Схему залишено звичну: «Чайник», кип’яток, заварка. А от
нове слово у багатовіковій історії чаю — оригінальні добавки на кожний
день тижня — вигадали творці авторських рубрик, люди талановиті, веселі
й небанальні. І хоч їхнє спільне дітище викликає у глядачів поки стільки
ж інтересу, скільки й нарікань, до авторів конкретних сюжетів ставлення
більш доброзичливе. Більш того — у своїх листах читачі телеклубу «Дня»
пропонують нам ближче познайомити їх з улюбленими ранковими гостями. Що
ми за допомогою журналіста Світлани Соколової і робимо.
Ірина ЛУКОМСЬКА в журналістських колах відома як людина,
котра багато й глибоко пише про культурне та релігійне життя України. І
тому коли керівник програми Роман Лавров боязко запропонував їй зайнятися
рубрикою «НЛО», вона жахнулася. Що й недивно, якщо враховувати той небезінтересний
факт, що Ірина, ще під час навчання у школі, стала кандидатом у майстри
спорту з шахів, беручи участь у змаганнях, об’їздила весь Союз, і як людина
з математичним складом розуму вже ніяк не могла всерйоз сприймати історії
про літаючі тарілки і зелених прибульців. А розповідати про те, у що не
віриш сам, для журналіста — справжня трагедія. Однак знайомство з астрономом,
у минулому — головою Української уфологічної асоціації, кандидатом фізико-математичних
наук Олександром Пугачом примусило її поглянути на тему з іншого боку.
У науці про прибульців вона виявила раціональне зерно і по-справжньому
захопилася темою. Більш за все її «підкупила» чесність уфологів, які відкрито
заявляють про те, що 90—95% свідоцтв про інопланетні явища
— фальсифікація. Адже для науки досить одного достовірного
випадку, щоб серйозно дослідити явище. Бесіди про неймовірне й незбагненне
двох раціонально мислячих людей склали «серіал», який набув велику кількість
прихильників серед глядачів. І хоч деякі колеги досі «підколюють» Ірину,
періодично цікавлячись, скільки літаючих тарілок їй зустрілося на сьогоднішній
день, вона вже не гнівається. Зрештою, напевно, це доля: за час роботи
на телебаченні їй постійно доводиться освоювати щось нове для себе — наприклад,
займатися міжнародною журналістикою або писати сценарії для сімейного ток-шоу.
В результаті це цікаво й самій Ірині, й глядачам.
Олесь УЛЯНЕНКО вперше постав на телебаченні в якості героя
сюжету. Чимало прихильників передчасно зниклої культурологічної програми
«КІН» пам’ятають розповідь про дивну людину, котра пише «дивну» прозу.
Відтоді Олесь встиг здобути малу Шевченківську премію за роман «Сталінка»
і стати автором популярної в народі рубрики «Базар-вокзал», у якій якраз
немає нічого «дивного». На київському вокзалі він зупиняє поспішаючих людей
простими й вічними, як життя, запитаннями. Колись Олесю довелося тиждень
прожити на вокзалі в готелі для проїжджаючих і саме звідти він виніс стійке
переконання в тому, що вокзал — місце, де по-справжньому видно людину,
де вона найбільш жива й ранима, де більше за все надій і розчарувань. Коли
рубрика тільки затівалася, було багато песимістичних прогнозів. Співробітники
вокзальної міліції, наприклад, попереджали автора, що не впевнені в збереженні
ні техніки, ні його особи. На щастя, прогнози не підтвердилися: постійні
мешканці вокзалу до появи знімальної групи звикли, а глядач із задоволенн
ям стежить за пошуками істини на привокзальній площі.
Якби існував рейтинг телевізійних літературних критиків,
то Михайло БРИНИХ, безперечно, здобув би звання «найбільш ненудного книжкового
оглядача всіх часів і народів». Репрезентовані книги він знаходить у найнесподіваніших
місцях — в осінньому лісі, купі тирси й навіть у безпосередній близькості
від сміттєвих баків. Що жодним чином не свідчить про його презирство до
«масової літератури», яка оглядається. Він готовий визнати Стівена Кінга
або Джеймса Чейза письменниками рівня Достоєвського та Кафки. Просто інший
час — інші пісні. Окрім «Чайника», Михайло складає пісні про сучасну літературу
практично у всіх українських періодичних виданнях. А в юності встиг відчути
себе «махровим» письменником, складаючи вірші та прозу.
Вікторія СТАХ під час навчання на філфаку Київського університету
мріяла про серйозну наукову кар’єру в галузі фольклористики. Але, здобувши
диплом, зрозуміла, що погано ставиться до колективної науки. На щастя,
це упередження не розповсюджується на колективну творчість — телебачення.
Таким чином, програма «Чайник» набула в її особі автора захоплюючих рубрик
«Відгадай поета» і «Сон рябої кобили». Про поетів у поезії Вікторія знає
багато що — і як філолог, і як автор двох видань поетичних збірок і укладач
альманаху української еротичної поезії ХХ віку. А ідея другої рубрики народилася
спонтанно — спочатку прийшла назва. Так поетично народ характеризує все
неймовірне й маревне. Те, над чим сміються, але до чого все ж дослухаються.
Тому той, хто просто вірить у віщі сни, може у п’ятницю зранку раненько
порівняти свій сон із нічними жахами інших співгромадян. А той хто не вірить
— просто усміхнутися. Щоб рубрика впізнавалася — у Гідропарку, у приватній
стайні Володимира Чорнодолюка відшукали «актора» породи орловських скакових.
І, як годиться, за участь у зйомці актору заплатили гонорар.
№213 06.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
