Європейські журналісти й викладачі соціальних комунікацій переконані, що свобода може прийти в Україну передусім через вільні та професійні медіа. А для цього треба підготувати в нашій країні молоде покоління розумних, принципових та вимогливих журналістів. Власне, ставка на молоде покоління журналістів, про що сьогодні активно дискутують у Німеччині, перегукується з ідеєю того, чим уже 12 років поспіль займається редакція «Дня», проводячи безкоштовні Літні школи журналістики. Редакція вчить молодих колег не лише фахових навичок, а й виховує в них осмислене бачення своєї країни та громадянську позицію. Чим, власне, поповнює кадровий резерв і, варто зазначити, підвищує рівень внутрішньої конкуренції в колективі. Натомість координатори ідейно типового з нашим європейського проекту взяли за основу роботу не зі студентами, а з їхніми викладачами. Зокрема, науковці та журналісти з німецького університету Пассау, які виступають координатором програми TEMPUSIV «Крос-медіа та якісна журналістика» (CuQ), у межах якої з 3 до 5 жовтня цього року в місті Пассау відбулася міжнародна конференція «Свобода через медіа», прагнуть обмінятися досвідом, навчити наших науковців європейських стандартів викладання медіа в університетах.
Учасниками цього проекту виступили науковці з університетів п’яти країн — України, Молдови, Румунії, Австрії та Німеччини. Відтак німці, австрійці та румуни допомагають колегам з України та Молдови використовувати технології європейської вищої освіти у сфері соціальних комунікацій, так, до речі, вже розроблено спільну навчальну програму і забезпечено наші виші сучасним медіа-обладнанням. А власне конференція «Свобода через медіа» стала приводом підсумувати певні результати співпраці й обговорити актуальні проблеми у світі медіа, зокрема інформаційні війни.
«Ми справді переконані, що свобода може прийти через медіа. Тому головна мета проекту — підвищення рівня журналістської освіти, адже Молдова та Україна заявили про мету вступити в ЄС. У нас є три основні напрямки роботи. Передусім, це розробка спільного навчального плану для всіх студенів вишів, які з нами співпрацюють. Тобто наш університет Пассау зробив наукові пропозиції, як ми це можемо уявити, а університети-партнери — модифікували й осучаснювали програму, відповідно до їхнього бачення і законодавства, — розповідає один з керівників проекту, завідувач кафедри науки про комунікацію університету Пассау Ральф Хольфальд. — Для досягнення цієї мети, щоб із часом мати можливість навчити журналістів, слугує наступна частина проекту — «навчи вчителя». Тобто, щоб мати на виході з університетів хороших журналістів, ми хочемо навчити спочатку їхніх викладачів. Третя частина — фінансова підтримка. За рахунок коштів ЄС ми встановлюємо в університетах-партнерах спеціальну техніку для роботи молодих журналістів, які не мають досвіду. Так, зокрема, українські університети отримали обладнання для створення малих редакцій, власне, своїх ньюс-румів (комп’ютери-макінтоші, програмне забезпечення до них, iPad, відеокамери, фотоапарати, диктофони, мікрофони та ін.). Це отримали всі університети, крім Сімферопольського. З нами, до слова, у проекті працюють Дніпропетровський національний університет ім. О. Гончара, Одеський національний університет ім. І. Мечникова, Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича, Тернопільський національний педагогічний університет ім. В. Гнатюка, Сумський державний університет, а також донедавна Таврійський національний університет ім. В. Вернадського. Утім, дороге обладнання наразі не будемо відправляти в Крим, адже суть проекту — сприяти через медіа в розбудові демократії та громадянського суспільства в Україні. А анексування Росією півострова свідчить якраз про інші настрої так званого тамтешнього керівництва».
