирішувати кулуарним шляхом, шляхом бюрократичних махінацій і змов. Ну, гаразд, вирішив Президент позбутися гострого критика своєї політики (хоча офіційно критика в Україні не заборонена), але треба ж політесу дотримуватися. Ну для чого було влаштовувати ганебний «цирк» на західному кордоні, дискредитувати країну, тішити російську пропаганду? Навіщо це все? Нехай би Саакашвілі спокійно перетнув кордон і в українських судах відстоював своє українське громадянство. По цих судах він міг би ходити багато років, дивись, і на критику менше часу залишалося б. Для чого було влаштовувати ці, підозрюю, аваківські (за прізвищем міністра внутрішніх справ, що має особисту неприязнь до екс-президента Грузії) «танці з шаблями» (маю на увазі відому сцену зі знаменитого балету Арама Хачатуряна «Гаяне») довкола політика, рейтинг якого ледве дотягував до 2%? Тепер, звісно, буде значно вище. Чи такою величезною є сила тяжіння політичних практик Кучми і Януковича? Ось виступає на каналі «112 Україна» представниця Порошенка в парламенті Ірина Луценко й говорить, що Саакашвілі щось неправильно зазначив у анкетах, коли отримував українське громадянство, мовляв, нічого особистого, суто формальності. Але хто ж у це повірить? Сказане нагадує коментарі Януковича під час суду над Тимошенко, мовляв, суд у нас в особі судді Киреєва наскрізь незалежний і я тут ні до чого.
Багато хто йому повірив? Дехто, звісно, повірив, здебільшого з ярих антипатиків Тимошенко, оскільки хотіли вірити й жадали покарання фігурантки. Нині ж антипатики Саакашвілі більше злі на Порошенка: навіщо дав громадянство.
ТРЕБА ПОГАСИТИ КОНФЛІКТ
Президент — гарант Конституції, а там є стаття, що нікого не можна позбавити громадянства України. Так, стаття погана. Через неї ми не можемо позбавити громадянства навіть Захарченка в «ДНР» і Плотницького в «ЛНР». Статтю треба скасувати. Але поки вона діє, її слід дотримуватися.
Після ганьби на західному кордоні Порошенко говорить, що готовий прийняти будь-яке рішення українського суду у справі Саакашвілі. Навіщо ж закінчувати тим, з чого треба було починати?
Влада звикла писати закони для народу, але не для себе коханої. Чому вона вважає, що якщо сама діятиме протизаконно, то її дії не повторять інші учасники подій? Зрозуміло, що Саакашвілі особисто образив Порошенка, образив його у найкращих намірах: хотів облагодіяти друга, а той відповів чорною невдячністю. Але Президентові України треба навчитися відділяти особисте від державного. Поки у нього з цим проблеми. Зараз найоптимальніше — це погасити конфлікт, не дати йому розгорітися. Бо на порожньому місці може якась іскра призвести до пожежі, яка здатна спалити спочатку владу, а потім і всю Україну. Обидві сторони (і в першу чергу та, що розумніша й відповідальніша) мають зробити крок назад. Свого часу в 2013—2014 рр. регіонали не змогли відступити, й у результаті Януковичу довелося тікати.
Про що думав Порошенко і його радники, коли приймали рішення кулуарно помножити на нуль українське громадянство Саакашвілі?
Чому не взяли до уваги суспільний резонанс у країні та за її межами?
На жаль, усі сторони цього протистояння діяли максимально безвідповідально, але більше винна влада, бо їй більше дано.
А влада в Україні феноменально слабка (на що й розраховував і продовжує розраховувати Путін), оскільки займається не країною, а особистим благополуччям.
Але в Україні дуже сильне громадянське суспільство, яке має контролювати владу, постійно тримати її в тонусі, тим паче таку владу.
До речі, Саакашвілі зустріли у Львові як українського національного героя. До нього вийшов з рукостисканням міський голова Андрій Садовий. Щось це дуже нагадує. Час Банковій схаменутися.
Порошенко має рекордно низький рейтинг суспільної підтримки. У подібній ситуації протипоказані різкі рухи й авантюри. Справа ж не в Саакашвілі, а в масовій невдоволеності мільйонів українців тим, що відбувається в Україні. Що більше Банкова переслідуватиме екс-президента Грузії, то більше він ставатиме кумиром протестного електорату.
