Журналісти та медіаексперти незадоволені тим, як влада реагує на резонансні матеріали у ЗМІ. Цю тему обговорювали у вівторок на громадських слуханнях: «Від сутність реакції влади на резонансні публікації в ЗМІ. Шляхи вирішення проблеми».
Останнім часом реакція влади на журналістські розслідування іноді й ошелешувала, й зовсім збивала з пантелику вітчизняних «акул пера», які занадилися точити свої «зуби» то на міністрові юстиції Романі Зваричі, то на синові Віктора Ющенка Андрієві, а нині — й на столичній владі. І не те, щоб робота журналістів була непродуктивною, і не те, щоб влада робила якісь значущі кроки назустріч.
Директор Інституту масової інформації Сергій Таран гадає, що саме журналістські акції та солідарність можуть бути найкращим чинником для того, щоб змусити владу якимось чином реагувати на ЗМІ. На його думку, слід активніше практикувати журналістські запити збоку міжнародних організацій і вітчизняних ЗМІ. Одна з проблем, гадає Сергій Таран, полягає в тому, що журналісти не є незалежними в очах влади: вони для них — або чорні або білі, або свої або чужі. Є певні сподівання на те, що зміни у сприйнятті будуть відчутними уже напередодні ювілейного — 15-річного — Дня Незалежності України. Усе залежить не лише від нового покоління чиновників, які бачитимуть журналістику «в різних кольорах», але й від самих медійників. Директор Могилянської школи журналістики Сергій Квіт відзначає, що влада дійсно багато в чому завдячує журналістам. Але й журналісти владі щось таки винні. Щодо обов’язків влади, то до «списку» входить «пункт» про адекватне ставлення до журналістських розслідувань. Але, як каже директор правової програми Української Асоціації видавців періодичної преси Алі Сафаров, згідно з вітчизняним законодавством, влада не зобов’язана реагувати на журналістські матеріали. Окрім, звісно, тих випадків, коли в публікаціях згадується про кримінальні злочини. Лише за наявності останнього аргументу, відповідно до кримінально-процесуального кодексу, міліція або прокуратура зобов’язана перевірити факти і, за умови підтвердження, порушити кримінальну справу. А от, наприклад, питання щодо дипломів міністра юстиції Романа Зварича, — як каже пан Сафаров, — носить суто моральний характер. Зовсім інша справа, коли йдеться про злочини. Однак, і на це, констатує юрист, адекватного реагування не відбувається. Хоча тоді можна вже подавати позов на бездіяльність прокуратури чи міліції. Також він додав, що влада на певні публікації реагує, «але це не та реакція, яка б мала бути в демократичному суспільстві».
Попри все, добре, що в журналістів таки є «манія величі», — вважає голова Центру досліджень політичних цінностей Олесь Доній. Адже «влада не буде реагувати на укуси комара. Лев реагуватиме лише на лева»... Для реакції, природно, потрібна реальна загроза. А поки влада переконана, що не може програти вибори, тому що знає, що її виберуть, реакції на «гавкання» та «ричання» сторожових псів демократії не дочекаєшся. «Якби була потужна опозиція, то влада б почала зважати на публікації і підкуповувати журналістів». Суголосно з Олесем Донієм виступив і Сергій Таран, додавши, що відповідати за взаємини в царині мас- медіа має не лише влада, а й опозиція, основна провина якої в тому, що її (опозиції) немає. У свою чергу, керівник Центру «Видавець&Редактор» Михайло Вейсберг зазначив, що «реагувати на всі події має саме суспільство, а журналісти повинні лише вказувати на них».
Насправді громадські слухання підтвердили лише одне — попри всі устремління до цехової солідарності, суголосся думок у журналістському середовищі немає. А відтак, немає і конкретного рецепту: як змусити владу «правильно» звертати увагу на ЗМІ.
А деякі жести влади просто дивують. Так, з нагоди 14 їрічниці Незалежності, Президент України присвоїв (посмертно) Георгію Гонгадзе звання героя України, повідомляє Інтерфакс-Україна. Чи втішив такий поворот у «справі Гонгадзе» дружину й матір Героя, поки невідомо. Адже, у передвиборних обіцянках Віктора Ющенка одним iз перших пунктів було не присвоєння загиблому журналісту звання, а розслідування справи про його вбивство, знаходження винних — виконавців та замовників. Георгій Гонгадзе, як й інші журналісти, причиною загибелі яких стала їхня журналістська діяльність, безсумнівно заслуговують на найвищі нагороди. Але, можливо, краще було би спочатку довести розслідування справи про його вбивство до кінця? Адже надій на це у журналістському співтоваристві все менше і менше...