Партнером цього міжнародного проекту виступає і газета «День», на чому наголосив Ральф Хольфальд, зауваживши, що є давнім прихильником та читачем нашого видання. За програмою конференції «Свобода через медіа» автор цих рядків представив науковцям та журналістам із різних країн головні напрацювання нашої газети, зокрема Бібліотеку «Дня», остання новинка якої «Україна Incognita. ТОП-25» (англійською мовою) зацікавила німецьких та австрійських медійників, які відверто зізнались, що не дуже знають історію України і загалом ментальність наших людей. І саме такі видання сприяють кращому розумінню нашої країни іноземцями.
Утім, попри позитивні враження від конференції, зокрема виголошення на секційних засіданнях актуальних доповідей щодо ситуації зі свободою медіа в Україні та Молдові, окреслення ролі та значення якісної преси для наших країн, участь у заході залишила певний неприємний шлейф емоцій від прямолінійності бачення іноземцями сучасних проблем в Україні та ролі ЗМІ в їх вирішенні. Зокрема, німецькі журналісти допитувалися в українських колег, чому вони не дають слова «іншій стороні» конфлікту? Тобто терористам... А головний редактор Баварського телерадіомовлення Зігмунд Готліб і взагалі зауважив, що українські медіа займаються такою ж самою пропагандою, як і російські, навівши відомий вислів про те, що на війні правда помирає першою. Конкретних прикладів тотальної пропаганди в наших медіа він, зрозуміла річ, не назвав. Натомість зауважив, що ті, хто не займається пропагандою, все одно мають «патріотичні ножиці» в голові й замовчують важливі факти про конфлікт. Говорити про стандарти журналістики, коли в твоїй країні немає війни, легко. А практики запитувати у вбивці, навіщо ти в мене вистрелив — немає в жодній нормальній країні, в тому числі в Німеччині.
«В НІМЕЦЬКИХ МЕДІА ПРОСТЕЖУЄТЬСЯ ТЕНДЕНЦІЯ «ПУТІНСЬКОЇ ЧУМИ»»
Чи не порушують самі німецькі журналісти ухвалені європейські медіа-стандарти, повідомляючи про ситуацію в Україні, не заглиблюючись у суть проблеми? Чи дотримуючись своїх «стандартів», вони не оперують міфами та стереотипами, нав’язаними їм у результаті інформаційних спецоперацій? Чи не перебувають вони у полоні російської пропаганди? Про це під час конференції «День» розмовляв із завідувачем кафедри науки про комунікацію університету Пассау, журналістом Ральфом ХОЛЬФАЛЬДОМ.
— Як німецькі медіа оцінюють ситуацію в Україні? Чому у ваших ЗМІ часто неоднозначні оцінки?
— У німецьких медіа та загалом у суспільстві триває дискусія, я б навіть сказав — запальне обговорення того, як правильно висвітлювати події в Україні. Так звані мейнстрим-медіа пишуть з точки зору підтримки Майдану. Вони тривалий час виключно критично оцінювали дії Володимира Путіна і безапеляційно захищали Україну. Це їхня позиція, це позиція молодого покоління наших журналістів. Сьогодні цих медіа звинувачують у тому, що вони занадто підтримують Майдан, показують здебільшого лише ваших проєвропейських політиків, тоді як німецьке розуміння якісної журналістики, так би мовити «золоте правило», — не робити односторонні повідомлення. Але інша проблема німецьких медіа — старше покоління журналістів. Є багато кореспондентів, яким за 50 — 60 років, вони користуються авторитетом у суспільстві й вони... свого часу працювали за часів СРСР. Ці люди зараз намагаються... пробудити у німців «розуміння» Росії. Частина кореспондентів старшого покоління звинувачують колег з нових медіа, що вони занадто «зрослися» з позицією офіційного Києва. Утім, насправді часто одні та інші не знають контексту України. Що це ментально за країна? Чому людям увірвався терпець, і вони вдруге вийшли на Майдан? Дехто, скажу відверто, пише поверхово, не заглиблюючись у суть проблеми. Вони не знають історичного підгрунтя. Певною мірою це і через те, що тривалий час німецькі медіа не мали кореспондентських пунктів у Києві. Вони писали про Україну, перебуваючи в Москві. Сьогодні ситуація змінюється. Інтерес до України — величезний. Крупні редакції, як от Frankfurter Allgemeine Zeitung активно відряджають журналістів в Україну. Ці медійники беруть коментарі від жертв терористів і оприлюднюють їх. Це має великий вплив на наше суспільство. Хоча, не приховую, в медіа простежується тенденція «путінської чуми», тобто, можна сказати, що росте кількість тих, хто прагне зрозуміти чи навіть виправдати певні дії Путіна. І медіа в цьому виконують не останню роль.
