Наркотик телебачення став основою сучасного життя, що підтверджує постійний шум у ЗМІ. Кажуть, що це — інформаційне суспільство. Можливо, але тільки багато чого сказано на цю тему. Тим, хто страждає на безнадійно застарілу цнотливість, чесно сказано, що їм ніхто не обіцяв, що не гратимуть на низькому; пардон, робити провокативні проекти. Телебачення — це заробляння грошей, які запаху, як відомо, не мають, навіть якщо камеру установлено у відхожому місці квартири, де знімається «Великий брат». Коротше, дивитися будете те, що вам показують, незгодні можуть вимкнути телевізор! Такі негайно будуть названі відсталим маргінальним елементом, який через недоумство своє не осягнув усієї глибини віртуального модерну.
Характерним для сучасних ЗМІ є патологічний монолог. Що його — глядача, читача — слухати? Для висловлювання «думок» існує натовп платних «експертів», які пройшли «спеціальні курси». «День», напевно, єдиний ЗМІ, у якого є такі форми роботи, як полеміка і робота з читачем.
ЩО ЦЕ ТАКЕ?
Телебачення — це бізнес, що дає робочі місця найманим працівникам і прибутки власникам. Тому будь-яка критика телебачення як системи соціально-економічних відносин буде зустрінута однозначною реакцією відторгнення, що переходить в істерику. Розмови телевізійників про те, що «закон про тотальні теледебати» суперечить деяким принципам, викликають криву посмішку, бо цілком зрозуміло, що такі теледебати — руйнівна махрова совковість за рахунок телекомпаній.
Телебачення — це масове психологічне явище, що визначається соціально-економічними відносинами, і на ці ж відносини активно впливає. Тут джерела тих морально-етичних проблем, про які з таким надривом кричить деякі. Тут же джерела наркотичної залежності від телебачення більшості. А причиною всьому є сучасний соціальний характер «цивілізованої людини».
СУЧАСНИЙ СТАН ЛЮДИНИ
«... характеру людини стали властиві ПАСИВНІСТЬ ТА ОРІЄНТАЦІЯ НА ЦІННОСТІ РИНКУ. БІЛЬШУ ПОЛОВИНУ ЧАСУ СВОГО ДОЗВІЛЛЯ СУЧАСНА ЛЮДИНА... ПАСИВНА. ВОНА ПОГЛИНАЄ НАПОЇ, ЇЖУ, ЛЕКЦІЇ, ВИДОВИЩА, КНИГИ, КІНОФІЛЬМИ... коли сучасна людина не є споживачем, вона виступає як торговець... ринкова система вийшла за межі економічної сфери... сама людина, перетворившись на товар, почала ставитися до свого життя, як до капіталу, який потрібно вигідно вкласти... її самооцінка залежить від зовнішніх факторів, від думки інших... вона сама залежить від інших і відчуває себе у безпеці лише БУДУЧИ ТАКОЮ, ЯК УСІ, ТРИМАЮЧИСЬ БЛИЖЧЕ ДО СТАДА... підприємства укрупнюються... потрібні люди, які легко взаємодіють у великих групах, хочуть все більше споживати, чиї СМАКИ ПІДКОРЮЮТЬСЯ ЄДИНОМУ СТАНДАРТУ... відчувають себе вільними і незалежними від влади, принципів і віросповідання, однак хочуть, щоб ними керували... АВТОМАТ, ВІДЧУЖЕНА ЛЮДИНА... її дії та її власні сили відділені від неї... над нею і проти неї, НЕ ВОНА КЕРУЄ НИМИ, А ВОНИ нею... зробивши державу втіленням власних соціальних почуттів, вона визначається НЕ СТІЛЬКИ НАШИМИ ПОТРЕБАМИ І СМАКАМИ, СКІЛЬКИ РЕКЛАМНИМИ ЛОЗУНГАМИ... ЯК РЕЗУЛЬТАТ БЕЗГЛУЗДЯ І ВІДЧУЖЕНОСТІ ПРАЦІ ВИНИКАЄ ПРАГНЕННЯ ДО АБСОЛЮТНОГО НЕРОБСТВА... сучасна людина безпорадна перед суспільними та економічними силами, які вона сама й породила...». Це слова Еріха Фромма, який тяжів до марксизму. Щось подібне знаходить у колективному несвідомому цілком аполітичний Карл Густав Юнг.