АПОЛОГЕТИЧНЕ БАЗІКАННЯ
На «5-му каналі» теж обговорювали цю тему, запросивши представників протиборчих сил. Спочатку відбулася провладна істерика Зоряна Шкіряка, сперечатися з ним було неможливо, й нардепові від «Батьківщини» Сергію Власенку це не вдалося. Потім в аналогічному стилі виступав нардеп Барна з «БПП», який запам’ятався масам виключно знаменитим винесенням тіла прем’єра Яценюка з парламентської трибуни. Барна теж «виблискував» суцільною апологією Банковій. Словом, нісенітниця. Щось «5 канал» зловживає демонстрацією відданості своєму працедавцеві й робить це доволі незграбно...
На «Еспресо-TV» ляшківський депутат Чижмар і екс-депутат Уколов відчайдушно захищали всі дії Банкової. Утім, їхні промови вже не мають істотного значення. Здається, починаються процеси, що підживлюються власною політичною енергетикою й мало залежать від Президента, уряду й парламенту. Віктора Федоровича в листопаді 2013 року й пізніше підвела його легендарна «чуйка». Сьогодні Банкова теж демонструє майже повну відсутність цієї цінної якості.
У виступах Чижмаря й Уколова не було нічого цікавого, але ляшківець раптом озвучив небезпечну й безумну ідею видати Саакашвілі Грузії.
Ми пам’ятаємо на плівках Мельниченка обговорення Кучмою й Литвином ідеї видачі Георгія Гонгадзе Чечні. І пам’ятаємо, чим усе це закінчилося... Якщо Банкову охопить безумство й вона зробить такий крок, то Україна (тобто ми всі) буде зганьблена на століття. Ми хочемо мати репутацію нації зрадників, які зрадили людину, яка мала необережність скористатися нашою українською гостинністю? Адже давши йому наше громадянство (а Президент дає його від нашого імені), ми гарантували новоспеченому громадянинові захист. А як це потрясе ментальність кавказьких народів з їхнім культом гостя, кунака, якого треба захищати від будь-яких переслідувачів, навіть ризикуючи власним життям і сім’єю. І ми видамо на розправу людину, яку самі запросили, пустили до свого дому? Що залишиться від української репутації і що подумають західні партнери України, які ставляться до Саакашвілі цілком позитивно? Саакашвілі — особистий ворог Порошенка, але він однозначно не ворог України. Тому не треба займатися особистою помстою за наш загальнонаціональний рахунок!
На каналі «112 Україна» з’явився мало не штатний політичний оглядач вітчизняного ТБ Тарас Чорновіл. Важко назвати таку тему, на яку Тарас В’ячеславович не вибухнув би повновагим і всезнаючим коментарем. Ще б пак, і в Ющенка він встиг походити у соратниках, і в Януковича у найближчих співробітниках, скрізь побував і все бачив. У нинішню владу, щоправда, не звуть, незважаючи на більш ніж лояльні «солов’їні трелі» на телеефірах, але нічого, можна поки перебиватися в ролі «політичного мудреця».
Чорновіл заявив, що «Канівську четвірку» (Марчук, Мороз, Олійник, Ткаченко) нібито створював... Кучма. Як завжди, жодних доказів на користь своїх буйних фантазій колишній член виборчої п’ятірки Януковича не навів. Балакучий Чорновіл-молодший, дуже балакучий, але слова його часто випереджають думки. Виявилося, що він досвідчений і в найінтимніших обставинах політичного життя Грузії, зокрема Тарас відважно звинуватив Саакашвілі в убивстві прем’єра Зураба Жванії. Потім експерт із захватом пообіцяв, що незабаром в Україні буде проведена чудова кампанія з дискредитації Саакашвілі. Налякав... Як уже дискредитував себе сам Тарас В’ячеславович, у будь-якій цивілізованій державі був би політичним трупом, а у нас на всіх каналах Чорновіл нарозхват, у великих знавцях ходить, відбою від запрошень немає. В Україні дискредитація не працює, оскільки немає потужної громадської думки (вона присутня лише фрагментарно), не сформована вимоглива моральна атмосфера в суспільстві, моральні цінності розмиті. Скільки і як якісно дискредитували Ляшка, Мосійчука і деяких інших, а вони досі найбажаніші гості у багатьох наших ЗМІ (та майже в усіх!). Сподіватимемося, що наше суспільство відродитися й у моральному сенсі.
Наявність потужного громадянського суспільства й одночасно слабких моральних засад країни може справити враження чогось несумісного, парадоксу. Але в Україні багато парадоксів...