— «Путінська чума» — це результат російського лобі в німецьких медіа?
— Сьогодні багато говорять про російське лобі в німецьких ЗМІ. Я б не перебільшував його вплив. Звісно, є винятки, які прямо служать Росії. Зокрема, це я можу сказати про колишнього канцлера Німеччини Герхарда Шрьодера, який сьогодні працює на Росію, і його фінансує «Газпром». Він зараз доволі сильно репрезентабельний в німецьких медіа, але я вас запевняю — всі його коментарі дуже сильно критикують. Прямого впливу Росії на німецькі медіа точно немає.
— А якщо говорити не про лобі, а про російські пропаганду в Німеччині. Який її вплив, зокрема на журналістів?
— Так, німці мають доступ до пропагандистських російських медіа. Починаючи від Майдану, я дивлюсь кабельне ТБ, і там є Russia Today. Як викладач, особисто використовую їхні новини для прикладу студентам на лекціях. Це приклад того, як не можна робити... Я їм кажу: можете скільки завгодно вчити математику, але новини на Russia Today увечері все одно доведуть вам, що 2+2 дорівнює 5. Я це роблю, бо хочу звернути їхню увагу на тотальну брехню та факти маніпуляції. І хочу наголосити на тому, що в кризах, у війні одна пропаганда часто протистоїть іншій... Тому я дуже б не хотів, щоб Україна відповідала своєї пропагандою. На противагу потужній державній російській пропаганді, яка все перебріхує про Україну, ваші медіа мають показувати реальний стан речей. В Україні сьогодні не так діє пропаганда в класичному розумінні цього слова, як часто сліпа довіра до уряду та президента. Цитувати першоджерело, яким, наприклад, є Яценюк — це добре, але навіть у час війни та загального об’єднання духу країни це не означає, що слова лідерів треба сліпо тиражувати й не перевіряти. Навіть офіційні заяви уряду не завжди можуть відповідати дійсності. Європейські якісні медіа чітко виокремлюють, критикують політичний піар Меркель та Обами. У вас, з того, про що я можу судити, роль пропаганди виконує політичний піар, за яким часто не видно причини та сутті проблеми.
Журналіст має передовсім виконувати свої професійні обов’язки і не втягуватися у інформаційні війни. Навіть сьогодні, під час кризи в Україні, не можна писати тільки про втрати та події на передовій. Так, це наразі головне, але вкрай важливо також не забувати про критику влади. Я поважаю деякі українські видання, які критикують не тільки ворога — Росію, а й передовсім пишуть критично про неправильні кроки своєї нової влади, висловлюють свої зауваження. Причому роблять це дуже професійно, як наприклад шанована мною газета «День». Для мене важливим посиланням в німецькій пресі є цитування «Дня» як джерела інформації. Ця платформа, а також деякі інші українські сайти посилаються на серйозні джерела та пишуть аргументовано. Я отримую хорошу картину про те, що відбувається в Україні. Дуже дякую керівництву вашої редакції за подарунок — книжку «Україна Incognita. ТОП-25» Це дуже хороша книжка та важлива передовсім для європейців. Прекрасно, що видали її українською, російською та англійською мовами. За допомогою вас я маю доступ до найкращого. І сподіваюсь, що такі видання допоможуть зрозуміти європейцям, чому у вашій новітній історії відбулися дві революції.