Ось коріння телевакханалії. Ось чому рекламно-касовий успіх телепродукту часто є не підтвердженням його культурної значущості, а, швидше, навпаки. Ось чому знаменитий вислів про те, що «якщо ти такий розумний, то де твої гроші», — часто ідіотизм і не більше.
МІФИ, ІЛЮЗІЇ...
Промислові обсяги телепродукту «reality TV» згідно із законом діалектики ведуть до переходу кількості в якість, а для переведення з розряду «роздивляння соромітних місць» у статус «культурного пласта» підводиться наукова база. Говориться щось про динамічний розвиток західного індивідуалізму, внаслідок чого, нарешті, в муках народжується здоровий загальнолюдський колективізм, що виражається в підгляданні в ті місця, звідки погано пахне. Прямо соціалістичний реалізм якийсь!
Західна людина — така ж стадна, а її privacy — дута ілюзія. Високий життєвий рівень і ступінь урбанізації лише дозволяють цій стадності виявлятися у більш витончених формах. Ці погляди вже давно теоретично обгрунтовані й підтверджені соціальною практикою.
Тому батьківщиною «реального оглядового кабінету» є розвинені країни, на зразок Голландії (після Шарля де Костера!), Німеччини (після Гете!), США (після Лонгфелло!). А у Франції пішло погано (ймовірно, досить успішно борються з експансією заокеанської маскультури?).
Могутньою колоною на ринок непотребства виходять учасники російського «задзеркалля». Таким спадщина Достоєвського не перешкода. Тут повна необмеженість — «гуляти — так гуляти, стріляти — так стріляти...». Стоп. У цьому місці звучить цікавий текст, значення якого, ймовірно, не усвідомлене. «Поза склом» запитано тільки московською молодіжною тусовкою, периферії підглядання в нужник не цікаве! І причини тут не стільки у зростанні морального обличчя у напрямі від Старого Арбату до Камчатки, скільки у тому, що соціальний характер молодого індивіда московського мегаполіса значною мірою більш схильний до масового стадного психозу.
Особиста подяка за те, що після болісних роздумів цей передовий досвід Заходу поки не впроваджено в Україні. І причини не у тому, що наш обиватель ситий комунальним минулим, а у тому, що українець не так багато жив у мегаполісах, як американець, у нього не було общини, як у Росії, коротше, українець менше схильний до стадності. Тому в Україні набагато швидше втомилися від чорного піару, білий піар уже також добряче дістав. У цьому наше хуторянство є благо.
Українській масовій психіці цілком досить Анатолія Борсюка. Цей джентльмен у новорічному привітанні, розчепіривши віялом пальці на весь телеекран, заявив, що «і надалі чисто конкретно годуватиме народ жахливчиками, оголенками і розчленовчиками». Сумно дивитися на цього немолодого батька сімейства, який сидить перед камерою разом з двома неповнолітніми дочками. Маніпулюючи іншими у пошуках хліба насущного, він мимовільно- несвідомо сам став маніпульованим.
ПЕРЕКРУЧЕННЯ, СПОТВОРЕННЯ...
Телебачення і його молодший брат кінематограф стали жертвами власних маніпуляцій. Ви подивіться, що зробив Тарковський з «Солярісом» Станіслава Лема і «Пiкнiком на узбiччi» Стругацьких, названим чогось «Сталкером». Про смаки, звичайно, не сперечаються. Але у цих кіношедеврах абсолютно відсутній філософсько-футурологічний дух авторів, що йде за межі пізнаного, вглиб Всесвіту. Лем говорить, що кілька разів відмовлявся від рімейка «Соляріса» американцями. Американізований співвітчизник пана Станіслава — Анджей Вайда — прикрашає телеекранізацію творів Лема стриптизом для кращої дохiдливостi до остаточно отупілого обивателя. Але це — невинні витівки.
