У липні виповнився рік діяльності Міжвідомчої робочої групи з питань аналізу законодавства про свободу слова та захист прав журналістів. Ця група, до складу якої увійшли представники Адміністрації Президента, народні депутати, представники Генеральної прокуратури, Міністерства внутрішніх справ, Управління державної охорони, Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, Державного комітету телебачення і радіомовлення та лідери громадських організацій, згідно задуму Президента, який створив її своїм розпорядженням, повинна була стати ефективним майданчиком, на якому б журналісти та влада разом обговорювали проблемні питання роботи мас-медіа та спільно виробляли б поради щодо їх вирішення.
Утім, в експертів виникають запитання щодо ефективності цієї структури. Підтвердженням цьому є звіт діяльності самої групи: упродовж року її члени розглянули 116 звернень, а вирішили лише 34.
Про діяльність робочої групи «День» попросив розповісти одного з її членів — виконавчого директора Інституту масової інформації Вікторію СЮМАР:
— З одного боку добре, що в Україні взагалі є такий майданчик, адже на засіданнях Міжвідомчої робочої групи журналісти мають можливість відкрито обговорювати свої проблеми, заявляти претензії у присутності вищих чиновників правоохоронних структур — міліції та прокуратури. Подібної можливості ще рік тому журналісти не мали. Переконана, що засідання групи сприяють посиленню комунікації влади і ЗМІ, підвищують увагу правоохоронців до проблем журналістів. Утім, потрібно відверто говорити, що упродовж року існування цієї робочої групи особливих результатів досягнути так і не вдалося. Так, журналісти отримали всю необхідну інформацію про те, як працює Генеральна прокуратура, неодноразово вимагали від неї у відповідних випадках порушувати справи за ст. 171 ККУ, яка передбачає кримінальну відповідальність за перешкоджання законній професійній діяльності журналістів, але від цього кількість порушених кримінальних справ та успішних розслідувань не збільшилася.
Також ми багато говорили на засіданнях комісії про ситуацію довкола Харкова, де відключили трансляцію декількох телеканалів, але проблема залишається не вирішеною. Словом, більшість звернень ми розглядали, обговорювали, вимагали вирішення проблеми, але від цього реальних успішних розслідувань немає. Я переконана, що продовжувати розмови на ці теми потрібно, але тільки з наступними практичними результатами.
Чому група так мало розглянула звернень? Частину справ відразу зняли з цього моніторингу, оскільки вони достатньо сумнівні. Також трапляється, що скривджені журналісти відмовляються від продовження справи, коли їх починають викликали на допити. Упевнена, що найскладніші справи — попереду, адже сьогодні ми спостерігаємо дуже небезпечну тенденцію: за порушення прав журналістів, особливо правоохоронцями, практично нікого не покарано. Натомість, Верховна Рада України перед виходом на канікули вирішила суттєво збільшити розмір компенсації у випадку травмування когось із правоохоронців у ході акцій протесту.
В Україні є проблеми у тому, що журналісти недостатньо знають свої права і практично не обізнані з тим, як їх правильно відстоювати. У наших реаліях необхідно у випадку порушення писати заяву, вказувати, у чому журналіст вбачає порушення професійних прав. Без цього годі сподіватися за нинішньої ситуації у правоохоронних структурах на адекватне розслідування, відтак — створення прецедентів, які б у майбутньому могли попередити наступні правопорушення.
Якщо говорити про досвід Європи, то схожі, але менш бюрократичні групи створюють у багатьох країнах. Відразу після зафіксованих сутичок між журналістами та правоохоронцями учасники таких груп розробляють та підписують спільний меморандум, у якому передбачають, як обидні сторони у майбутньому повинні діяти при подібних ситуаціях. В Україні — інша справа. Наприклад, тривалий час ведуться перемовини з МВС щодо ідентифікації журналістів на акціях протесту, приміром, шляхом одягання на них спеціальних жилетів. Тоді б, при побитті журналістів у жилетах, — ми б відразу вимагали порушення кримінальної справи за ст. 171 ККУ. Але поки що міліція не готова підписувати спільні документи, залишаючись закритою структурою».
