— На святкуванні 20-ї річниці німецько-українських дипломатичних відносин мені сподобалася одна фраза Леоніда Макаровича Кравчука. Ми стояли поряд з Ларисою Івшиною, він, побачивши її, привітався у досить цікавій і хорошій формі: «Читаю «День» кожен день!». Мені здається, що ці слова можуть стати гаслом газети. Бо «День» — це видання, яке хочеться читати кожного дня. Для мене ця газета стала щоденною багато років тому, коли я обіймав різні дипломатичні посади в Україні. Вона була мені потрібною з професійної точки зору. В ній я знаходив для себе дуже багато корисної і потрібної інформації. Звісно, «Дню» можна давати різні оцінки, але він приваблює мене своєю розумністю. Це — результат, зокрема, того, що його авторами є справді непересічні особистості, які здатні давати суспільству цікаві, неординарні думки, судження, які привертають увагу до тенденцій, якими живе українське суспільство. Мені приємно, що за ці роки «День» справді перетворився на «острівець» інтелекту в Україні.
— Цю газету треба читати повільно та вдумливо. Хтось читає із олівцем, я, наприклад, — з маркером. Я люблю повертатися до думок, які мені здалися цікавими і важливими, адже деякі з них потребують осмислення. Тому читаю «День» повільно, отримую від цього задоволення.
Якщо говорити про авторів, то тут є загроза неетичності, бо обов’язково когось пропустиш. Та й назвати всіх — просто неможливо, адже цей перелік дуже довгий. Проте я б назвав Свідзінського, Поповича, Забужко, Сюндюкова, Пахльовську, Кульчицького, Грабовського, Мариновича, Щербака, Палія, Ѓудзяка... Щастя «Дня» в тому, що в нього такі автори та ще багато молодих і вже досвідчених авторів, які здатні продукувати цікаві думки.
Мені були дуже цікавими матеріали про дискусію з Юрієм Афанасьєвим, де пролунали цікаві думки про 20 років української незалежності і пострадянського розвитку Росії. Мені здається, що цю тему треба обов’язково розвивати. Адже продовжується і внутрішній конфлікт між українськими та російськими елітами. Треба продовжити роботу «Дня» над відкриттям незнаної в Україні української історії, над його величезною просвітницькою роботою, адже від цього, зокрема, залежить формування свідомості молодих поколінь в Україні. Не можна обійти і статтю Шевельова «Москва, Маросєйка», яка є надзвичайно важливим історичним, культурологічним, політичним документом. Я б відзначив також інтерв’ю з Оксаною Забужко, яке було опубліковано того тижня.
Інтелектуально-якісна преса затребувана в українському суспільстві, адже без цього воно просто не буде розвиватися. До речі, про це дуже виразно сказано в останньому інтерв’ю пані Оксани Забужко: «Українська еліта та думка були фізично знищені. Сьогодні ми відчуваємо себе напівінтелектуальними каліками, тому що цей зв’язок перерваний, тому без формування цього обов’язкового прошарку справжня інтелектуальна еліта суспільства буде приречена».