Нещодавно стольний град Київ відвідав такий собi покидьок роду людського. Повністю роздягшись і сівши на ланцюг у прозорому контейнері, він уявив себе собакою і в такому вигляді об’їхав півсвіту, нікого не пускаючи до контейнера, не виходячи з нього, живучи у власних екскрементах. При цьому він істерично кричить, що робить це заради високого мистецтва, несамовито рвучи на собі відсутній фіговий листок. Наше «реальне» телебачення (один iз центральних телеканалiв) все це детально показало, особливо вражав вид знизу, повторений декілька разів. Публіка вищала від захоплення.
У цьому царстві тотального маразму ми живемо, і для того, щоб освітити його, потрібен не промінь світла, а термоядерний вибух.
АВАНГАРД
Але не все так погано. «Кіноподорожі» Юрія Сенкевича, «Підводна одіссея» Жака Іва Кусто, «Очевидне неймовірне» Петра Капіци будили згаслу уяву, вели її у широкий зовнішній Світ за межі щоденної суєти, яка отуплює. Про це говорив ще Еклезіаст.
Україна має солідний історико-документальний кінематограф у вигляді відомих стрічок «Укртелефільму». Може, досить базікати про загибель української культури? Чому б не зробити сучасний історичний цикл на цій основі, матеріально підтримавши творців унікального українського документального кіно, а не витрачати силу-силенну грошей на придбання імпортного ширвжитку і створення його вітчизняних аналогів? Бо сказане Міхайлом Драгомановим: «... кожна копійка, що витрачається не на досягнення українських цілей... є марнуванням капіталу українського народу...».
Непогано виглядають ТСН, «Епіцентр», «Подробиці» і «N-й кілометр». «Різдво з Русланою», зняте на львівському матеріалі, дає фору своєю щирістю різдвяній Аллі вкупі з Філіпом, який постійно міняє орієнтацію. Але рекорд поставив Андрій Цаплієнко. Його афганська епопея НАША ЗА ДУХОМ, наш парубок зробив настільки пронизливий репортаж під лозунгом «такого у нас не повинно бути», що CNN може відпочивати. Ось де reality TV, а ви говорите «Великий брат»! Пацан він ще, цей брат.
ВТЕЧА ВІД ДІЙСНОСТІ
Психіка —цілком матеріальне явище, продукт вищої нервової системи. Як будь-який біологічний об’єкт, вона розвивається дещо автономно від навколишньої матерії. Результат — цілеспрямований вплив людини на навколишній світ: добре це чи погано — інше питання. Але психіка створює і щось уявне — мистецтво, технології та УЯВЛЕННЯ ПРО СВІТ, цьому світові неадекватні. У ці уявлення людина тікає від реальності, на їхнiй основі вона світ перетворює. Створюючи собі зручне і передбачуване середовище проживання, людина БОЇТЬСЯ з нього виходити у реальний світ.
Тут коріння тотальної віртуалізації, цінність якої вельми сумнівна, незважаючи на гучні лозунги про інформаційне суспільство. Жодна інформатизація не в змозі вирішити проблеми виснаження ресурсів, голоду і хвороб, забруднення середовища. Простіше уткнутися носом у телевізійне мило або комп’ютерну «бродилку». Інформаційні системи — це інструмент і не більше.
Крізь білозубі намальовані усмішки жителів усіляких Мелроуз та Беверлі-Хіллз проглядається СТРАХ — страх вийти за межі затишного голлівудського кутка у великий світ, де бродять бородаті ісламські терористи, що зовсім дико мстять за багатовікове пригноблення свого народу. Для захисту викликається «міцний горішок», який тональним кремом, протеїном і комп’ютерною графікою «накачав» віртуальні мускули. Американці по два роки б’ються над створенням віртуального шоу, вкладаючи мільйони грошей, забуваючи про реалії, існуючі за межами «золотого мільярда» західного світу. У результаті вони отримують трагедію 11 вересня, яка нагадує, що від реального світу не втечеш.
