У промові Президента України Віктора Ющенка, приуроченій до Дня журналіста, містилося чимало прихованих «месиджів», адресованих працівникам «пера та мікрофона». Деякі з них експерти «Дня» (див. № 92) уже «розшифрували». Пропонуємо вашій увазі ще одну думку — оглядача «Профілю» Володимира ЗОЛОТОРЬОВА.
У цьому випадку тема була сформульована так «Свобода слова: відповідальність влади, відповідальність медіа», а промова в тій частині, що стосувалася цієї проблеми, тривала здебільшого про побажання влади щодо того, як, на думку влади, преса повинна підносити ті чи інші події. Це — дещо інша тематика. Було сказано — в традиціях навіть не Кучми, а ще радянських часів — про те, що преса щось повинна, що журналісти мають слідувати якимсь національним інтересам. Але тут треба зробити ремарку про те, що національні інтереси — це зараз широко трактоване поняття, і навіть Президент не має монополії на трактування цих інтересів. Якраз було б добре, якби преса більше виступала з критичних позицій щодо того, як влада розуміє ці інтереси. І навіть говорила про те, чи здатна влада їх відстоювати (як у тій же історії з американським кораблем). Знов-таки, пресі відкрито дали зрозуміти, що від неї чекають підтримки влади і в деяких конкретних питаннях. Передусім, я би сказав, у питаннях ідеологічних — тобто в питаннях мови, в питаннях того, що влада і, скажімо так, провладні журналісти називають сепаратизмом (сьогодні навіть такий термін, як федералізм, став лайливим, хоча, загалом, найсильніші країни у світі — це федерації) тощо. Тобто при владі — конкретна політика, і влада говорить про те, що вона хоче, щоб журналісти в ім’я того, як ця влада розуміє свої інтереси й інтереси нації, підтримували її в проведенні такої політики. Я не говоритиму, що, з іншого боку, ми бачимо правильну політику (наприклад, що стосується Партії регіонів, то для них і федералізм, і російська мова — це є певні політичні прикриття зовсім інших інтересів). Але в цьому випадку в людини, яка не знає всіх таємниць справи, яка приїхала б сьогодні в країну та побачила прес-конференцію Президента, склалася б думка, що влада, як і раніше, нав’язує пресі свої бачення світу. Я думаю, що така постановка питання повністю суперечить тому, що говорив сам Президент про роль ЗМІ.
У цьому випадку, знов-таки, мене мало хвилює те, наскільки благі цілі в Президента. Можливо, він, справді, хоче миру, щастя, процвітання. Я навіть більше, ніж упевнений, що він, справді, цього хоче. Питання лише в тому, що, як кажуть, «добрими намірами вимощена дорога до пекла». У цьому випадку ми нічого хорошого, нового та радикально відмінного від того, що ми бачили при Кучмі, не побачили. Так, справді, в Україні стан справ зі свободою слова тепер, звісно, у сто разів кращий, аніж це було при попередньому Президентові. Але, скажімо так, внутрішня суть влади не змінилася. Так, представники нинішньої влади не вдаються до таких заходів, до яких вдавався Кучма, бо поки що в них свіжа пам’ять про те, як вони самі прийшли до влади та яку роль в цьому зіграла преса і бажання журналістів працювати вільно. Поки що ця пам’ять свіжа. Але виходить, що ми у своїй діяльності повинні розраховувати тільки на міцну пам’ять Президента. Це — досить хитка основа для спокою в нашій роботі. Хотілося б бачити, що влада, дійсно, змінилася внутрішньо, що вона, дійсно, по-іншому дивиться на пресу. А цього я на прес-конференції не побачив.
І ще мене дуже здивувала та теза, яку висловив Ющенко на самому початку, — про проблеми та питання росту. Із почутого складається висновок, що в нас тільки-тільки почалася вільна преса. Але річ у тому, що наша журналістика існує як самостійний жанр уже 15 років. І якщо ми, знов-таки, пригадаємо радянський період, то завдяки нашим журналістам була порушена, наприклад, така важлива тема, як Чорнобиль. Річ у тому, що в нас є історія, і якби ми тільки зараз переживали болісне зростання, то Ющенко не став би Президентом. Тому що ті журналісти, які виступили під час помаранчевої революції на його боці, добряче ризикували, отже, це був їхній зрілий і свідомий вибір. І це — не хвороба зростання, це щось інше. Зараз, звісно, з пресою справи дуже погані, оскільки з’ясувалося, що преса сама не готова до свободи слова. Що нічого, крім скандалів про сина Президента (хоча це також важливо, безумовно), ми не можемо піднести як свій актив, того, що ми зробили самі, а не того, що нам піднесла влада. Тому що з Кучмою було легко, з ним треба було боротися. Кучма постійно щось говорив, робив якісь помилки, повністю відходив від Конституції і законів, і нам тоді було легко, бо все було очевидне. Тепер, скажімо так, теж залишилося це поле корупції, скандалів. Але з’ясувалося, що, крім цього, ми не звикли працювати на позитив. І ця проблема, справді, існує. Так, є проблеми в пресі, але не ті, про які сказав Президент...