І тут на сцені з’являється «Останній герой». Кажуть, що це шоу вчить політиці. Азартно вивчаються політичні розклади цієї дитячої гри у пісочниці під об’єктивом на свіжому повітрі. Цей маразм є повна перемога «передового» досвіду відомого Еріка Берна, який зводить усе до «гри, в яку грають люди». Учасники цієї «піонерської зірниці» грають за тими мерзенними правилами, яким вчить наше базарно-офісне життя.
А ким НЕ СТАВ цей висаджений на незаселений острів десант? Не став він групою свідомих індивідів зі здоровою психікою, які об’єдналися для спільного протистояння зовнішній стихії. Це протистояння повинно бути розумним, щоб стати гармонійною частиною природи, а не зруйнувати її, щоб, відштовхнувшись від цього п’ятачка землі, піти далі вглиб Всесвіту. Сучасна ірраціональна гонка на виживання для визначення останнього героя занапастить усе навколо і призведе до того, що цей герой сам здохне, як скажений шакал. Скажуть, що такі правила гри, що учасники маніпулюються організаторами. Але якщо ти не хочеш, щоб тебе все життя вели, потрібно ламати ідіотські правила, якi вічно нав’язуються нам, котрі ведуть якщо не у провалля, то на гнійну купу.
Турбує не дурість таких дійств, а те, що багато хто ставиться до цього серйозно. А причина у наступному.
ВИХОВАННЯ НОВОЇ ЛЮДИНИ
Нову людину створено, і телебачення взяло у цьому найактивнішу участь. Економічними і психологічними методами людство перетворене на стадо, яким маніпулюють з аж ніяк не безкорисливими цілями. Окремі інтелектуали, які істерично заперечують, знищуються економічно і морально, щоб не плуталися під ногами.
США дали світу демократію. Білль про права, Фенімора Купера, Лонгфелло, Марка Твена, О’Генрі. «Мексиканець» Джека Лондона бився за долари ненависних грінго, але в ім’я ідеї. З появою фірми під назвою «Голлівуд» обдурювання широких американських народних мас призвело до того, що багато хто у цій благословенній країні хоче бути схожими на валютну путану Мерілін Монро, а не на Смока Беллью, який за свої кровні хотів нагодувати вмираюче від голоду плем’я індіанців. Ліфчики Мадонни улітають на аукціонах, як гарячі пиріжки, про інші частини туалету тактовно помовчимо. Тут вже не психологія, а психіатрія. Невроз, що невблаганно переходить у психоз.
ПРО ЩО КРИЧИТЬ НІЧНИЙ ПТАХ...
Споживачем інтелектуальної жуйки нахабно маніпулюють без його відома. Самі маніпулятори також маніпульовані. Керування психікою вже давно і непомітно перейшло з фантастики у повсякденність. Цілі не відрізняються благородством, а наслідки непередбачувані для виду Homo Sapiens. Телевізійникам варто це чітко усвідомлювати.
Марно вважається, що ТБ індустрія ретельно і глибоковивчила психіку індивіда та мас. Тут все дуже примітивне, на рівні Карнегі та новомодного нейролінгвістичного програмування. Глибини аналітичної психології погано сприймаються вже протягом 80-и років. А зброя, яка використовується проти індивіда маскультурою, повинна бути використана ним для оборони і нанесення зустрічного удару.
Треба блокуватися від психологічних ударів і активно їм протидіяти. Пам’ятати, що за будь-якими соціальними явищами обов’язково стирчать вуха чиїх-небудь інтересів. Щоб відмітати чужі інтереси, необхідно мати чітко сформульовані свої власні. Такими інтересами для кожної здорової психічної системи повинен бути безперервний розвиток услід за Космосом, що розширюється. Треба безперервно читати, думати, пізнавати. Пам’ятати, що пізнання світу — ще бiльш важкий процес, ніж здобування хліба насущного. І робити це повинен кожен сам для себе і негайно.
Бо сказано: «... якщо я не для себе, то хто буде для мене? Якщо я тільки для себе, то хто я? Якщо не зараз, то коли?..» (Талмуд). А ще сказано: «...дістане по заслузі кожен за справи його...» (Євангеліє).
